Базар

Володимир Винниченко

Сторінка 5 з 11

Всім хватає?

Трохим. Всім. Ще зайві зосталися.

Цінність Маркович. Чудово. Потім, панове, я пропонував би всіх утікачів везти просто на вокзал і брать білети до перших станцій. Не забудьте, Трохиме, пашпорти. А то якраз...

Леонід (дивлячись уліво). Михайло і ще двоє чогось ідуть сюди... За ним вся масовка. Вроді депутації...

Всі озираються.

Цінність Маркович. Да, щось там скоїлось. Ну, так, здається, поки що все. І так, зачиняю зібрання... Трохим. Депутація, здається, мирного характеру. Маруся. Да.

Трохим (кричить), А що таке, Михайло? Цінність Маркович. Таємно мовчать. Щось секретне й торжественне...

Трохим. Дівчата щось ніби несуть. Що таке, Михаиле?

Входять Михайло і двоє робітників. За ними дівчата. Далі вся масовка, яка на сцену не виходить. На всіх лицях радісно-лукавий вираз.

Михайло (урочисто підходячи до Марусі, конфузиться й соромливо посміхається). Е... е... Так що, дорога наша товаришко! З доручення всіх товаришів, я... Воно, конешно, я говорить не вмію, но... Так от, значить, ми вам вінок сплели... Це од нашого гуртка, з котрим ви прекрасно так зані-маєтесь...

З маси:

— І од нас.

— І од нас...

Михайло (строго назад). Тихо! Я ще ж не скінчив! І од усіх товаришів, котрі... значить, сьогодні тут зібрались.. Як, конешно, ви наш оратор і первая красавиця, то просимо принять у свою честь і нам не одказать, потому ми усі вас любим і... От усе... (Озирнувшись до дівчат, строго). Давайте вінок! Швидше!

Одна з дівчат скидає хустку з вінка, який держала в руках, і подає Михайлові, конфузливо посміхаючись.

Маруся (радісно зворушена). їй-богу, не заслужила... Але мені дуже приємно. Я дуже дякую...

Михайло (піднімаючи вінок угору). Позвольте надіть вам. Шляпочку скиньте, а то некоректненько так...

Маруся (скидаючи брилик). Я, право... мені... так...

Цінність Маркович. їй-богу, вони непогано придумали! Накажи мене бог, остроумно!

Михайло (надіваючи вінок на голову Марусі). От... (Одступаючи назад, з гордістю). Це наш гурток придумав! (Швидко озираючись до маси). Ур-ра!!

Маса (з захопленням). Ур-ра!!

Цінність Маркович. їй-богу. Ур-ра!

Маруся (радісно сконфужена). Я, їй-богу, не знаю...

Леонід (до неї). Ну? Я вам не казав?

Трохим з німим і хмурим захватом дивиться на неї.

Михайло (робить знак робітникам. Всі затихають і, чекаючи, дивляться на нього). Ш-ш! (Змахує рукою, як хормейстер). Раз-два!

Хор співає.

— Слава! Слава нашій Марусеньці! Слава!

Слава нашій Марусеньці.

Доні, України, Слава нашій товаришці! Цінність Маркович (з захопленням). Браво! (Сам співає і притоптує ногою). Вашу руку, товариш оратор! Слава! (Бере Марусю під руку й веде вліво крізь масу, співаючи) .

Маруся, ясно озираючись на Леоніда, радісно посміхається, Трохим ревниво слідкує за ними й теж помалу посувається за всіма. Хор, співаючи, повертається в лісок.

Завіса

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Тюрма. Задня стіна сцени являє надвірну двоповерхову стіну тюремного будинку з низькими широкими ворітьми в ній. Стіна будинку займає половину задньої стіни сцени. На другій половині видно високий тюремний мур, за яким видніються інші будинки тюрми. Права стіна сцени являє також стіну тюрми, загнуту глаголем. В ній на два поверхи вікна з ґратами. В нижнім поверсі, видно, ніхто не живе, бо вікна забиті дошками з середини, а на верхнім — вікна одчинені, й за ґратами видно людські обличчя. Над ворітьми також два заґратованих вікна й також обличчя арештованих. Ворота з хвірткою в одній половині: хвіртка з вовчком. Біля воріт будка вартового. Під правою стіною, врівень з вікнами першого поверху, зроблена

стіна.

На лаві сидять, чекаючи побачення, міщани, селяни і т. ін. публіка. Пози різні: задумливі, понурі, нудьгуючі. Оддалік від усіх стоїть дама в траурі з дочкою. Недалеко від неї д в і п а н н о ч к и з пакунками в руках. Під вікнами стоїть Я в д о х а, жвава молодиця з хитрими, веселими очима.

В 5-м вікні (рахуючи зліва направо) видно звішену надвір руку й чути

пісню:

Отця я зарезав, Мать свою убив, Старшую сестрицю З ружжа я застрілив.

Погіб я, бідняжка, Погіб я навсігда,— А год за годами Проходять літа.

2-е вікно (над ворітьми). Ну, а Мося де? Явдохо!

Я в д о х а. Що?

2-е в і к н о. Де Мося?

Я в д о х а. Еге! Мося... Цинтує в Умані! 3

2-е в і к н о. Та бре? За що?

Я в д о х а. Застукали...

2-е вікно. Жовті?

Я в д о х а. Атож.

2-е вікно. Жаль. Багато?

Вартовий (високий, хмурий, лице стомлене, сіре). Довольно разговарювать. Одойді, молодиця...

Я в д о х а. От уже й "одойді". І поговорить з земляками не можна.

3-є в і к н о. А ти, молодице, йди до нас, тут лучче поговоримо.

З вікон регіт.

4-е вікно. Е, ця не піде, вона — не проста: у Сквирі по наймах служила,.

Я в д о х а. А ти мовчи там! 2-е вікно. Третя камера! 3-є вікно. Што такое?

2-е вікно. До Чмиха його шмара прийдьоть сьогодня? 3-є вікно. Прийдьоть.

2-е вікно. Скажи, щоб новії стірки принесла. 3-є вікно. Харашо.

Вартовий. Говорю, довольно разговарювать. Слиш! А то січас визову помошніка.

2-е вікно. Мовчи, масалка! 4 Мовчи та диш. Я плював на тібє й на твого помішника разом з твоєю бабушкою. Чув?

Вартовий. Смотри, щоб на себе часом не плюнув у карцурі...

2-е в і к н о. Та невже? От рушив розумом, як здохле теля хвостом. Придумав!

Вартовий. Говорю, замовкни там!

1-е вікно (меланхолійний, поважний бас). Земляк!.. А слиш, земляк!.. Мовчи, брат... їй-богу, мовчи, подумають хоч, що ти розумний.

Сміх. Публіка шепочеться й поглядає на вікна. Вартовий хоче щось сказати, але одчиняється хвіртка і звідти відходять троє жінок і один чоловік. За ними висувається голова дозорця й викликає:

— Галасєнко Марія, Антіп і Софія Скряги, Євдокія Голка^ На свіданіе!

З лави ~й з купи вихоплюються викликані (між ними Я вдоха) і спішать до воріт. За ними сунуть і інші. Товпляться у хвіртку. Пані в траурі з дочкою

теж підходять туди. Викрики:

— "Ой, не давіть!" — "Та вспієте".— "А мені нема, господин надзиратель?" — "Подождьош!"

З вікон: Скорей, бабо, скорей, а то не пустять!

Викрики:

— Тю-тю-тю!

— Куди голка, туди й нитка...

Вартовий. Перестань там кричать! А то я, брат, як крикну, так тобі заціпить.

3-є в і к н о. Та ну? Васька, слихав?

2-е вгкно. Слихав, та так спужався, що аж ноги мені вивернуло п'ятками назад.

Сміх у вікнах і серед публіки. Вартовий рішуче прямує до дзвінка біля воріт.

З вікон:

— Тю-у! Тю-уҐ

— Вернись, куме, шило ззаду!

Вартовий дзвонить. І потім схвильовано, хмуро ходить під стіною. З вікон свист і крики:

— Тю-у, тю-у!

— Потягни мертвого татарина за ніс, гад ти смердючий!

— Ах ти ж, сука конотопська! Подожди ж ти!

Ті, що вийшли з побачення, зупиняються і, уклоняючись до вікон, кричать:

— Прощайте! З вікон:

— Прощайте, не минайте. Приходьте чаще, ми вам квартиру приготовим.

— Кланяйтесь тьоті, хай сидить без заботи.

Одчиняється хвіртка, виходить Помічник начальника тюрми (немолодий; жовті, нафарблені вуси догори).

Помічник (звернувшись до вартового). Что здесь?

В вікнах зразу стихає.

Вартовий (витягуючись). Кричать, ваше благородіє... І виражаються... Он тето окно і то... другое...

2-е вікно. Ваше благородіє! Не вєрте... Ето он первий виражається на нас...

Помічник. Молчать! Сойди с окна! Если еще раз вызовет меня, всю камеру рассажу по темным карцерам!

Як тільки з'являється в хвіртці Помічник, Пані в траурі з дочкою швидко підступає до нього. Підходять також дві панночки.

Пані в траурі. Послушайте, господин смотритель!

Помічник (холодно). Я уже вам сказал, сударыня, что я — не смотритель... Странно!

Пані в траурі. Извините. Я к вам с тем же. Это же жестоко, наконец...

Помічник (хоче сказати). Виноват...

Пані в траурі. Всяким мужикам, ворам можно иметь свидание, а мне... Я приехала за пятьсот верст, у меня муж умер...

Помічник. Виноват...

Пані в траурі. Это бесчеловечно, жестоко!.. Вы его схватили, засадили в эту ужасную тюрьму и теперь еще не разрешаете с родной матерью увидеться. Я губернатору жаловаться буду...

Помічник. Сударыня...

Пані в траурі. И говорю вам, что он не виноват. Он не может быть виноват... Я вам представлю все доказательства, что он...

Помічник (нетерпляче). Боже мой! Да говорю же вам, что возьмете разрешение в Жандармском управлении, и мы дадим вам свидание... Странно! А затем, сегодня день свиданий уголовных, а не политических...

Пані в траурі. Но поймите же, что он не может быть политическим! Я же вам представлю все доказательства, и вы увидите...

Помічник. Очень может быть. Но это вы в Жандармское управление...

Пані в т р а у р і. Но вы дайте мне сегодня свидание. Я не могу ждать. У меня расходы... Ну, хоть на один час! В вікнах фиркають од сміху.

Помічник. Сударыня, здесь свидания, даже законные, не более пятнадцати минут. Возьмите разрешение. (Повертається йти).

Одна з двох панночок. Господин Зелинский!

Помічник (озираючись, нетерпляче). Что угодно?

Одна з двох панн. Ну, разрешите же передать белье. Ведь это смешно.

П о м і ч н и к. Не могу, не могу. Сегодня нет политических передач. Принесите в пятницу.

Одна з двох панн. Ноя сегодня уезжаю. Человек третью неделю без белья...

П о м і ч н и к. Но не могу же я для вас нарушать инструкцию!

Пані в траурі. В таком случае дайте мне эти пятнадцать минут. Я согласна...

Помічник. Я ни одной минуты не могу вам дать. Я не имею права! Слышите: я права не имею на это!

Пані в траурі. О боже! Ну хоть скажите ему, что приехала к нему несчастная мать, чтобы он знал.

Помічник. И этого не могу! (Роздратовано). Не могу, не могу, не могу! (Швидко повертається і зникає в хвіртці).

Дві панночки стискують плечима, шепочуться й нерішуче одходять.

ш

Пані в траурі. О!.. Дочка ї ї. Идем, мама.

Пані в траурі. Нет, я буду здесь стоять, пока они меня не пустят! (Витирає хусткою очі й одходить до лави, на яку й сідає з дочкою).

2-е в і к н о. Ну що, масалка, помоглось? Пожалівсь?

Вартовий. Поговори ще там! Слихав, що говорив помощник?

2-е вікно. Слихав, только гляди, щоб мій карцур на тібе не окошився.

3-е вікно. Васька! Гляді, наша баришня-красавиця ідьоть!

2-е в і к н о. Та бре? Де? 3-е в і к н о. А он по дорозі. 2-е вікно. Міне не видно.

3-е вікно. Січас повидіш. Клич скорей певчих до вікна. Чути глухе гукання. В вікнах з'являється багато облич. Чути:

— Верно!.. Она.

— З кавалером.

— Она повсігди з кавалерами.

1 2 3 4 5 6 7