Війнув, дихнув, сипнув пшона
І заскакали горобці!..
— Тікай! — шепнуло в береги.
— Лягай… — хитнуло смолки.
Спустила хмарка на луги
Мережані подолки.
1918
Ходять по квітах…
Ходять по квітах, по росі.
Очима чесними,
Христовоскресними
Поеми тчуть.
А сонця, сонця в їх красі —
Не чуть.
Царства.
Під спів крові — без пісень —
Вмер чорнобривий день.
О лицарі безумного лицарства,
З прокляттям вас на перегній!
— Трояндний!
— Молодий!
— Бій!
1917
У собор
І
По один бік верби,
По другий старці.
Гнуться, гнуться, гнуться верби.
Нагинаються старці.
Шум юрби глухої.
Блиск хмариних крил!
…Сповиває аналої
Синє брязканя кадил.
Тут говорять з Богом.
Тут Йому скажу —
(Хтось заплакав за порогом) —
З херувимами служу!
Жду я, ждуть всі люде —
І нема Його.
Гнуться, гнуться, гнуться люде,
Дожидаються Його.
II
Співає стежка
На город.
Гарбуз під парасольками
Про сонце думає.
За частоколом —
Зелений гімн.
Зоставайтеся, люде,
З своїми божками!
Соняшники горять…
— сама як струна —
Метеликів дуети…
— а на лапках мед —
Ромашка? — здрастуй!
І вона тихо: здрастуй.
І згучить земля,
Як орган.
1917
Пастелі
І
Пробіг зайчик.
Дивиться —
Світанок!
Сидить, грається.
Ромашкам очі розтулює,
А на сході небо пахне.
Півні чорний плащ ночі
Вогняними нитками сточують.
— сонце —
Пробіг зайчик.
II
Випив доброго вина
Залізний день.
Розцвітайте, луги! —
: я йду — день —
Пасітесь, отари! —
: до своєї любої — день —
Колискове, колоски!—
:удень.
Випив доброго вина
Залізний день.
III
Коливалося флейтами
Там, де сонце зайшло.
Навшпиньках
Підійшов вечір.
Засвітив зорі,
Прослав на травах тумани
І, на вуста поклавши палець,
Ліг.
Коливалося флейтами
Там, де сонце зайшло.
IV
Укрийте мене, укрийте:
Нездужаю.
Одвіку в снах
Мій чорний шлях.
Покладіть отут м'яти,
Та хай тополя шелестить.
Укрийте мене, укрийте:
Я — ніч, стара,
Нездужаю.
1917
А я у гай ходила.
А я у гай ходила
по квітку ось яку
а там дерева люлі
і все отак зозулі
ку
ку
Я зайчика зустріла
дрімав він на горбку
була б його спіймала
зозуля ізлякала
ку
ку
1917
Хтось гладив ниви…
Хтось гладив ниви, все гладив ниви,
Ходив у гніві і сіяв співи:
О, дайте грому, о, дайте зливи! —
Нехай не сохнуть злотисті гриви.
Хтось гладив ниви, так ніжно гладив.
Плили хмарини, немов перлини…
Їх вид рожевий — уста дитини!
Набігли тіні — і… ждуть долини,
Пробігли тіні — сумні хвилини:
Плили хмарини чужі, далекі…
Сліпучі тони — і дика воля!
Ой, хтось заплакав посеред поля.
Зловісна доля, жорстока доля.
Здаля сміялась струнка тополя.
Сліпучі тони — й смутні волошки…
1915
На стрімчастих скелях
На стрімчастих скелях
Де орли та хмари,
Над могутнім морем,
В осяйній блакиті —
Гей,
Там
Розцвітали грози!
Розцвітали грози…
Із долин до неба
Простяглися руки:
О, позичте, грози,
Зливної блакиті! —
Враз
Вниз
Впали краплі крові!
Впали краплі крові…
На ланах, на травах,
На срібно-зелених,
У житах злотистих,
Стрункоколоскових —
Гей,
Там,
Там шуміли шуми!
Там гуміли шуми…
Хтось горів світанно,
Коліноприклонно:
Дай нам, земле, шуму,
Шуму — божевілля!
Ніч.
Плач.
Смерть шумить косою!
Смерть шумить косою…
Серпень 1917
По хліб шла дитина…
По хліб шла дитина — трояндно!
: тікайте! стріляють, ідуть.
Розкинуло ручки — трояндно…
Ні бога, ні чорта — на бурю!
: гей, стійте! знайдем і в церквах.
Знялось гайвороння — на бурю…
Серпень 1917р.
Одчиняйте двері…
Одчиняйте двері —
Наречена йде!
Одчиняйте двері —
Голуба блакить!
Очі, серце і хорали
Стали,
Ждуть…
Одчинились двері —
Горобина ніч!
Одчинились двері —
Всі шляхи в крові!
Незриданними сльозами
Тьмами
Дощ…
1918
Скорбна мати
Пам'яті моєї матері
І
Проходила по полю
Обніжками, межами.
Біль серце опромінив
Блискучими ножами!
Поглянула — скрізь тихо.
Чийсь труп в житах чорніє…
Спросоння колосочки:
Ой радуйся, Маріє!
Спросоння колосочки:
Побудь, побудь із нами!
Спинилась Божа Мати,
Заплакала сльозами.
Не місяць, І не зорі,
І дніти мов не дніло,
Як страшно!…людське серце
До краю обідніло.
II
Проходила по полю —
Зелене зеленіє…
Назустріч Учні Сина:
Возрадуйся, Маріє!
Возрадуйся, Маріє:
Шукаємо Ісуса
Скажи, як нам простіше
Пройти до Еммауса?
Звела Марія руки,
Безкровні, як лілеї:
Не до Юдеї шлях вам,
Вертайте й з Галілеї.
Ідіте на Вкраїну,
Заходьте в кожну хату ~
Ачей вам там покажуть
Хоч тінь Його розп'яту
III
Проходила по полю,
В могилах поле мріє —
Назустріч вітер віє —
Христос воскрес, Маріє!
Христос воскрес? — не чула,
Не відаю, не знаю.
Не буть ніколи раю
У цім кривавім краю.
Христос воскрес, Маріє!
Ми — квіти звіробою,
їз крові тут юрбою
Зросли на полі бою.
Мовчать далекі села.
В могилах поле мріє.
А квітка лебедіє;
О згляньсь хоч Ти, Маріє!
IV
Проходила по полю…
— І цій країні вмерти? —
Де він родився вдруге, —
Яку любив до смерти?
Поглянула — скрізь тихо.
Буяє дике жито.
— За що Тебе розп'ято?
За що Тебе убито?
Не витримала суму,
Не витримала муки, —
Упала на обніжок,
Хрестом розп'явши руки!..
Над Нею колосочки
"Ой радуйся!" — шептали.
А янголи на небі —
Не чули і не знали.
[1918]
По блакитному степу
По блакитному степу
Вороний вітер!
Пригорнув раз та й подався —
Вороний вітер…
Вийшла жита жати я.
Громова хмара!
Ой не всі з війни додому —
Вороний вітер…
Гляне сонце, як дитя,
А в селі голод!
Ходять матері, як тіні, —
Вороний вітер…
На чужині десь ген-ген
Без хреста; ворон…
Будьте прокляті з війною! —
Вороний вітер…
[1917–1918]
Колискова
З Анатоля Ле Браза
Засни, дитинонько, засни! Хай бризнуть сни квітками!
Прийми під захист. Боже, тих, чий шлях прославсь морями!
Співай, стара, лий серця біль в пісні безкраї, чулі
Про море те, що блискотить при місяцю: ой люлі…
Як підеш ти на корабель — тоді вже погуляти!
Колиску зробить вітер з хвиль і буде колисати.
Співай, стара, лий серця біль в пісні безкраї, чулі
Про море те, що блискотить при місяцю: ой люлі…
В твоїй душі хвилює спів, безмежний спів, як море,
Синам на втіху любу він, а матерям на горе.
Співай, стара, лий серця біль в пісні безкраї, чулі
Про море те, що блискотить при місяцю: ой люлі…
У фьордах батенька твого зла хвиля поховала!
В той час родився, синку, ти — і я не заридала.
Співай, стара, лий серця біль в пісні безкраї, чулі
Про море те, що блискотить при місяцю: ой люлі…
Громадить хмари буровій над фьордами потворні.
Під заколисанку твою колише трупи чорні.
Співай, стара, лий серця біль в пісні безкраї, чулі
Про море те, що блискотить при місяцю: ой люлі…
Засни, дитинонько, засни! Хай бризнуть сни квітками!
Прийми під захист. Боже, тих, чий шлях прославсь морями
Співай, стара, лий серця біль в пісні безкраї, чулі
Про море те, що блискотить при місяцю: ой люлі…
Бо ми вас родимо, — о глум! — а глибина поглине!
Гей, хто бретонцем уродивсь — той моряком загине:
Співай, стара, лий серця біль в пісні безкраї, чулі
Про море те, що блискотить при місяцю: ой люлі…
Хор лісових дзвіночків
Уривок із поеми
Ми дзвіночки,
Лісові дзвіночки,
Славим день.
Ми співаєм,
Дзвоном зустрічаєм:
День!
День.
Любим сонце,
Небосхил і сонце,
Світлу тінь,
Сни розкішні,
Все гаї затишні:
Тінь!
Тінь.
Линьте, хмари,
Ой прилиньте, хмари, —
Ясний день.
Окропіте,
Нас благословіте:
День!
День.
Хай по полю,
Золотому полю,
Ляже тінь.
Хай схитнеться —
Жито усміхнеться;
Тінь!
Тінь.
1917
Зелена неділя
Із золотих своїх дворів
Свята Неділя вийшла.
Тихо. Сумно.
Ніщо не пролетить, не заспіває.
— Пошли, о Боже, пташку в світ!
Хоча б і без голосу — аби кукала.
І Бог послав зозулю.
— на віку
пий музику
муку
випадковий цього віку
потопельнику —
Сумно.
Зелена Неділя.
[1920]
Війна
І
Кладусь я спать.
Три янголи в головах стоять.
Один янгол — все бачить,
Другий янгол — все чує.
Третій янгол — все знає.
І приснивсь мені
Син.
Наче він сам проти ворога ставає.
А той обступає, просто в груди рубає!
(Перший янгол вид свій закриває).
І ніби поле рівне, рівне та зелене.
І вітер стеле спів: "Прощайте, нене!"
(Другий янгол із хрестом до мене).
І вітер стеле: "Не сумуйте, смерті той не знає,
Хто за Вкраїну помирає!"
(Третій янгол серце звеселяє).
І приснився мені
Син.
II
Праворуч — сонце.
Ліворуч — місяць.
А так — зоря.
— Благословляю, синку, на ворога.
А він: матусю моя!
Немає, каже, ворога
Та й не було.
Тільки й єсть у нас ворог —
Наше серце.
Благословіть, мамо, шукати зілля,
Шукати зілля на людське божевілля.
Звела я руку до хреста —
Аж коло мене нікого нема.
Тихо, лиш ворон: кря! кря!..
Праворуч — сонце.
Ліворуч — місяць.
А так — зоря.
[1918]
Дума про трьох вітрів
На ранній весні-провесні,
Гей, на світанню гук.
Ой за горами, за високими,
Там за морями та за глибокими,
Ще Й за шляхами несходимими —
Рано-пораненьку Ясне Сонечко сходило,
Ясне Сонечко сходило, братів своїх, Вітрів, до себе іскликало,
До них словами промовляло:
"Брати мої!
Вітри мої!
Брати мої любі, милі,
Вольні, прудкокрилі!
А станьте ви на рівні ноги:
На гори, доли, на людяні шляхи, на перелоги —
Летіть-співайте,
Про мене, вашого брата старшого, Ясного Сонечка,
Людям повідайте.
А уже ж я та не по-зимньому грію:
Зоря з зорею перемигнутися не вспіє, —
Як я поломенію".
Теє Вітри зачували,
На рівні ноги ставали,
На різні сторони свої дужі крула розправляли.
На ранній весні-провесні,
Гей, на світанню гук.
Що перший Вітер молодий —
Лукавий Сніговій —
Та так собі подумав, так помислив:
"А чи не краще б було,
Коли б ти, братіку мій, Ясне Сонечко, та по-зимньому ісходило?
Бо цю землю тільки пригрій —
То вже й клопіт імій".
Тож перший Вітер — Сніговій-Морозище —
Летить, гуде, свище,
Снігом хати обкидає,
З людей насміхає:
"Це вас, — каже, — Сонечко веснянеє вітає".
Тоді теє люди зачували,
Одне д'одного словами промовляли:
"Ой не буть, видно, весні, як об Різдві грому,
Коли до нас говорять по-чужому".
На ранній весні-провесні,
Гей, на світанню гук.
Що другий Вітер молодий —
Безжурний Буровій —
Та так собі подумав, так помислив:
"Хай собі Сонечко як завгодно сходить —
Чи по-зимньому,
Чи по-весняному,
Аби мені було можна пити-гуляти,
Свою душеньку потішати".
Тож другий Вітер налітає,
Людям хати перекидає,
Гірко так насміхає:
"Це вас, — каже, — люде, весна та воля вітає".
Тоді теє люде зачували,
Одне д'одного словами промовляли:
"Як отака весна, як отака воля —
Проклята ж наша доля!"
На ранній весні-провесні,
Гей, на світанню гук.
Що третій Вітер молодий —
Ласкавий Легіт-Теплокрил —
Та так собі подумав, так помислив:
"А спасибі Богові, що Сонечко на весну повернуло,
Ато б земля була навік схолонула, заснула".
Тож третій вітер летить, співає,
До всіх із ласкою та по-рідному промовляє,
Жодного села, хатинки не минає,
Удрану шибку ще й пучками поторохкає-пограє:
"А вставайте, — каже, — люде.