Може, стати там?
К о р н і й. Ні-ні-ні... Стій так... Мамо, одійдіть! А може, справді, сюди... Я тільки одну рисочку... (Хапається, хвилюється).
Г а н н а С е м е н і в н а. Ну, от, уже напало... Господи!
Р и т а (злякано). Мамо, мамо, не треба, ради Бога!
Г а н н а С е м е н і в н а (стискує плечима). Дитина ж спати хоче. Що ви мучите її?
К о р н і й. Мамо! Ради Бога... Ну, що це таке? Сюди, Рито. Клади на стілець сюди, так. Сама сідай. Одну хвилиночку... Одну рисочку... Її знаєш, тоді не видно було, не так, тепер... лучче. Таке страждання... Це іменно те, що треба. Це іменно вона... Схились, трошки піднімись, так... Тепер... дивись. Трохи не так... Ні-ні, нічого. Видно, видно... (Вдивляється зблизька). Так-так... Воно. Воно...
Г а н н а С е м е н і в н а (стискує плечима). Радіє, що воно... "Рисочка". Та ти в душу подивись, там ще більша мука. Радіє! Господи!
К о р н і й (одмахується). А, мамо! Трошки вище ще. Рито. От так... Лесика... трошечки от так... Ах, шкода, що не день. У нього тепер чудова блідість...
Г а н н а С е м е н і в н а (все більш і більш вражена). " Чудова блідість "!
Р и т а. Мамо! Я вас молю, ради Бога, мовчіть, я ж вас просила... Ну, зробіть це для мене.
Г а н н а С е м е н і в н а. Та як же я. Господи, можу мовчати?! Та я дерево, чи що? Мучать дитину і радіють, що "чудова блідість". Та я ж ще не зовсім здуріла, прости Господи! "Рисочка"... Радіє, що рисочка страждання... Та що ж це таке? "Чудова блідість". Та задушіть дитину, іще краща буде...
К о р н і й (не чуючи, підбігає до полотна, знімає його, вдивляється, з одчаєм). Не так! Не те... А, Боже!.. У тебе не було. Рито, цього, що тепер. Не було...
Г а н н а С е м е ні в н а.А ще б пак! Ти б ще більше помучив, ще б не те було... Ну, їй — богу, подуріли, чи що?! Та дитину захолодите!
Р и т а. Мамо, я вас молю!
К орній. Рито, Рито... не ворушся, спокійніше, ввійди в себе... (Хапає палітру, мішає фарби, гарячково пише). Ах, якби день! Ти завтра сядеш трохи далі... Трохи далі. Завтра тіні... А сьогодні... тільки це, тільки тут, ось-ось... Ні-ні. Рито, ради Бога!..
Дитина слабо починає плакати.
Г а н н а С е м е н і в н а (схоплюється, підбігає й бере Лесика з стільця). Годі! Що це таке?
Р и т а (теж нахиляється до дитини). Лесику, Лесику!
К о р н і й (люто). Мамо! Одійдіть, я вас прошу! Покладіть дитину, покладіть, я вам кажу!
Г а н н а С е м е н і в н а. Ти сказився? Дитина змерзла, плаче.
К о р н і й. Хай мерзне, плаче, покладіть!
Г а н н а С е м е н і в н а. Не покладу! Що я, така божевільна, як ти? Що це таке? Тобі оті "рисочки" на рядні дорогші, ніж отут на лиці? Схаменися! Та звірі так не роблять!
К о р н і й. Мамо, ви нічого не розумієте, покладіть Лесика!
Г а н н а С е м е н і в н а. Не покладу! Вбий мене. не покладу. Я не сказилася ще, щоб морозити дитину! (До Рити). А ви, мати хороші, сидіть! Та я...
К о р н і й (підбігаючи, з мукою, дрижачи весь). Мамо, я вас благаю, на хвилиночку! Ну, покладіть Лесика, я тільки одну рисочку, тільки одну, вона найважніша... Мамо, голубко, молю вас, покладіть, не мучте ж мене, я не можу, я мушу. Мамочко! (Цілує їй руки, дрижить, хапає Лесика).
Г а н н а С е м е н і в н а. Господи! Збожеволів. Це ж божевілля! Та заспокойся... Та, сину, що з тобою?!
Р и т а (з мукою заломляючи руки). О Боже!
К о р н і й. Мамо, дорога, хороша, ну, хвилиночку, він же не плаче, тут тепло, ми затопимо грубку, мамуню, мамо, не мучте ж мене, я не можу!
Г а н н а С е м е н і в н а (вражена і злякана). Господи милостивий... Та продай ти лучче це нещастя наше!
К о р н і й. Продам, продам, сьогодні ж, завтра продам, тільки покладіть.
Г а н н а С е м е н і в н а. Що ти з ним казатимеш! Оце так так... Нате, малюйте, коли вам страждання на полотні важніші, ніж живі... Нате, робіть з ним, що хочете. (Кладе Лесика на старе місце. Милує, загортає його).
К о р н і й. Мамо, не замотуйте його, я ж нічого не бачу. Та одійдіть од його. Що ж це таке, нарешті. Боже ти мій!
Г а н н а С е м е н і в н а. Та як же не замотувать, коли тут холодно, як у льоху. Що ж ти собі думаєш, та ти ж про дитину подумай, про оцю, а не ту, хай вона тобі згорить разом з твоїм рядном!
Р и т а (тихо з мукою). Мамо, я ж вас просила, я сама все...
Г а н н а С е м е н і в н а. Та не можу ж я! Я ж людина, чи звір? Та й звір дитину свою жалує...
К о р н і й (не слухаючи, захоплюючись знов). Мамо, одступіться, ви ж заступаєте... А, Боже мій! От маєш! Рито, ти вже не так сидиш... Трошки нижче. Так... Ввійди в себе... Спокійніше... Ну, прошу ж, спокійніше.
Р и т а. Не можу, Нію...
К о р н і й (дратуючись). Та як не можеш! Ну, спокійніше будь, і вже... Ввійди в себе.
Р и т а. Не можу, Нію, ну, не можу... Прости, не сердься...
К о р н і й. В тебе зовсім не той вираз страждання. Так же не можна... Ну, дивись на Лесика...
Г а н н а С е м е н і в н а."У тебе не той вираз страждання". Так он як вони малюються, ці картини. А прокляття ж вам, коли так!
К о р н і й. Риточко, сиди тихо... сиди... Отак... Ну, хоч так уже... Ах, пропало... Ну, так хоча б...
Гарячково пише.
Лесик знов починає плакати.
Р и т а (кидаючись до нього). Лесю, Лесюню, серце моє, не плач хоч ти! Господи!
Г а н н а С е м е н і в н а (рішуче й люто). Е, що я з вами буду довго тут?! Давайте сюди дитину. (Бере Лесика). До якої ж пори це буде? Ви всю ніч його тут будете морозити? До смерті? Хочете, щоб рисочка смерті появилася? Геть! Малюй он її, а дитини я не дам! Вона беззахисна, і вступитись за неї нема кому! Геть! (Іде з ательє).
К о р н і й (з одчаєм). Мамо!..
Г а н н а С е м е н і в н а. Геть! Не дам! (Виходить).
К о р н і й (люто шпурляє щіточку). Так не можна! Так не можна! А, так не можна, нарешті! Що це таке?!
Р и т а (підходить до нього, пригортаючись). Нію... Заспокойся...
К о р и і й. Та як я можу заспокоїтись! От єсть! Тільки от-от мав схопити — і на! Так же не можна!..
Р и т а (дивлячись на полотно). Нію, його треба все одно переробляти...
К о р н і й. Для чого? От єсть! Нічого переробляти! Тільки трохи. А, Боже... якраз...
Р и т а. Воно не вдасться тобі, Нію.
К о р н і й. А, розуміється, не вдасться, як будуть з-під носа. вихоплювати... Але мусить удатись. І вдасться, я чую... я чую... от!
Р и т а. А мені здається, треба нове починати...
К о р н і й. Нове? Не скінчивши цього? Та навіщо?
Р и т а. Ти не хвилюйся, а от послухай, що я скажу. Це полотно ти продай... Чекай, любий, дай я скажу... Це полотно ти продай, ми на ці гроші виїдемо, і там на новому місці ти почнеш друге... Ми будемо всі здоровіші, спокійніші, ти краще працюватимеш.
К о р и і й. Ну, от маєш! Значить, і ти не розумієш нічого. Та мені, власне, не треба спокійніше. Власне, я бачу, що помилявся! От єсть. Я це якраз зараз побачив. У тебе не було тоді такої скорби і справжньої муки, що зараз... Я брехав, я штучно хотів утворити на полотні, коли тебе не було. Власне тепер то це і треба. Спокійніші... От єсть! Ха! Мені не треба спокою. Моя ідея спокоєм руйнується... Саме тепер, от зараз, в цю хвилину мені потрібні ви...
Р и т а. Наші муки?
К о р н і й. А так! От маєш... Це єсть іменно те, що треба... От іменно!
Р и т а. Ти б, може, навмисне муки ці зробив би, щоб намалювати? Живі муки тобі тільки як чудові рисочки?
К о р н і й. А, Рито, ти, як мама...
Р и т а. А хіба не так? Та ти ж подумай; на полотні ж ми, я, твоя жінка, і син твій. І ти радієш, що ми мучимося, бо ти можеш схопити "те, що треба". Вдумайся сам як людина, що ти робиш?
К о р н і й. А, Рито, ти, як мама, "вдумайся, схаменися". Ти Мене не розумієш, от і вже.
Р и т а. Так — не розумію, як ти хочеш.
К о р н і й. А, я це знаю. Я це знаю. Я це казав...
Р и т а. І не зрозумію! Я можу бути товаришем, але давати сім'ю, давати себе й дитину свою полотну — не можу.
К о р ні й. Aгa! От воно і єсть. От воно і єсть. Значить, ти — не товариш. От це і єсть все... От і вже.
Р и т а. А-а ти хотів би цього? Ти, може, хотів би ще "вищої" скорби, щоб Лесик помер і тоді мою скорб намалювати? Ха-ха-ха! Та цього не буде. Ти сам себе нищиш! Чуєш? Як Лесик помре, тобі не буде кого малювати! Чуєш? Твоє полотно все одно зостанеться нескінченим. Розумієш?
К о р н і й (вражений). Нескінченим?
Р и т а. А як ти скінчиш? Ну? Хто тобі буде моделлю? Де ти "рисочку" візьмеш? Ну? Це полотно ти все одно мусиш не скінчити. Ти мусиш його продати. І друге почати.
К о р н і й (стрепенувшись, немов упечений). А, ні! А, вибачай... Коли вже діло йде так, то ти мусиш, нарешті, щось для цього зробити! От.
Р и т а. Я? Що я можу зробити? (Карній хоче сказати).
В двері стук.
К о р н і й. А, ще когось несе.
Ввійдіть! Входять Сніжинка і Явсон.
С н і ж и н к а. Вибачте, будь ласка, ми на одну хвилинку. Добродій Янсон має До пані Рити одну справу. На одну хвилинку.
Р и т а (здивовано). До мене? Дуже прошу.
Я н с о н (спокійно). Прошу мені вибачити, що вмішуюсь в ваші особисті справи. Річ в тому, що мені відомо, що вам треба виїхати через здоров'я дитини з Парижа. Цілком розуміючи вас і знаючи ваше скрутне становище, я насмілився запропонувати вам свою маленьку поміч. Я Можу вам позичити грошей; коли зможете вернути, тоді й повернете.
Р и т а (спалахнувши). О, дякую дуже. Але...
Я н с о н. Вибачте, я вас переб'ю. Але одна умова: я позичу гроші тільки вам із тим, що виїдете з Парижа ви, а ваш муж лишиться тут.
Р и т а. Що-о?! Щоб я одна їхала?.. Що ви, добродію?
Я н с о н. Таку умову я ставлю.
Р и т а. Щоб муж мій тут зостався, а я їхала? Для чого? Навіщо вам?
Я н с о н. Така моя умова.
Р и т а (глянувши на Сніжинку). Ха-ха-ха! Я розумію. Дуже дякую, добродію, дуже дякую. Ви дуже добрі, а ще більш простодушні.
К о р н і й. Я не розумію цієї умови. І потім ми не можемо згодитись... Я мушу кінчати свою роботу. Що за... чудна умова?
Р и т а (до Янсона). Та ви розумієте, що ви пропонуєте, чи ні?
Я н с о н. Я, мадам, завжди даю собі відчит, що говорю і роблю.
Р и т а. Не думаю, що на цей раз ви вірний відчит собі дали! Ха-ха-ха! Розумієш, Корнію, цю умову? Я поїду, а ти лишишся тут, і в тебе не буде вже жінки й сім'ї. Ти будеш "вільним", і дехто може зайняти моє місце. Ха-ха-ха! А добродій Янсон така добра людина, що згоджується помагати цьому.
Сніжинка весь час посміхається.
К о р н і й.