Завантаження
Степан Васильченко, "Чорні маки"
(З польової книжки)
Сплять мої товариші, як мерці, стогнуть у сні — мучать їх мертвячі сни.
Встану в темряві і вигляну з своєї могили, помалу-малу, крадькома...
Тихо в палаці Чорної Мари, дрімають по темних вітах жахи, притаїлись...
Стиха, як злодій, запалю мій смуток синій, гарячий, оживлю на ньому серце, засвічу мисль.
І буду думать, і буду писать, писать моє дрібне писання, і буде горіть в могилі живий огонь, поки заспівають півні...