Гріх

Винниченко Володимир

Сторінка 4 з 12

О, будь ласка, будь ласка. Але ви зовсім даремно гадаєте, що я вас буду арештовувать. Абсолютно непотрібно. Я от попрохаю тільки шановну паню поїхати зі мною на півгодинки в управління — там напишемо про-токольчика. Шрифт ми, розуміється, мусимо забрати у вас. Це вже прошу вибачити мені, але ж ви не маєте промислового дозволу на хатню друкарню? Ні?

Олена К а р п і в н а. Ні, не маємо.

Сталинський (тим же ввічливо-серйозним тоном). Ну, от бачите. Значить, ви незаконно тримаєте у себе без дозволу промислове знаряддя.

Олена Карпівна. Хіба ж я не маю права тримати у себе промислові речі?

Марія. Ах, Олено Карпівно, жандарм глузує з вас, а ви...

Сталинський (поспішно, навіть з образою в голосі). Бог з вами, бог з вами. Де ж ви тут бачите глузування? Я цілком серйозно кажу, що не маю за що арештовувати шановну лані. А шрифт мушу конфіскувати. Вас*же прошу зі —мною на півгодинки для протоколу...

Пристав (вбігаючи, радісно). Дозвольте доложить. Злочинці спустились в квартиру під нею. Вони арештовані.

Сталинський. Ага! Чудесно. Так прошу вас, шановна пані. (Показує рукою на двері. До пристава). А ви тут самі докінчуйте трус.

Пристав. Слухаю.

Сталинський, погладжуючи бороду рукою й задоволено посміхаючись, помалу виходить за Марією й Оленою Карпівною.

Завіса

ДІЯ ДРУГА

Кабінет жандармського підполковника Сталинського. М'які фотелі 2, шафи з актами, бібліотека, портрети царів, стіл. Одні двері — в прийомну, другі — в сусідню кімнату. Велика шафа з скляними дверцями, запнутими зсередини сітчатим серпанком. В кімнаті Ніздря й Вахмістр. Ніздря — років 50, високий, худий,— з понурими чорними вусами і хмарним

лицем п'яниці. Вахмістр — молодий, франтуватий.

Ніздря (стоїть біля шафи й тримає в руці табакерку з табаком, з якої часом нюхає). А ти думаєш, ти на старість не дойдьош до тетой шафи? Дойдьош. Каїн доведе.

Вахмістр. Я на казьонной службе, мені він нічого зробить не в силах. (Прибирає на столі).

Ніздря. Хто? Каїн не в силах? Понімаєш ти, з носа та в рот. Та Каїн, брат, тобі кого хоч, самого генерала, как схоче;

в острог посадовить. "Казьонна служба"! Він тобі з кого хоч, з усіх апостолів юд може поделать. Я по какой причині в нього на шкафном положенії состою? Га? Я до Каїна, знаєш, хто був? Га?

Вахмістр. Та чув, машиністом.

Ніздря. Так ото ж понімай! А познакомився з цим Каїном, і от що получилося. Га? Достоїн я, щоб мене полові у трактирах по морді били? Совершенно упольнє достоїн. А хто причина? Каїн. Та ти мене, бувало, ножем ріж, огнем печи, щоб я товариша виказав. А тепер? Гм. "На казьонній службі"! Ну, згадаєш моє слово: уб'ють Каїна.

Вахмістр. Хто?

Ніздря. Найдуться такі. Та ти перший можеш убить, знаєш ти це чи ні? Посміхаєшся. А от згадаєш мене. Хіба це офіцер как офіцер? Це диявол. Вєрно, диявол. Нечистий дух. Ти смотри: другі офіцери як спольняють службу? Прийшов, позанімався, скільки полагається, того допросив, тому приказав, там підписав, напився чаю, покурив і пішов додому. Так. А тетот?А тетот нє-є. Тетот не довольний допросом, не довольний тим, що чоловік сидить у тюрмі год, два, три, що, може, здоров'я потеряв. Йому наплювать. Що йому допрос? Йому душу свою давай. Понімаєш? У душу йому нада залізти, сковирнуть її, обплутать, обснувать, як паукові. От що йому нада. От він мене у шкафу засадовить, щоб я записував і підглядав за арештованими. І сиджу, сукин син, сиджу. Скаже задушить своїми руками — і задушу. А як він насилував тут оту, що потом повісилась у тюрмі, хіба ж я не сидів отут у шкафі й не бачив того? Бачив і не пікнув. А спробуй я пікнуть про це, то іменно, що тільки пікнув би.

Вахмістр. Ав шкафі ж таки чхаєте?

Ніздря. Ну, а ти не чхнув би, якби бачив, що чоловік от-от лізе сам у павутиння? Га?

Вахмістр. Так ви ж проти служби. Змєну, значить, дєлаєте.

Ніздря. Яку службу? Хіба по службі полагається чоловіка заплутувать? Када він винуват,— допроси його, суди, в тюрму одправ. А не совращай його душу страхом і обманом.

Вахмістр. А Каїн на цей щот сволоч порадошна, то правда.

Ніздря. У-у, сатана, нечистий дух. Стой, кажись, сам іде. Його голос. Оце, значить, уже тих мовчунів на допрос привезли.(Хова в кишеню табакерку). А молодці. Сім місяців б'ється з вими й ні одного слова не добився. Тшш.

Входить Сталинський.

Сталинський (різко, сухо, строго). Приготовлено все?

Ніздря (влесливо, з м'якою запобігливою посмішкою). Так точно, ваше високоблагородіє.

Сталинський (до вахмістра). Впусти паню Чоботар.

Вахмістр мовчки повертається й виходить.

Сталинський. А табакерка де? Ніздря. Дома зосталась, ваше високобл... Василь Павлович.

Сталинський. Чхать не будете?

Ніздря. Боже борони, Василь Павлович! Що ж я, служби не понімаю, чи как? Ну, согрішив у той раз, так хто, Василь Павлович, не грішний?

Сталинський. Ну, на місце. В будку. Марш!

Ніздря зирка на нього, одчиняє шафу н залазить у неї.

Сталинський. Папір, перо, все є? Ніздря. Так точно, Василь Павлович. Прикажете замкнутись?

Сталинський. Замикайтесь.

Ніздря зачиняє за собою двері шафи. Сталинський сідає за стіл, готує теку

з паперами.

Вахмістр попереду, за ним Ніна входять. Ніна схудла, змарніла, з боязкими широкими очима, в теплій в'язаній блузці й дитячій, теж в'язаній, шапочці. Вахмістр пропускає Ніну вперед і виходить.

Сталинський (прибирає вигляд простої, добродушної людини; ввічливо встає, подає стільця). Сідайте, будь ласка. Ще раз вибачайте, що знов потурбував вас. Знаю, знаю, лаєте мене, а що ж я маю робити? Ну, так як, і сьогодні мовчатимете?

Ніна мовчить і засува руки в рукав — видно, їй трошки холодно.

Сталинський. Вибачте, вам, здається, трошки холодно? Може, дозволите скляночку чаю? Я гадаю, що це така штука, що й од жандарма можна прийняти. Га? Дозволите? (Надушує гудзика дзвінка).

Ніна мовчить і дивиться повз Сталинського.

Сталинський (сміється). Ну, ви ж і запеклий народ. (До вахмістра, що входить). Дві склянки гарячого чаю. (Вахмістр виходить). Так. Ну, так що ж мені робити з вами, мовчунами милими? Мені наказано начальством покінчити вашу справу за всяку ціну. А як його скінчиш, коли ви такі непохитні? Я б уже й сам радий одчепитись од вас, аби мені хоч дві-три чисто формальні графи заповнить. І тоді — бог з вами, одчепіться од мене. (Добродушно сміється). Ну, на формальні запитання будете відповідать? Де родились, де вчились? Тут же нічого страшного немає. Га?

Ніна не рухається, мовчить. Вахмістр входить з чаєм, ставить на стіл,

виходить.

Сталинський (підсовуючи склянку Ніні). Прошу. Будь ласка, погрійтеся.

Ніна не дивиться на чай, мовчить.

Сталинський (з захопленням сміється). А, їй-богу, мені це подобається. Я це люблю. Таких противників я люблю. Оце видержка, сила, строга тактика. Прекрасно, прекрасно! І скажу вам так, знаєте, по щирості, не по-жандармськи, а по-людськи. (Озирається, тихіше). Держіться раз у раз такої тактики. Мовчіть і ні пари з уст. Головне, ні одного згуку, ні одного слова. Для нашого брата, жандарма, нема нічого гірше, як отаке абсолютне мовчання. Це, я вам скажу, вбивча, безнадійна штука. Туман, непроглядний туман. Я, по правді сказати, зовсім поганий жандарм, мене таке мовчання просто вводить в апатію, і я готов сяк-так замазати справу, швидше зіпхнуть її з рук. Як от з вами. А от є у нас такі поети жандармського діла, яких така, як ваша, тактика доводить до сказу, до хвороби. Ій-богу. Нехай арештований бреше, заплутує, вигадує, нехай лається, аби не мовчав, аби подав голос одним, двома словами "не знаю", або "не хочу відповідать", або що-небудь. Тут, розумієте, з психологічного боку важне отаке подавання голосу. Розумієте? Бо коли арештований каже "не знаю" або "не хочу відповідать", то цим він усе ж таки відповідає. Він уже входить в певний контакт із слідчим. Ви розумієте цю різницю? Розумієте?

Ніна мимоволі з цікавістю починає слухати його й киває головою.

Сталинський. Ні, ви не розумієте саму ідею цього бажання? Розумієте? Ніна. Розумію.

Сталинський. Тут одно-два слова, кивок голови, й уже тоді піде. А от з вами просто біда. Але ви молодці! Аж шкода, їй-богу, що вам доводиться все ж таки дорогенько платити за цей принцип. Наприклад, ваш чоловік. Чудесна, значна, сильна особа. Але... (сумно хита головою) тюремний лікар казав про нього неприємні речі.

Ніна тривожно дивиться на нього.

Сталинський. Не знаю, чи буду я ще з вами бачитись і чи варто вам це казати?

Ніна (тривожно). Він хворий?

Сталинський. Ні, так щоб дуже, то не можна сказати, але... у нього починається туберкульоз. Ви це, мабуть, знаєте? Йому треба якомога швидше з тюрми вийти. Інакше...

Ніна (гаряче). Господи! Так випустіть же його.

Сталинський (посміхаючись). Будь ласка. Будь ласка. Та ви ж самі не хочете виходить. Як же я вас випущу, коли я не можу пустих формальних відомостів записати? Наприклад, я й досі не знаю, коли ви подружились.

Ніна. Ну, три роки.

Сталинський. Ну, от бачите. Три роки, а ваша шановна тіточка каже — три з половиною.

Ніна. Ну, може, три з половиною.

Сталинський. Отак-о. "Може, три з половиною". Та мені ж треба точно це знати. Ви, здається, жили тоді в Полтаві?

Ніна. В Полтаві.

Сталинський. Але подружились ви ще до знайомства з Михайлом Буначенком?

Ніна. З Буначенком? Ні, ми познайомилися з Буна... (Злякано замовкає).

Сталинський. Ну, от ви й злякались уже. Так я й знав. Ну що тут такого, що ви знайомі? Це ж не революціонер, а мирний обиватель собі...

Н і н а. Я не можу відповідати вам. Одпустіть мене.

Сталинський. Як хочете. Як хочете. Я тільки в ваших інтересах. Чим довше я не зможу зібрать про вас формальних відомостів, тим довше ви сидітимете. А здоровля вашого чоловіка від того не покращає. Як хочете, наприклад, мені треба чисто таку... пусту справочку: за скільки день до того, як у вас в квартирі була друкарня, ви з вашим чоловіком їздили у Миронівку.

Ніна. Вибачайте. У нас ніякої друкарні не було.

Сталинський. Ах, простіть, я не так висловився. Як ми прийшли до вас на квартиру, за скільки день до того ви виїхали?

Н і н а. Я не знаю. Пустіть мене.

Сталинський. Ви не хочете відповідати чи не знаєте?

Н і н а. Я не хочу відповідати. Чи, той я не знаю... Я ні про що не знаю. І я не хочу відповідать. І пустіть мене. Я вас прошу...

1 2 3 4 5 6 7