В катакомбах

Українка Леся

(Посвята шановному побратимові
А. Кримському)


Катакомби коло Рима. В крипті*, слабо освітленій олійними каганчиками і тонкими восковими свічками, зібралась громадка християн. Єпископ кінчає проповідь слухачам і слухачкам, що стоять побожно, тихо і покірно.

* Крипта — окреме невелике приміщення в катакомбах

Є п и с к о п
Прославмо ж, браття, господа Христа,
що посадив на небі поруч себе
замученого брата Харіклея.
Х о р
На небі слава господу Христу,
що визволяє від земних кайданів,
з гріховної темниці нас виводить
у царство світла вічного.
Д и я к о н
Амінь.
Є п и с к о п
Наш брат був на землі рабом поганським,
тепер він раб господній, більш нічий.
Н е о ф і т — р а б
Господній раб? Хіба ж і там раби?
А ти ж казав: нема раба ні пана
у царстві божому!
Є п и с к о п
Се щира правда:
всі рівні перед богом.
Н е о ф і т — р а б
І раби?
Є п и с к о п
Раби господні, брате, не забудь.
Сказав Христос: ярмо моє солодке,
тягар мій легкий. Розумієш?
Н е о ф і т — р а б
(після тяжкої задуми)
Ні!..
Не можу. Не збагну я сього слова.
Х р и с т и я н к а — р а б и н я
(в раптовому нестямі пророкує)
Уже лежить при дереві сокира!..
"Я посічу його і вергну в пломінь", —
сказав господь!.. Прийди, прийди, прийди,
Ісусе, сине божий! Похилилась
твоя пшениця, — жде вона серпа...
Ох, доки ж, господи?.. Рахіль ридає,
нема її діток...

(Безладна мова переходить у несамовитий лемент, інші жінки й собі починають голосити,
дехто з чоловіків теж не витримує).

Є п и с к о п
(владним, дужим голосом)
Геть, сатано!
Твоєї влади тут немає!
(Підходить до пророчиці, що б'ється в корчах, і кладе їй на голову руку).
Сестро, молитва й віра хай тебе рятують
від навождення злого духа.

Жінка помалу затихає під його поглядом і безсило схиляється на руки до товаришок, що піддержують її.

Х р и с т и я н к а
(одна з тих, що піддержують пророчицю.
Озивається несмілим голосом)
Отче,
її дитину вчора пан продав
якомусь грекові з Корінфа...
Є п и с к о п
Вмовкни!
Великий наш апостол заповідав:
"А жінка серед збору хай мовчить".

Пророчицю тим часом виводять. Мовчання.

Н е о ф і т — р а б
(підходить до єпископа. Тремтячим від збентеження, але розпачливо-зважливим голосом)

Прости, але я все ж не розумію,
як може буть якесь ярмо солодким,
а щось важкеє легким.
Є п и с к о п
Брате мій,
коли ти сам по волі шию схилиш
в ярмо христове, солодко се буде
твоїй душі; коли ти самохіть
на себе хрест візьмеш, невже він буде
важким для тебе?
Н е о ф і т — р а б
Але нащо маєм
ще самохіть у ярма запрягатись
та двигати хрести по власній волі,
коли вже й так намучила неволя?
Намулили нам ярма та хрести
і шию, й душу, аж терпіть несила!
Я не за тим прийшов до вас у церкву,
щоб ярем та хрестів нових шукати.
Ні, я прийшов сюди шукати волі,
бо сказано ж: ні пана, ні раба.
Є п и с к о п
І сюю волю матимеш ти, брате,
як тільки станеш під ярмо христове.
Раби господні рівні між собою.
Ти під ярмом шлях світовий пройдеш
і в царство боже ввійдеш, теє царство,
де вже немає пана, окрім бога,
а він же нам отець. Твоя гординя
була б до сатанинської подібна,
якби ти влади господа-отця
не хтів признати над собою.
Н е о ф і т — р а б
Отче!
Яка вже там в раба гординя тая!
Нехай і так, нехай отець єдиний
над нами буде, та коли ж настане
те царство боже? Де його шукати?
Один з братів казав: воно на небі,
а другий: на землі...
(Дивиться з запитом і палким сподіванням).
Є п и с к о п
Обидва праві.
Н е о ф і т — р а б
Де ж на землі є царство боже?
Є п и с к о п
Тут.
Н е о ф і т — р а б
У Римі?!
Є п и с к о п
В нашій церкві.
Н е о ф і т — р а б
В катакомбах?
Є п и с к о п
Не говори — "ось тут" чи "там воно".
Воно є скрізь, де бог є в людських душах.
Н е о ф і т — р а б
Коли ж він буде в душах всіх людей?
Є п и с к о п
Тоді, коли Христос удруге прийде
на землю з неба.
Н е о ф і т — р а б
(смутно)
Брат один казав,
що літ аж тисяча минути мусить
від першого до другого пришестя...
Є п и с к о п
Се єресь, брате, бо ніхто не знає
ні дня, ні часу...
Н е о ф і т — р а б
(впадає йому в річ з радісною надією)
Значить, царство боже
настати може в кожен день і час?
Є п и с к о п
Запевне так.

Неофіт-раб замислюється і знов смутніє.

Про що гадаєш, брате?
Н е о ф і т — р а б
Я думаю... ось ти сказав, що тут
у нас є царство боже... А чому ж
у нас тут є патриції, плебеї,
ну, і раби?

(Оглядає все зібрання, декотрі спускають очі в землю).

Х р и с т и я н и н — п а т р и ц і й
(виступає трохи наперед)
Душа твоя, мій брате,
бентежиться даремне. Я — патрицій,
а він — мій раб
(показує на старого чоловіка),
але се так для світу,
а перед богом ми брати обоє.
Н е о ф і т — р а б
(до старого раба)
Ти раб йому про людське око тільки?
С т а р и й р а б
Ні, я служу своєму пану вірно,
не тільки зо страху, а й по сумлінню,
як наказав господь.
Н е о ф і т — р а б
Коли ви рівні,
то нащо маєш ти йому служити?
С т а р и й р а б
То божа воля, що вродивсь він паном,
а я — рабом.
Н е о ф і т — р а б
То, значить, в царстві божім
є раб і пан?
Старий раб мовчить.
П а т р и ц і й
Він тут мені не раб,
тут я йому готов умити ноги, —
ми зажили святого тіла й крові
укупі, при однім столі.
Н е о ф і т — р а б
(до старого раба)
І дома
так само при однім столі їсте?
С т а р и й р а б
Ні, брате, се б зовсім не випадало.
Н е о ф і т — р а б
Чому?
С т а р и й р а б
Бо так не личить... не подоба...
Є п и с к о п
(до неофіта-раба)
Не спокушай його. Він простий духом,
а царство боже для таких найближче.
Хто терпить все в покорі, той щасливий,
тому однаково: чи пан, чи раб
він буде тут у світі.
Н е о ф і т — р а б
Ні, мій отче,
ні, не однаково...
(З поривом).
Коли б ти бачив,
як плакала моя дитина вчора —
воно ж покірне, тихе немовлятко, —
до вечора без покорму зоставшись:
на оргії прислужувала жінка
і ніколи було забігти в хату
погодувать дитину. А тепер
дитина наша хвора, тільки жінка
не сміє плакати, бо пан не любить
очей заплаканих в рабинь вродливих.
Є п и с к о п
Не треба плакати, хоч би померла
дитина ваша, — їй велике щастя
на небі приготоване.
Н е о ф і т — р а б
А панській
малій дитині менше щастя буде,
коли помре невинним немовлятком?
Є п и с к о п
(трохи збентежений)
Невинні всі однакові у бога.
Н е о ф і т — р а б
(понуро)
То паненяті вдвоє щастя буде:
раз на землі, а вдруге ще й на небі...
С т а р и й р а б
Не заздри, брате, не губи душі,
святої чистоти їй не плями.
Нехай знущається твій пан-поганин
(бо християнин так би не знущався) —
він чистоти в твоїй сім'ї не знищить,
поки у тебе і в жінки душі ясні.
Н е о ф і т — р а б
Ой, не печи мене словами, діду!..
Пробач, не знаєш ти... сказати сором...
Е, що там сором для раба!.. Скажу!
Яка там "чистота" і "ясні душі"?
Моя душа гниє, коли я бачу,
як жінка з оргії приходить часом
вином розпалена, з огнем в очах
від сороміцьких співів. Квіти в косах
ще не зов'яли і такі яскраві
супроти бруду в хаті видаються...
Одежу панську жінка поспішає
зміняти на верету рабську швидше,
щоб не каляти в нашій "чистій" хаті,
і я не раз у жінки бачив сльози
в такі хвилини... Звичка до розкошів
уїлась їй у серце, мов іржа, —
без них їй тяжко... Діду, я не міг,
не міг не бить її за тії сльози,
хоч знав, що тим спротивлю їй ще гірше
огидну хату нашу...
П а т р и ц і й
Брате мій,
ти напути на нашу віру жінку,
тоді вона вже плакати не буде
по марних світових розкошах.
Н е о ф і т — р а б
Пане! —
чи пак у вас тут кажуть "брате". — Знаєш,
не зважуся я жінки навертати
на нову віру. Хай вже ліпше плаче
по чистих шатах та по панській хаті,
ніж має плакати по чистоті
душі своєї й тіла. Врятувати
вона однаково себе не може,
та що їй з того, коли буде знати
про гріх і святість. Краще хай не знає.
Є п и с к о п
Хто по неволі согрішив, той чистий.
Н е о ф і т — р а б
Та ми, раби, сами не раз не знаєм,
що робим по неволі, що по волі...
Гріх чи не гріх, а мука зостається...
Сказати тяжко... я не знаю сам,
чи то моя, чи панськая дитина,
люблю дитину й часом ненавиджу...
С т а р а ж і н к а
Гріх ненавидіть, то ж дитя невинне.
(Глянувши на єпископа, замовкає).
Є п и с к о п
І жінка часом мудре слово мовить.

Молода, але змарніла, убого вбрана жінка
щось шепоче на вухо поважній старій вдові-дияконісі.

Д и я к о н і с а
(до єпископа)
Дозволиш говорити, чесний отче?
Є п и с к о п
Кажи, але коротко.
Д и я к о н і с а
(вказує на молоду жінку)
Ся сестра
бажає послужити сьому брату.
(Вказує на неофіта-раба)
Є п и с к о п
Як саме?
Д и я к о н і с а
Просить, щоб його жона
приносила дитину їй до хати,
йдучи на панську оргію служити, —
сестра своє годує немовлятко,
то вділить покорму і тій дитинці
та й доглядить до вечора сумлінно.
Є п и с к о п
(до молодої жінки)
Се добре діло перед богом, дочко.

Молода жінка покірливо схиляє голову.

Д и я к о н і с а
(до неофіта-раба)
Скажи своїй жінці, нехай приносить
дитя до хати теслі Деодата —
на Форумі Малому він живе —
і доручить сестрі Анціллодеї;
за догляд щирий може бути певна.
А н ц і л л о д е я
(молода жінка. Тихим голосом до неофіта-раба)
Зроби мені сю ласку, милий брате!
Н е о ф і т — р а б
(зрушений)
Спасибі, сестро!
П а т р и ц і й
А до мене прийдеш,
я дам тобі одежі, не нової,
але порядної, з моїх рабинь,
ми з жінкою даєм їм більш ніж треба,
то можуть і твоїй жоні вділити,
коли твій пан недосить їй дає.
Н е о ф і т — р а б
(здержано)
Спасибі, пане.
Є п и с к о п
(поправляє)
Брате.
Н е о ф і т — р а б
(байдуже)
Хай і так.
Х р и с т и я н и н — к у п е ц ь
Казав ти, жінка любить чистоту,
а в хаті бруд. Приходь до мого краму,
я мила дам без грошей, певне, пан ваш
вам жалує його.
Н е о ф і т — р а б
(з ледве скритою насмішкою)
Либонь, що так!
С т а р и й д и я к о н
Ти, може, часом голодуєш, брате, —
здебільшого погани зле годують
своїх рабів, — то ти приходь до нас
щотижня на агапи у неділю
(се в нас такі обіди для убогих),
там матимеш поживну добру страву
для тіла і для духа. Бо часами,
як покінчаться вже трапеза вбогих,
приходять і єпископ та найстарші
Христової зажити крові й тіла,
подати нам науку благочестя,
умити ноги браттям. Ти приходь
на дворище до мене. Я олійник,
Агатофілом звуся, коло Термів
моя оселя. Всяк тобі покаже,
де мешкає "отой дивак-багач,
що любить годувати всю голоту".
Се так про мене гомонять погани.
Н е о ф і т — р а б
(нічого не відповідає дияконові і стоїть який час мовчки, вхопившись за голову)
До чого я дожився! Лихо тяжке!
Жебрущим дідом замолоду став!..
Кого мені клясти? Чи свого батька,
що за довги продав мене в неволю?
Чи ті довги, чи того багача,
купця на людські душі? Чи той день,
той час, коли на світ я народився?
Є п и с к о п
Нещасний, схаменися! Заспокойся!
Жени від себе геть лихого духа
гордині й розпачу! Смертельний гріх
оці твої прокльони, ще й в годину,
коли тобі брати братерську поміч
так гойно призволяють.
Н е о ф і т — р а б
Ой, та поміч!
Вона мені вразила серце вкрай...
Та глянь же ти на сю змарнілу жінку
(вказує на Анціллодею),
вона ж як тінь.
1 2 3