Неслухняний дощик

Малик Галина

Галина Малик
НЕСЛУХНЯНИЙ ДОЩИК

(збірка віршів для дітей)

НЕДІЛЯ ТА БУДЕНЬ
Нас до праці
БУДИТЬ
БУДЕНЬ.
Трудівник він,
а не трутень.
А НЕДІЛЯ —
НЕ для ДІЛА:
на прогулянку
водила.

* * *

КАПЕЛЮХ
Одна весела муха
купила капелюха.
Купила капелюха
і натягла на вуха!
Хоч і знала,
що у мух
не буває,
не буває,
не бува ніколи вух!

ЗАПРОСИНИ
— Сіра мишко — довгий хвостик,
ти приходь до мене в гості!
Поп’ємо з тобою чаю,
я для тебе прочитаю
гарну книжку про кота,
про рябого воркота.
Каже мишка — довгий хвостик:
— Я прийду до тебе в гості,
будем разом пити чай,
тільки...
книжку заховай!

* * *

ВЕСЕЛИИ СНІГ
Вийшов з татом я гуляти,
Вів мене за руку тато.
Враз такий веселий сніг
нам дорогу перебіг!
Він за комір залітав,
щоки наші лоскотав,
хихотів під ліхтарями,
реготався під ногами.
Ладен був усе робити —
тільки б нас розвеселити!
Ми й не відмагалися —
разом з ним сміялися.

* * *

Я МОРОЗУ НЕ БОЮСЬ!
Раз-два — і готово!
Я рубаю з татом дрова!
Під парканом у кутку
склали вежу оттаку!
Усміхається татусь:
— Не замерзли вуха?
Я ж морозу не боюсь —
розстебнув кожуха.
Ледь встигаю подавати.
Добре з татом працювати!

ІЗЯНСЬКІ ЛОЗАРІ
Ой у горах у Карпатах
незвичайне є село.
Здавна славу, щоб ви знали,
це село собі сплело.
Як сплело?
Отак, сплело!
Незвичайне це село!
Тут від діда до онука,
з роду в рід іде наука:
як з вербових гілочок
скласти кошик-грибничок.
От село!
Давним-давно
зветься Ізою воно.
І не тільки у Карпатах
знають кошики майстрів,
лине слава і за морем
про ізянських лозарів.
От лоза!
Оце лоза!
Іза лози на різа!
Ми були в селі отому,
І знайомий наш, Іван,
запросив усіх додому,
посадив нас на диван.
От Іван!
Оце Іван!
Був з лози його диван!
Із лози і стіл, і крісло,
скринька, ваза і стілець!
На дива ці надивившись,
ми сказали під кінець:
— Захотіло б це село —
ложку
навіть би
сплело!

НЕСЛУХНЯНИЙ ДОЩИК
Казала мама-Дощиха
малому Дощу-синочку:
— Посидь-но хвилинку тихо,
пошию тобі сорочку.
Та поки знайшла хмарину,
сорочку з неї пошила,
то неслухняна дитина
і сліду вже не лишила.
А за порогом Хуга
погналась за Дощиком слідом —
змерз без сорочки Дощик
і випав на землю снігом.

* * *

АПТЕКА
Біля шафи,
недалеко,
відкривається аптека.
На прилавку з табуреток —
повні блюдечка таблеток.
Ці таблетки —
барбариски,
шоколадки
та іриски.
Хто розбив собі коліно —
може взяти вітаміни.
Піднялась температура —
чудодійна є мікстура,
називається: кисіль.
Поспішайте звідусіль!
Тут Сергій до нас примчав,
ще з порога закричав:
— Ой, у мене скарлатина!
Я обидва збив коліна!
Мабуть, є температура!
Швидше,
швидше!
Де мікстура?
В мене кашель і бронхіт,
третій день болить живіт!
Вже не їм, не п’ю годину!
Ой, рятуйте, бо загину!
Ми Сергія рятували —
шоколадом годували.
Проковтнув він барбариски,
пив кисіль,
жував іриски...
Взяв останній вітамін
і, зітхнувши,
мовив він:
— Здається, мені полегшало!

КАПІТАН
Намалюю: в океані
хвилі, скелі у тумані,
а на хвилях — корабель
із чужих пливе земель.
Капітан біля штурвала —
витримав штормів немало.
Моряки стоять довкола:
ось і штурман — друг Микола.
Боцман — мій сусід Богдан.
— Хто ж бувалий капітан? —
тут Богдан мене спитав.
— Звісно:
той, хто малював!

* * *

ЗАПРОСИНИ
— Сіра мишко — довгий хвостик,
ти приходь до мене в гості!
Поп’ємо з тобою чаю,
я для тебе прочитаю
гарну книжку про кота,
про рябого воркота.
Каже мишка — довгий хвостик:
— Я прийду до тебе в гості,
будем разом пити чай,
тільки...
книжку заховай!

БОЯГУЗЬ
Я вночі всього боюсь,
бо живе десь
Боягузь!
Тільки я лягаю спати,
починає він зітхати,
під вікном сховатися,
з мене насміхатися.
То дверима —
рип-рип,
то у шафі —
скрип-скрип!
Я під ковдрою лежу.
Я від страху
весь дрижу!
Дріб зубами вибиваю:
Боягузя уявляю.
І не можу ні на мить
Боягузя уявить!
Та нарешті я підвівся,
в шафі все передивився,
перевірив чобіток,
озирнувся у куток...
А в кутку сидить, дивлюсь,—
БО-Я-ГУЗЬ!
Він устав,
хвіст підняв
і сказав тихенько:
— Н-няв!

ПІЛОТ
Я сідаю в свій літак,
за кермо берусь отак,
на педалі ставлю ноги —
приберіть кота з дороги!

* * *

БАХ І БУХ
Два мисливці — Бах і Бух —
полювать пішли на луг.
Поміж трав у лузі
причаїлись друзі.
Аж повзе на них
ТАКЕ!!!
Ще й лякає:
— Скрек-ке-ке!
Бах шепоче Буху:
— Б-бах його по вуху!
Каже Бух:
— Не б-бійся, Бах,
б-бух сміливо по зубах!
А чудовисько на них:
ПЛИГ!
Як помчали Бух і Бах —
стали аж у комишах.
Потім довго дивувались,
що від смерті врятувались.
І не знають до цих пір,
що то був за лютий звір?!

ХОДИТЬ ЧУТКА
Ходить чутка, що на світі
ще трапляються дива.
Кажуть,
щось учора сталось
із будинком номер два.
Кажуть,
був новий, чудовий
дім багатоповерховий.
Жив у ньому чоловік.
Йшов йому четвертий рік.
Кажуть,
з дому — дивна річ! —
крик лунав і день, і ніч:
— Я не буду!
Не піду!
Не віддам!
Не покладу!
Уключіть!
Не виключайте!
Це зніміть!
Оте подайте!
Роблять все назло мені!
І-і-і!
І від крику,
і від крику у будинка номер два
розболілась,
розболілась,
розболілась голова!
Розхитались
нерви-труби
і занили
сходи-зуби.
Очі-вікна
запітніли,
руки-двері
затремтіли,
закрутило
в димарі:
І-і-і!
Та ще гірше стало далі —
закололо у підвалі.
Затрусила лихоманка
боки-стіни,
груди-ганки.
Навіть номер почорнів —
так будинок захворів!
Він довгенько ще кріпився,
вчора чхнув —
і розвалився!
Ну, а як же чоловік,
що йому четвертий рік?
Кажуть,
всівся під кущем,
мовчки
мокне
під дощем!

ОЙ!
— Ой!
Що це?
Ввірвався до нас ураган?
Чи грюкнув дверима якийсь хуліган
— Ні!
— А може, напали на нас дикуни?
Або випадково забігли слони?
— НЕ ВОНИ!
— Напевно, прийшов Карабас-Барабас
до нас?
— Тоді це кричить Бармалей від дверей:
— ГЕЙ-ГЕЙ!
— ТА НІ!
— ЦЕ СУСІД ВАШ, КОСТЯ!
ДО ВАС Я ПРИЙШОВ У ГОСТІ!
— ОЙ!

ДИВНИИ ЗВІР
У хаті в нас
з недавніх пір
завівся дуже дивний звір.
Живе собі
і геть не йде.
Зовуть його —
Не-Знаю-Де.
Учора, тільки я заснув,—
мої штанці він проковтнув!
Та що там ті одні штанці!
А кольорові олівці?
А мій новесенький блокнот?
А синій зошит мій для нот?
Хустинок — п’ять,
шкарпеток — шість!
Він і мене вже скоро з’їсть!
Цукерки я йому носив!
— Облиш мене! — його просив.
Усе дарма!
Усе дарма!
Прокинусь —
Знов чогось нема!
— Ні, з мене досить! —
я сказав
і за речами
стежить став.
В шухляду
клав я олівці
і вішав на стілець
штанці.
Безладдя
звів я нанівець —
і звірові настав кінець.

* * *

МЕДАЛЬЙОН І БУЛЬЙОН
Графиня Шиньйон
варила бульйон,
а граф Шампіньйон
танцював котильйон.
В бульйон медальйон
впустила Шиньйон.
На поміч їй кинувся
граф Шампіньйон.
Він поспіхом сьорбав
гарячий бульйон,
хоч пік йому губи
гарячий бульйон,
з каструлі він ложкою
сьорбав бульйон,
аж поки на дні заблищав
медальйон.
— Пробачень мільйон,—
сказав Шампіньйон,—
графине Шиньйон,
ось ваш медальйон!
А потім Шиньйон
і граф Шампіньйон
удвох танцювали
в саду котильйон.
І весело в графові
булькав бульйон!

ТРОКУ-ФРОКУ-БРИК
На далекий, невідомий
острів Троку-Фроку-Брик
завітав страшенно пишний
славнозвісний мандрівник.
Тільки він ступив на берег,
тільки став він на причал,
роздивився на всі боки
і сердито закричав:
— Що за острів?!
Що за назва?!
Неподобство:
Троку-Брик!
Хто це вимовити зможе
і не вивихне язик?!
Як тут звуться громадяни?
Троку-фроку-брикіяни?!
А оці веселі діти —
троку-фроку-брикіліти?
А готель цей велетенський —
троку-фроку-брикієнський?!
Корабель цей звідкіля?
З Троку-Фроку-Брикіля?!
Це жахливо!
Всюди — брик!
До такого я не звик!
Я негайно від’їжджаю!
Тут лишатись не бажаю!
Запишіть:
відвідав острів
Бабль-Катль-Петль-Костль-
Чергаріні-Гарчеріні-
Хвирлхаролі-Хвирлбржаміні
Брахарама де ля Фрик —
славнозвісний
мандрівник!

* * *

КОРОЛІВСТВО АНУ
Отак починається казка:
було королівство Будьласка.
Сусіда-король
з королівства Ану
почав з ним підступну,
таємну війну.
На вулицях міста-столиці
з’явились насуплені лиця.
Один у крамниці сказав продавцю:
— Ану,
дайте швидко машинку оцю!
За серце схопився
і зблід продавець —
ледь-ледь не прийшов
продавцеві кінець!
В трамваї хтось гаркнув
бабусі на вухо:
— Ану,
відступися убік, розвалюхо!
Не встигла вона
відступити від нього —
забрала стареньку
"Швидка допомога".
Буфетнику Прошу
в дитячім кафе
хтось замість подяки
та вигукнув:
— Пфе!
Буфетник облишив
буфет і торти,
його до сьогодні
не можуть знайти!
А далі, як мовиться в казці,
забили тривогу будьласці.
Вони невідомих осіб
ловили чотирнадцять діб!
А потім не місяць, не два
учили казати слова:
ПРОБАЧТЕ,
СПАСИБІ,
БУДЬ ЛАСКА...
На цьому й скінчилася б казка,
та вчора
я стріла особу одну,
продавщиці сказала:
— Ану
Одразу мені
пригадалася казка
про два королівства —
Ану і Будьласка.
Подумала я:
"А можливо, цей раз
війною
пішло
королівство
на нас?!"

* * *

У КАРПАТАХ
У Карпатах
навіть взимку
ручаї дзюркочуть дзвінко.
У Карпатах
навіть влітку
білий сніг на горах видко.
У Карпатах
навіть хмари
навесні немов отари.
У Карпатах
навіть діти
вміють грати у трембіти!

УЯВЛЯЄШ?
Хтось на світі проживав —
він очей аж вісім мав.
Уявляєш?
Він у ліжку до півночі
всі не міг заплющить очі.
Уявляєш?
А до школи вранці біг —
всіх розплющити не міг!
Уявляєш?
Та зате робив уроки —
роздивлявся на всі боки!
Уявляєш?
Міг дивитись у вікно
і на дошку заодно.
Уявляєш?
Тільки раз він заревів —
і все місто затопив!
От і маєш!