Шевченкова могила

Іван Нечуй-Левицький

Сторінка 2 з 2

Мені здавалось, що я стою десь в Швейцарії, на узгір'ї Пілатусу або Рігі...

Шевченкова гора піднімається вгору на сажнів тридцять п'ять або сорок прямо над водою. А вийдеш на цю гору, то побачиш, що кругом неї стоять знов гори, вдвоє вищі од неї. Високі гори обступають її з трьох боків амфітеатром, а її рівний верх похожий на платформу, кругом котрої повішані пишні зелені завіси. З трьох боків гори і справді дивно похожі на зелені завіси, неначе зумисне розвішані кругом могили, щоб заслонити дорогі останки великого поета. Од полудня, вниз по Дніпру піднімається над Шевченковою горою найвища гора, вся вкрита молодим густим лісом з верху до низу. Вона піднімається круто над набережними нижчими горами, неначе переламується вгорі коліном, і спускається поза могилою граціозною дугою в круту балку. Здається, неначе хто підняв один кінець зеленої оксамитової завіси високо-високо над Дніпром, прибив її на синьому полотнищі неба і другий кінець недбало кинув далеченько в глибоку балку, зарослу лісом. Самий крутий бік цієї гори, увесь вкритий лісом, припадає якраз проти води: він ясно вирізується на блискучому Дніпрі, неначе намальований на кришталі, присипаному іскрами сонячного проміння. З-за краю цієї гори виступає високе коліно другої такої самої дуже крутої гори, так само вкритої густим лісом, а під нею трошечки вище од Шевченкової могили і рядом з нею стоїть знов горб, вкритий лісом, неначе од зеленої завіси піднялася складка і впала внизу зеленим узгір'ям. Між обома високими горами видно узький довгий яр, закиданий лісом, з боками, дуже крутими. Над тим яром на гострих, як ребра, верхах гори позвішувалось зелене дерево, так як часом замети снігу звішуються над стріхою. Той яр в'ється і десь ховається далеко-далеко в лісі між гребінями гір. Над ним стоїть легка сиза, поетична імла... Далі, поруч з другою горою стоїть третя гора, з закругленим верхом, вкритим тільки з краю дубами. Тільки узька щілина одділяє її од другої гори. Ці дві гори заступають задній вид дивної картини — завіси. По другу руку, на північ од Шевченкової могили стоять ще дві гори: одна широка, з глибокими западинами по боках, друга, сама крайня, зовсім похожа на піраміду або ще більше на високу копицю сіна. Цей бік картини голий. Обидві гори вкриті травою та подекуди старими рідкими дубами. Між ними глибока узька долина з проваллям на дні, а через цю долину видніється ціла чудова картина, цілий самостійний пейзаж! З полудня і од заходу гори високі і зовсім заступають небо, а ці останні гори трохи нижчі, і через їх видно картину, не менше оригінальну, як і перші: через узьку долину десь над Дніпром коло Канева видно круту гору, зовсім лису, неначе хто поставив ногу і випнув голе коліно; проти цього лисого верха блищить за Каневом частина Дніпра. Ця лиса гора припадає проти широкої оболоні за Каневом, вкритої зеленою травою, і вирізується, неначе намальована на зеленому полі. Поверх неї видно увесь широкий амфітеатр гір, котрі за Каневом оступились од Дніпра; видно поверх того амфітеатру лани, вкриті гречками, просами, жовтими житами, лани, неначе застелені картатими хустками; видно внизу під горами розкидані села в садах та в вербах; видно, як амфітеатр наближається до Дніпра, піднімається все вище та вище і приступає до самого Дніпра високою кручею; видно за цією кручею гори понад берегом Дніпра вгору до Києва, видно їх довгий ряд, їх круті боки, котрі виступають один за другим, неначе нанизані ребра. Далекі ряди гір тонуть в тумані і десь ховаються в далечі, засипані світом сонця. Тут цілий далекий пейзаж з горами, з зеленою оболонею, з далеким Дніпром; затканий туманом та сонцем, неначе дивне марево в Сахарі. В цьому місці завіса кругом Шевченкової могили неначе розвернулась, розідралась до дна, і через неї очі потонули в далеких, як сон, мрійних фарбах. То дивний геній вибрав собі це місце, може, одно з найкращих в світі. Це почує кожний, хто стояв на Шевченковій могилі і дивився на широку Дніпрову рівнину, на дивні завіси гір і на сизу далеч, вище Канева, цю третю найчудовнішу картину.

Ми обійшли кругом верх Шевченкової гори. Од заходу сонця вона закруглена і спускається в узьку щілину. Тільки на південь, на крайню, найвищу гору з могили неначе перекинуто зелений міст, вкритий кущами, тільки через це трохи увігнуте місце можна виїхати на Шевченкову гору. Друга дорога до Шевченкової могили з Канева йде лісом поверх придніпрянських гір: сюдою везли Шевченкове тіло. Я ще раз глянув на чудовий амфітеатр гір: гори товпились кругом могили. Гострі гребені, вкриті лісом, вирізувались на синьому небі різкими пружками: вони виступали один за другим, як зелені ширми, поставлені одна за другою. Узькі глибокі щілини темніли внизу, вкриті тінню, і манили до себе очі своєю чарівничою свіжиною та прохолодою. Повік не забуде цього дивного місця, хто бачив його хоч раз на віку...

Ми зійшли з Шевченкової гори по другий бік з полудня і спустились в узьку щілину, на дні промиту водою. Ця щілина між Шевченковою та сусідньою крутою горою така узька, що ми по шию були неначе закопані в землю.

Простягнувши руки, можна достати до боків обох гір. Над головами синіла узька смуга неба. Цей бік Шевченкової могили кругленький, дуже крутий, голий. Через рідку траву блищить глина пополовині з шматками не зовсім чистого граніту, до котрого примішаний якийсь піскуватий м'який состав. Ще раз глянули ми знизу на верх Шевченкової гори, де на краєчку паслись воли, неначе причеплені до гори, і поїхали низовою дорогою в Канів.

Кругом Шевченкової гори йдуть гори, вкриті дубовим лісом, далеко од берега, може, на верстов сім або й більше. Ці гори видно з поштового тракту, котрий йде по верхах гір з Канева в середину повіту. Картина цього лісу, розкинутого на крутих горах, незвичайно гарна! Канів тягнеться на кільки верстов по узьких глибоких долинах, котрі вередливо в'ються між крутими горами. В глибоких западинах біліють хати, зеленіють городи, чорніють тини, котрими помережані долини й пригорки. А над хатами, зверху на горах зеленіє старий ліс, як щетина. Далі за Каневом і гори, й долини однаково вкриті густим лісом. На синьому небі вирізуються зелені дуги, неначе поставлене зелене обіддя. Ці ряди дуг то йдуть симетрично одна за другою, одділяючись узькими долинками, то плутаються вередливо вздовж і впоперек, заступаючи одна другій дорогу, то перехрещуються, піднімаються вище і спадають вниз нижчими закругленими узгір'ями, крутими та дрібними, неначе хто накидав купами зелених їжаків. Глибокі темні долини в'ються між круглими горами на всі боки, як чудовий поетичний лабіринт. А ліс зеленіє на сонці, неначе дорога оксамитова зелена одежа, кинута на гори; неначе вона побгалась, попіддувалась знизу, позападала десь глибоко на тисячу самих вередливих, найгарніших ладів. За лісом ще йдуть такі самі поламані гори, але вже зовсім голі. Ці гори дуже похожі на гори середньої Басарабії. Здається, неначе їдеш десь з Кишинева до Оргєєва. Тільки під Каневом вони дрібніші, виступають крутими круглими верхами, ламаються на небі граціозними закругленими та крутими лініями. В долинах, по крутих боках гір скрізь розкидані села, стеляться ниви та баштани, зеленіють невеличкі дубові гаї. На десять верстов од берега Дніпра йдуть такі гори і спускаються круто в долину, кудою тече річечка Расава. І як виїдеш на рівнину за крутим берегом Расави, ще довго синіють на небі високою смугою наддніпрянські канівські гори, закриваючи сизим туманом Шевченкову гору.

1 2