Про гетьмана Сагайдачного

Адріан Кащенко

Сторінка 4 з 4

З тiєю силою вiн i пiшов за Днiстр визволяти коронного гетьмана Ходкевича, що стояв пiд Хотином оточений турками.

Нападаючи на туркiв несподiвано то в одному, то в другому мiсцi, Сагайдачний зумiв зчинити в турецькому вiйськовi розгардiяш i пробився до Хотина на велику радiсть полякам, що вже бачили свою загибель.

Поляки тим дужче радiли з приходу козакiв, що знали їхню звичку до вiйни з турками й татарами i їх войовничий хист. Турки з свого боку теж мали козацьку силу за бiльшу од сили польської i всю увагу звернули на те, щоб перемогти попереду козакiв, а вже потiм взятися до полякiв. Вони рiшуче атакували козацький табiр, та, не вважаючи на величезну силу бусурманiв, Сагайдачний не тiльки вiдгромив їх, а ще й сам почав чинити на них несподіванi напади, побивав їхнi чати, залоги й окремi загони i навiть вдирався у самий турецький табiр.

На превеликий жаль, мало не з початку боїв пiд Хотином Сагайдачного, що сам водив козакiв у бiй, було поранено кулею у руку. Все козацтво з того зажурилося; гетьман же, ховаючись з своєю раною од товариства, щоб не завдавати козакам жалю, водив їх у бiй i надалi.

Вiйна протяглася чималий час, так що польськi шляхтичi з значних родин, занудьгувавши за домiвкою, без сорому потайно тiкали з табору, ховаючись у фури, що йшли за припасом; козаки ж пiд залiзною рукою Сагайдачного мiцно стояли й билися, аж поки султан, побачивши, що нiчого не вдiє, замирився з Польщею.

Вiдходячи з-пiд Хотина, поляки прославляли козакiв i Сагайдачного, звучи їх збавителями Польщi. Сподiваючись, що так тепер дивиться на козакiв i король, Сагайдачний, повертаючись до Києва, послав до нього посланцiв з проханням, щоб за послуги козакiв їм було побiльшено плату, щоб дозволено було вiльно жити по всiй Українi в маєтностях королiвських, духовних та панських, користуючись вольностями своїми, та щоб заспокоєно було вiру православну.

Тiльки тепер козаки були вже не потрiбнi королевi, сила ж їхня лякала польське панство, i через те король, передавши Сагайдачному через посланцiв трохи грошей на лiкаря, щоб гоїти його рану, переказав тiльки, що волю свою з приводу козацьких домагань подасть через комiсарiв. Пiсля того ж як Сагайдачний розпустив козакiв i повернувся у Київ, до нього прибули комiсари i сказали, що по волi короля вiйсько козацьке повинно бути зменшене до двох, а найбiльше до трьох тисяч, останнi ж козаки, щоб повернулися у пiдданство панам; що ж до вiри, то, мовляв, козакам як i досi не було нiякої кривди, так i надалi не буде.

Така лиха одповiдь короля тяжко вразила недужого на рану гетьмана. Всi його надiї на пiднесення українського нацiонального життя шляхом миру та згоди з польським урядом, разом з мрiями про те, що Польща колись гляне на Україну, як на свою сестру, зрештою розвiялися. Вiн зрозумiв, що кров козакiв i його власна кров, пролита за Польщу, тiльки змiцнила ворога козацтва. Розкраяним своїм серцем вiн почав передчувати собi смерть од рани, добутої у вiйнi не за свiй рiдний край, а за щастя ворога свого народу, i у останнi днi життя душа гетьмана оповилася нудьгою за покривджену Україну.

За невеликий час до смертi Сагайдачний склав духовну, одписавши свої маєтки на українськi братства Київське й Львiвське, а 10 квiтня року 1622 помер серед своїх прихильникiв i спiвробiтникiв по працi над вiдновленням нацiонального українського життя.

Поховано було Сагайдачного надзвичайно урочисто. Школярi Братської школи читали над його домовиною похвальнi вiршi, прославляючи мужнiсть небiжчика гетьмана та любов його до свого народу й до освiти. Тi вiршi згодом виданi були окремою книжкою.

----------------

Примітки:

[1] Галера — це такий корабель, що мiг плавати не тiльки пiд вiтрилами, а й на гребках. До тих гребок турки приковували невольникiв, здебiльшого українцiв, i через тe тi галери козаки ще звали каторгами.

[2] Сандала — турецьке судно, менше за галеру.

[3] Тепер зветься Феодосiєю.

1 2 3 4