Івасик-Телесик

Шиян Анатолій

Івасик-Телесик

П'єса на три дії за мотивами

українських народних казок

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Івасик-Телесик — хлопчина років

Марія Степанівна — його мати.

Андрій Петрович — його батько, коваль.

Забудько, Незнайко — товариші Івасика-Телесика.

Баба Яга — костяна нога.

Зміючка — її онука.

Дід Мороз.

Снігуронька — його онука.

Кирило — наймит Яги.

Орися — його дочка.

Зайчик-стрибайчик — друг Снігуроньки.

Сніжинки — танцівниці.

Ведмідь, Сова, Вовки-сіроманці, Лисиця-сестриця, Яструби — гості Баби Яги,

ДІЯ ПЕРША

Віковий дрімучий ліс. Зима. В просвітах дерев, запушених інеєм, світяться далекі променисті зорі. На поляні ялинка струнка, рясна, прикрашена шишками. Лине казкова чарівна музика. У гущавинах лісу спалахують і гаснуть різнокольорові вогники. Часом здалеку долітає відгомін дзвінкого дівочого голосу: "Лови мене, лови-и-и!"

З'являється Зайчик-стрибайчик, шкутильгаючи на ніжку, зирнув сюди,

зирнув туди.

Зайчик. Нема. Ніде нема. Коли б то моя рана загоїлася швидше, я б відразу її розшукав. Дарма, і так знайду. Все одно знайду! (Гукає). Сні-гу-ронь-ко-о-о! Озовися-а-а!

Чути далекий голос: "Лови-и-и! Ось де я-а-а!"

Там вона, в гущавині. (Виходить).

Входять Баба Яга і Зміючка.

Яга. Онуко моя, Зміючко, слухай, що тобі казатиму. Зміючка. Слухаю вас, бабусю.

Яга. Нещодавно вийшла я з яру на стежку, дивлюсь, стоять біля ялинки двоє хлопчиків з санчатами. Простеж, дізнайся, хто вони, за яким ділом прийшли до лісу. Про все мені потім розкажеш.

З м і ю ч к а. А де ж ті хлопчики зараз?

Я г а. У лісі. Знайди їх.

З м і ю ч к а. Знайду. І що з ними робити потім? Може, до нашої хати заманити обох?

Яга. На розсуд твій лишаю. Що хочеш, те й роби, бо ти вже не мала. Дізнайся в них, якщо прийшли вони рубати ялинку,— мене гукнеш.

Зміючка. Таяй сама упораюся з ними... Бабусю!

Яга. Що хочеш ти від мене?

Зміючка. Зустріла я Снігурку в лісі. На ній таке красиве вбрання, а я у вас одягнена, мов жебрачка. Хоча б під Новий рік якусь обнову справили мені.

Яга. Іще таких розмов не чула я від тебе. (Пильно дивиться на онуку). Скажи мені, нащо тобі потрібне красиве вбрання?

Зміючка. Як то нащо? Я нічим не хочу поступитися перед Снігуркою. Чуєте? Не хочу! З нею граються Сніжинки. З нею птахи й звірі живуть у дружбі, а зі мною ніхто не хоче знатися. Я буду мститись їй! Ненавиджу... Я б розірвала її на шматки...

Яга (вдоволено). Пізнаю. Кров мого роду шумує в твоїх жилах. Бач, як очі наливаються злістю й горять, мов у вовка. Це добре. Скоро тобі, Зміючко, можна буде справжнє діло доручати. Хвалю. А поки що я тобі зараз дам... (Шукає щось у кишені, виймає разок коралів).

Зміючка. Намисто?

Яга. Це намисто не просте. Це намисто чарівне. Все, що задумаєш, те і збудеться.

Зміючка. Все, що задумаю, те і збудеться... Гаразд. Давайте його мені.

Яга. Може, зустрінеш у лісі Кирила Кожум'яку, спитай, чи все зробив, що я йому загадала.

Зміючка. Добре, бабуню, спитаю.

Яга. Ну, пішла ж я додому.

Зміючка. Ая піду отих хлопців розшукувать.

Розходяться в різні боки. Чути голос Зайчика-стрибайчика: "Снігуронько-о-о!" І відповідь: "Лови-и-и!" Входять Телесик і Забудько.

Забудько. Чуєш, Телесику, ми тут не самі. Там люди і там он люди...

Телесик. А ти що, Забудько, може, боїшся?

Забудько (озираючись). Хто боїться? Я? Та я нічого в світі... Телесику, а що, коли ми натрапимо на ведмедя?

Телесик. Будемо битися з ведмедем.

Забудько. Ну, а коли стрінеться нам вовча зграя?

Телесик. Із вовчою зграєю будемо битись.

Забудько. А може, ми, Телесику, підемо додому? Давай краще підемо.

Телесик. Як то додому? Без ялинки?

Забудько (помітив ялинку). Телесику, глянь. Кращої годі й шукати. Зрубаємо. (Шукає за поясом сокиру, а її нема).

Телесик. Знову забув? І сокиру, і санчата, і вірьовку. Ех ти, забудько!

Забудько. Я вже знаю: вони там, біля пенька, де ми з тобою відпочивали. Я зараз. (Вибігає).

Телесик (обійшов навколо ялинки, розглядаючи її). Чи цю рубати, чи, може, пошукати ще кращої?

Входить Кирило, тягнучи на собі мало не цілий стовбур. Спинився, кинув деревину на землю, втирає спітнілий лоб, помічає Телесика.

Кирило. Івасик-Телесик... Ти що тут робиш?

Телесик. А я, дядьку Кириле, прийшов до лісу з товаришем, хочемо по ялинці вибрати.

Кирило. Ось що я тобі скажу. Поки вас Баба Яга тут не побачила, мерщій втікайте звідси. Дуже не любить вона в новорічну ніч з людьми зустрічатися. І страшенно лютує, коли хтось зрубає в лісі ялинку. Кажуть, що від того здоров'я їй убавляється. А вже як піймає порубщика, то милості від неї не жди. Я її добре знаю. Ще хочу попередити про бабину онуку Зміюч-ку. Стережіться. Зла дівчина й люта, мов Баба Яга.

Телесик. Дядьку Кириле, а чому ж ви наймитуєте в неї, коли вона така недобра?

Кирило. Е, хлопче, багато розповідати треба, а часу нема. Жде мене Яга. Мушу дров ось принести та натопити піч, бо любить Яга, щоб у хаті в неї аж пашіло від вогню. А чому наймитую в неї, може, колись і про це тобі розкажу. (Підіймає деревину).

Івасик йому допомагає.

Телесик. Прощавайте, дядьку Кириле, хай у вас Новий рік буде радісний та щасливий!

Кирило. Не буде. Ще мені п'ять літ не знати ні радості, ні щастя. (Вийшов).

Телесик (замислено). "П'ять літ не знати ні радості, ні щастя". А чому? Чому?

Входить Забудько.

Забудько. Ну, ось і знайшов, біля пенька. (Помітив, що Телесик дивиться в гущавину). То хто пішов?

Телесик. Дядько Кирило. Такі слова він мені сказав, що я нічого не зрозумів.

З а б у д ь к о. А що ж він сказав, що?

Телесик. Я побажав йому, як годиться, щастя в Новому році, а він мені так відповів: "Ще,— каже,— п'ять літ не знати мені ні радості, ні щастя".

Забудько. А чому?

Телесик. Не знаю.

Забудько. Давай, Телесику, не будемо гаяти часу. (Під-ходить до ялинки). Цю будемо рубати?

Телесик. Ні, давай пошукаємо кращої.

Забудько. І знову шукай. Ех, шкода, що не зустріли ми отого зайця підстреленого, якого ми в лісі піймали та й випустили на волю.

Телесик. А навіщо тобі заєць?

Забудько. Як навіщо? Коли б ми його зустріли, то він би нам таку ялинку вибрав... Він у лісі живе, він всі дерева тут знає.

Телесик. Де ж його зустрінеш? Може, того зайця вже давно й на світі немає. Ходімо, ми й самі виберем ялинку.

Виходять. Забудько лишає санчата. Чути голос Телесика: "А де твої санчата? Забув? Знову забув?" Входить 3 а —

б у д ь к о.

Забудько (бере санчата, тягне їх за собою). Ходи... Шукай... І ця ялинка була б добра. (Виходить).

Знову лине чарівна музика, знову спалахують в лісових хащах різнокольорові вогники. Чути голос Зайчика-стрибайчика: "Снігу-ронь-ко-о-о!" І відповідає йому такий же далекий голос: "Лови-и... Я ту-у-ут..." Входять батьки Телесика.

Марія Степанівна. Чуєш? Хтось озивається. Може, то наш синочок Телесик заблудив у лісі та ніяк не може на дорогу потрапити?

Чути ті самі голоси.

Чуєш, Андрію?

Андрій Петрович. Ні, Маріє, то не наш Івасик. Оце ми ходимо тут, шукаєм його, а він, може, дома сидить, ялинку прикрашує. Ліс великий, дрімучий — могли розминутися.

Марія Степанівна. Ой чує моє серце, щось недобре скоїлося з ним. Може, вовча зграя...

Андрій Петрович. Таке скажеш... Не хочу й слухати.

Марія Степанівна (гукає). Іва-а-асику-Телеси-ку, озо-ви-и-ся-а-а!

Прислухаються, але ніхто не відгукується. Тільки миготять, як і раніше, в хащах різнокольорові вогники.

Де його шукати, синочка? Хто нам скаже, в який бік іти: сюди чи сюди?

Андрій Петрович. Мабуть, ходімо так.

Музика, а потім чути виразний голос Снігуроньки: "Лови-и, лови, Зайчику!

А-у-у! А-у-у-у!"

Вбігає Снігуронька, а слідом за нею подруги Сніжинки.

Снігуронька. А-у-у! А-у-у! Оце і є та поляна, де ми будемо зустрічати Новий рік. Подруженьки мої, Сніжинки, скажіть, чи подобається вам ялинка?

Всі. Подобається, Снігуронько. Хороша ялинка.

— Струнка!

— Рясна!

— Красива!

Снігуронька. А ми її зробимо зараз іще кращою. Подруженьки мої, Сніжинки, часу в нас лишилося небагато. Прикрасимо ялинку?

Всі. Прикрасимо, Снігуронько, прикрасимо.

Чіпляють на віти різні іграшки. Вбігає Зайчик-стрибайчик.

Зайчик (тривожно). Снігуронько, ти бачила її? Снігуронька. Кого?

Зайчик. Зміючку. В лісі, ось звідси недалечко, я натрапив на неї. Обличчя люте, очі, мов у вовка, горять. Боюся, щоб вона тобі якогось зла не заподіяла, бо краєм вуха чув, як згадувала вона твоє ім'я недобрим словом.

Снігуронька. Я не боюсь Зміючки. Ну що вона мені зробить? Що?

Зайчик. Не знаю. Тільки ти її, Снігуронько, стережись. Люта дівчина, недобра. Боюсь її.

Снігуронька. Не бійся, Зайчику-стрибайчику. Сядь ось тут на пеньочку, відпочинь. Ти ж, мабуть, дуже втомився?

Зайчик. Відпочиватиму потім. А ще тобі, Снігуронько, скажу. Коли я втікав від Зміючки, то помітив біля однієї ялинки хлопчиків.

Снігуронька. Хто ж вони такі?

Зайчик. Здалось мені, рятівники мої. Ті самі хлопчики, що впіймали мене колись підстреленого, перев'язали мені рану й відпустили на волю. Одного із них звали Телесик, а другого Забудько. Я про них тобі вже говорив. Обоє добрі хлопці.

Снігуронька. Коли вони добрі хлопці, то поклич їх сюди. Може, захочуть з нами зустрічати Новий рік. (До дівчат). Подруженьки мої, запросимо Телесика з його другом до нашої ялинки?

Всі. Запросимо!

— Охоче пограємося з ними!

— Потанцюємо разом!

— Поспіваємо пісень!

— Нехай приходять!

Зайчик. Та я їх зараз розшукаю. (Вибігає). Снігуронька (оглядає ялинку). Стала вона ще кращою. Подруженьки мої, Сніжинки, потанцюємо?

Всі. Потанцюємо! Заспіваємо! Починай, Снігуронько!

Снігуронька (заспівує).

Ми легкі, як пушинки, Подруженьки Сніжинки.

Всі.

Давайте ж веселитися, Співать і танцювать, Бо всі ми тут зібралися Наш Новий рік стрічать.

Снігуронька.

Нам зорі-зоряниці Засвітять, мов сестриці.

Всі.

Давайте ж веселитися, Співать і танцювать, Бо всі ми тут зібралися Наш Новий рік стрічать.

Снігуронька.

Рясну красну ялинку Квітчали ми, Сніжинки.

Входить Зміючка, спинилась осторонь, стежить за Снігуронькою, не відважуючись підійти до неї ближче.

Всі.

Давайте ж веселитися, Співать і танцювать, Бо всі ми тут зібралися Наш Новий рік стрічать.

Зміючка стежить за танцями, потім закриває обличчя руками, плаче.

Снігуронька (підходить до неї). Що трапилось? Чого ти плачеш, Зміючко?

Зміючка. Як же мені не плакати, як же мені не тужити, коли ніхто з вас не хоче зі мною гратися? Нікому я не потрібна.

1 2 3 4 5 6 7