Зазвичай перше, що постає в уяві при згадці про Блока, це його Незнайомка. Поет, мабуть, і не здогадувався, що цей вірш стане маленьким шедевром у його творчості. До того часу, коли на світ з'явилася "Незнайомка", Блок написав уже немало віршів, присвячених Прекрасній Дамі, оспівав вроду і жіночність слабкої статі, але його Незнайомка ввірвалася у поезію уже відомого поета так, як з'явилася вона, оповита таємницею; у задушливій атмосфері ресторану.
Вірш "Незнайомка" написаний під час другого періоду творчості Блока. Інтерес до чистої символіки послабився та й соловйовська філософія не дала відповіді на велику кількість життєвих питань. А от урбаністичні ідеї почали оволодівати душею поета. Ось воно велике місто із багатотисячною людською метушнею.
Воно живе, воно росте, воно прискорює свій ритм! Воно не лише перебуває у гущі історичних подій, місто творить історію. А особливо такого масштабу і значення, як Петербург. Так вважав Блок, так він бачив у Петрові І символ цивілізації. Водночас дітище Петра насправді — "балаган", великий "ресторан".
Вірш "Незнайомка" (переклад М. Литвинця) можна розділити умовно на дві протилежні за змістом частини. У першій частині Блок зображує згубний дух цивілізації і світу. Уособленням бездуховного життя великого міста і стає приміський ресторан:
Щовечора над ресторанами,
Де шал гарячий не приглух,
Правує окриками п'яними
Весни хмільний і тлінний дух.
Далі поет описує картину передмістя: вулична нудота, затишшя дач, яке порушується лише скрипом кочетів над озером, жіночим виском та дитячим плачем. І лише диск місяця байдуже позирає з неба на заміську нудоту. Такі вони реалії життя:
І мій єдиний друг, наморений,
В моїм видніє келишку
І, тайним хмелем упокорений,
Як я, таїть журбу важку.
Депресія панує у великому місті, бездуховність і нудьга. Вони й штовхають мешканців міста шукати забуття у дешевих ресторанах, де розважаються невибагливі відвідувачі і снують заспані лакеї. Відволіктися, втекти від життя, шукати "істину у вині" — на це було приречене покоління початку XX ст.
На противагу першій, друга частина вірша несе у собі заряд оптимізму і зображує світ, який живе у єдності із законами буття. Ось тут серед задушливої атмосфери повсякдення, серед "п'яниць з очима кроликів" і з'являється Незнайомка. Та не просто з'являється — вона ошелешує своїм приходом напівп'яне товариство ресторану:
Вона повільно йде між п'яними,
І все зажурена, одна,
Духами дишачи й туманами,
Сідає мовчки край вікна.
Ота її самотність і втаємниченість свідчить про неземне походження відвідувачки, про її зв'язок із Космосом, про дух високого, що не вписується у брудну атмосферу ресторану. Образ Незнайомки настільки легкий, невловимий і прекрасний, що навіть ліричний герой губиться у здогадах, чи насправді він існує чи йому просто мариться. Бо ніяк не вписується Незнайомка у балагані бездуховності:
І віють давніми й оздобними
Повір'ями тугі шовки,
І брилик з перами жалобними,
І персні гарної руки.
Щоб підкреслити значимість образу Незнайомки, Блок у другій частині вірша прискорює ритм таким чином, що і в змісті, і в формі починає звучати музика. Все навколо "в мить призначену" наповнюється новими звуками, ресторан оживає. Від Незнайомки віє небаченим світом прекрасного космічного простору. Вона символізує єдність людини і природи, нагадує про красу і духовні цінності людства:
Чудною близькістю закований,
За темну я дивлюсь вуаль —
І бачу берег зачарований
І чарами пойняту даль.
(Переклад М. Литвинця)