Бароко
Напрям у мистецтві та літературі XVII—XVIII ст., який прийшов на зміну Відродженню, але не був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й ренесансу.
Визначальні риси бароко:
— посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів;
— мінливість, поліфонічність, ускладнена форма;
— тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму;
— прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору;
— трагічна напруженість і трагічне світосприймання;
— настрої песимізму, скепсису, розчарування.
Українське бароко виникло у першій чверті XVII ст. і розвивалося протягом двох віків в усіх жанрах тодішньої літератури, зокрема в проповідях І. Галятовського, А. Радивиловського, в поезії Л. Барановича, І. Величковського, Г. Сковороди та інших. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня, але й світська поезія також мала різноманітні жанрові форми: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо. Серед найоригінальніших творів українського бароко виділяють "віршові іграшки": акростих (коли початкові літери кожного рядка утворювали ім'я автора) і мізостих (коли потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов'янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші (друкувались у формі серця, хреста, яйця тощо), "раки літеральні" І. Величковського — вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва направо тощо.