Мандри Закомарика

Трублаїні Микола

Казка

Приборкувач диких звірів

Хоча Закомарик ледве діставав носом до столу, але був надзвичайно хоробрий та відважний. Якось він дуже наївся каші, набрався сили і вирішив зробитися приборкувачем диких звірів.

— Подамся в мандри, ловитиму різних звірів та приборкуватиму їх, — сказав хлопчик і клацнув язиком.

Він дуже ловко клацав. Так: клац-клац!

Лови біля копанки

Негайно Закомарик помандрував на леваду. Там, під старими вербами, була копанка, вкрита ряскою і лататтям. Хлопчик підійшов до копанки й побачив, як з води виплигнув зелений звір і сховався у траві. Страшний звір впіймав павучка і проковтнув.

Закомарик зняв шапку, обережно підповз до того звіра і сміливо кинувся на нього. Накрив звіра шапкою та й закричав: "Ура!"

Потім засунув руку під шапку й витяг відтіля здобич. То була зелена жабка. Хлопчик одніс звіра додому, посадовив у велику коробку та поставив йому бляшанку з водою.

Увечері Закомарик заквакав, мов справжня жаба: "Ква-ква, ква-ква!" Зелена жабка відповіла йому: "Кква-кква-кква!" Вона трішки гаркавила.

Страховище в коморі

У коморі жило страховище. Ночами воно шаруділо і всіх лякало, бо продирало мішки й торбинки, нищило крупу, борошно, гризло цукор. Удень страховище десь ховалося. Закомарик поставив у коморі пастку, повісив на гачок принаду, а сам, прислухаючись, сів за дверима. Довго і терпляче чекав. Коли чує: раз — грюкнула пастка. То впіймалося страховище.

Закомарик швидко одчинив двері, схопив пастку, виніс її і побачив, як там метушилася сіра мишка.

Хлопчик сховався за канапу і запищав, немов миша. Сіра мишка почула і відповіла йому.

Так Закомарик почав вивчати мову звірів.

Горобець-молодець

Закомарик навчився вдавати голоси всіх звірів та пташок: то цвірінчав, мов справжній горобець, то гудів, мов бджола, то цвірчав, як коник, а хрюкав не гірше кожного поросяти.

Хлопчик помітив, що в повітку серед двору залітають горобці. Він помандрував туди. Сів у повітці, накрився рядном і почав цвірінчати. Скоро почув, що якийсь горобчик йому відповідає. Закомарик скочив на ноги й ураз причинив двері. Горобчик пурхнув навтіки, але запізнився і вилетіти з повітки не зміг. Закомарик швидко впіймав горобця-молодця й посадовив у клітку.

Артисти

Закінчивши лови диких звірів, Закомарик почав привчати їх до себе. Годував і напував їх з власних рук. Вони швидко звикли до Закомарика і стали йому кращими друзями. Потім хлопчик узявся вчити горобчика співати, мишку й жабку танцювати, а сам грав на сопілці. Тепер Закомарик та його друзі зробилися артистами. Тільки-но хлопчик заграє, горобчик ту ж мить починає співати, а мишка, ухопивши під боки жабку, рушає в танок. Якось Закомарик зробив язиком "клац-клац!" і сказав:

— Тепер я мандруватиму разом зі своїм театром.

Корабель на річці

Ранком Закомарик вийшов з дому.

У лівій руці він тримав сачок, що ним ловлять метеликів, а правою волік саночки. За спиною висів згорнутий трубкою аркуш паперу.

Звірі теж були з ним. Мишка сиділа на плечі, жабка сховалася в кишеню, а горобчик летів слідом. Підійшовши до річки, хлопчик клацнув язиком і сказав:

— Тепер пустимо наш корабель, — штовхнув санчата на воду і плигнув на них. Санчата попливли за водою.

Закомарик діставав патиком сачка дно, відштовхувався і прискорював хід корабля. Незабаром показався липовий гай, що ріс над річкою.

— Приїхали, — сказав хлопчик і пристав до берега.

У липовім гаю

Наш герой розгорнув свій папір і повісив на найбільшому дереві. То була афіша. На ній красувалося таке оголошення: "Сьогодні вистава! Виступає славетний приборкувач диких звірів Закомарик та його троє звірів-страховищ!"

У гаю гуляло багато людей.

Там було дуже хороше: цвіли липи, і над деревами гуділи бджоли.

Численні глядачі обступили Закомарика.

— Який маленький! — чулися голоси.

— Хлопчику, де твої страховища? — допитувалися дівчата.

В цей час з кишені Закомарика вискочила сіра мишка.

— А-ай! О-ой! Ой! Мишка! Ай! — зарепетували злякані дівчата і розбіглися.

Закомарик посміхнувся і сказав глядачам:

— Будь ласка, розступіться і станьте колом.

Вистава

Четверо артистів стали на середину кола.

— Вальс, — сказав хлопчик і заграв на сопілці.

Жабка й мишка закружляли в танку: танцювали краков'як і венгерку. Танцюристи ловко підскакували, а в повітрі кружляв горобчик і все співав: "Цінь-цірінь! Цінь-цірінь!" Глядачі захоплено плескали в долоні.

Після того Закомарик пов'язав мишку хустинкою, наче дівчину, а жабці надів козацьку шапку і заграв гопака. Жабка пішла навприсядки, а Мишка закружляла навколо. Тим часом ніхто не бачив; як у коло глядачів забрів рудий кіт і проліз аж вперед. Угледівши мишку, кіт присів, очі йому засвітилися, і він обережно поплазував до неї.

Напад

Рудого напасника помітили. Ту ж мить кіт ринувся на мишку. Маленьке звірятко ледве встигло одскочити. Мишка кинулась навтіки. Та де їй втекти од розбишаки, що мчав, мов тигр!

Глядачі з жаху йойкнули, чекаючи, як ось-ось рудий вхопить мишку.

Раптом люто загавкав пес: "Гав, гав, гав!"— ніби він помітив кота і кинувся навздогін за ним. Рудий кіт ураз припинив гонитву, наїжив вуса, високо вигнув спину і задер хвоста.

"Г-рр!" — загарчав пес, немов наблизився до кота. Рудий дре-менув на дерево, обдираючи пазурами кору. Опинившись угорі, він злісно зашипів, шукаючи очима свого ворога. Але пса не було. То гавкав Закомарик, щоб перелякати кота і врятувати мишку.

Тим часом мишка, пов'язана хустинкою, майнула між глядачів і зникла в лісі.

Мілина

Мишка зникла, і засмучений Закомарик закінчив виставу. Сховав жабку в кишеню, свиснув горобчикові і пішов до корабля.

— До побачення, Закомарику! Щасливої дороги! — гукали йому.

Він пустив жабку в річку і наказав пливти за ним.

Коли повіяв вітер, хлопчик поставив сачок, наче щоглу. Ворочок нап'явся, мов вітрило, і корабель помчав угору по річці.

Горобчик сів на щоглу і заспівав: "Цінь-цірінь! Цінь-цірінь!" Тут Закомарик озирнувся, шукаючи жабку, і не побачив її. Вона відстала від корабля.

Ту ж мить він відчув поштовх, корабель зупинився, і щось лопнуло, ніби хтось роздер папір. То сани налетіли на мілину під берегом, а вітер роздер ворочок-вітрило. Горобчик злякався і полетів геть. Закомарик стояв по коліна у воді, клацав язиком і сумно згадував звірів, що покинули його.

Крилатий кінь

Хлопчик надумав вирушити на розшуки своїх друзів — мишки, жабки і горобчика.

Був у нього чубатий гусак, що звався Гегекало Моркотійович. Сильний гусак. Чи не більший, ніж Закомарик. Як закричить, бувало: "Ге-ге-ге!", так на всю вулицю чути.

Запріг Закомарик Гегекала Моркотійовича у візок і виїхав з двору. Гусак напружив свою сильну шию, розкрив дзьоб, зашипів і пішов поволі, перевалюючись з лапи на лапу. Потім розгорнув могутні крила і вже не побіг, а полетів над шляхом, тягнучи візок.

Пригода на шляху

З розгону візок зачепився за камінь і перевернувся. Закомарик злетів на дорогу і покотився в канаву. Гегекало Моркотійович того не помітив і ще швидше помчав, тягнучи за собою візок.

Хлопчик, поки падав, угледів, що по канаві метнулася мишка, пов'язана хустинкою. Вона вмить зникла, заховалась у нірку під будяком. Закомарик витяг із кишені сопілку, запищав по-мишачому, а потім заграв на сопілці. Наче на заклик, з нірки вискочила мишка і, пританцьовуючи, наблизилася до хлопчика. Він радо схопив ЇЇ і побіг на шлях гукати Гегекала Моркотійовича.

Трясовина

— Ге-ге-ге-ге! — почувся здалеку голос гусака. Він повертався назад, тягнучи за собою візок на одному коліщаті. Друге лежало біля каменя, де перевернувся візок.

Хлопчик вичитав Гегекалові Моркотійовичу за неуважність, приладнав колесо, сів на візок, посадив поруч мишку і рушив берегом річки.

Незабаром виїхали на луку, вкриту осокою, і колеса загрузли в болоті.

Тут починалася трясовина.

В цій трясовині Закомарик сподівався знайти жабку.

Хлопчик заграв на сопілці, викликаючи квакушку.

Потім заквакав: "кква-кква-ква".

Із ближчої калабаньки вискочила його приятелька — зелена жабка.

Буль-Буль

Над трясовиною з'явився горобчик. Він закружляв у повітрі, жалісно цвірінькаючи, наче закликаючи на допомогу. Закомарикові горобчик здався знайомим. Так, це його друг — співак. Він прислухався і розібрав:

— Сюди, сюди! Швидше! Рятуйте! — вимовляла пташка.

Закомарик залишив на візку мишку й жабку і побіг, пробиваючись крізь очерет та грузнучи в багнюці, до того місця, де літав горобчик.

Ось він уже там і бачить довговухого віслюка, що загруз у трясовині по коліна.

Закомарик кинувся до віслюка і потяг його за вуха, але тварина не хотіла йти вперед, а посувалася назад і грузла ще більше. Закомарик нічого не міг вдіяти з упертим віслюком.

В цей час почулося хлюпання і з'явився чоловік на довжелезних ногах.

— Ось де мій Буль-Буль, — промовив той чоловік, наближаючись до віслюка.

Завждишукай

— Дядьку! — закричав Закомарик, — побачивши того чоловіка.

Справді, то був рідний дядько Закомарика, відомий артист Завждишукай. Він був такий високий, що в найвищих кімнатах діставав головою до стелі.

— А, племінничку, — зрадів Завждишукай, — я шукаю свого віслюка, а ту" і тебе знайшов.

— Дядьку, ваш віслюк утопиться в болоті. Я тягну вперед, а він пнеться назад.

— Мій милий Буль-Буль дуже впертий, — сказав артист, — і ти з ним поводишся не так, як слід.

Завждишукай підійшов до віслюка і потяг його за хвіст. Тоді Буль-Буль рвонувся з усієї сили вперед, вилазячи з багнюки. Горобчик радісно зацвірінчав і злетів на плече Закомарикові.

Табір серед лісу

На галявині, серед високих дубів, заночували четверо артистів-мандрівників.

Біля невеличкого намету хропів довгоногий Завждишукай. У наметі спали товстуха Усезагуби та маленька Закомашка. Приборкувач диких звірів, хлопчик Закомарик, умостився із жабкою й мишкою під візком, а горобчик влаштувався на гілці найближчого кущика. Не спав лише віслюк Буль-Буль. Він доїдав траву, що йому звечора поклав Завждишукай. Ледве дрімав гусак Гегекало Моркотійович.

Тихо-тихо вночі в лісі. Лише коли-не-коли чути, як закричить сич, і знов панує тиша. Раптом гусак почув якийсь шум, враз прокинувся, розплющив очі і роззявив дзьоба, щоб галасувати.

Вовк і заєць

У лісі вештався вовк і набрів на зайця. Сірий розбишака зрадів і клацнув зубами.

1 2 3