Талан

Старицький Михайло

Сторінка 4 з 14

Ваш зараз вихід.

Л у ч и ц ь к а. Чуєте? Он що зове і тягне мене! Он чия тепер я рабиня! (Показує рукою на кін).

Квітка схопився за голову.

Завіса

ДІЯ ДРУГА

Середина розкішного покою в готелі. Двері просто — вхідні, направо — до кімнати. По стінах вінки; на столах і усюди багато коштовних речей.

В И Х І Д І

Палажка, Марина, потім лакей.

М а р и н к а (за чаєм). Сьогодні Маруся краще спала, а то ті дві ночі ані на крихітку: то руки лама, то уставиться і дума щось, дума, ані озоветься.

П а л а ж к а (п'є з мисочки). І що їй сталося? Чи не зобидив хто? А може, наврочив? Так ні: всі забігають, навідують, і великі й малі, — всі зажурилися...

М а р и н к а. Ох, не всі, не всі: Квятковська аж скаче, та й Юрій Савич радий, помічаю.

П а л а ж к а. Ох, оті кіятри, пропади вони пропадем! Тільки з чортами єднання. Всяк тобі з ними наклада. Примажеться, прибереться і почне перед миром ламатись: і регочеться, і співа, і танцює, і плаче, і репетує... А ті радіють, гукають, ляскають... один гріх і спокуса! (До лакея, що стукнув дверима). А ти не грюкай дверима!

Л а к е й. Невозможно основательно ногою: руки заняты-с.

П а л а ж к а. Принеси масла й сметанки.

Л а к е й. Сметаны нетути.

М а р и н к а. Не сметаны, а сливок.

Л а к е й. Сливок? Понимаем; сейчас. (Виходячи). А то сметаны! Сметана одно положение, а сливки другое.

П а л а ж к а. А сливки в нас на дереві ростуть! От ще вовна! Ти йому по-християнськи, а воно тобі зуби скалить!

М а р и н к а. Ситниці нема, а Маруся любить з маслом... Збігаю та куплю. (Одягається й іде).

В И Х І Д II

Палажка і лакей.

Л а к е й (приносить сливки). Извольте-с; материал первого сорта.

П а л а ж к а. Ще хвастається. (Розгляда). Оце первий сорт? Охота по цих городах їздити та клопіт на голову брати!

Л а к е й (виходить). Известное дело: деревенщина — репа, а город — фантазия!

П а л а ж к а. Тпху на твоє пір'я!

Стук у двері.

Хто там? Тихше? Чого ви, пане? Вона просила, щоб їй покій дали.

В И Х І Д III

Палажка і Квітка.

К в і т к а (в дверях). А як їй, няню, голубочко?

П а л а ж к а. Мов краще б то, а то так налякала!

К в і т к а (переходить в кімнату, поблиз дверей). Няню, вірте, я ці три дні трохи рук на себе не зняв: сюди прибіжу — не пускають, питаюсь у того, другого — ніхто нічого певного не зна, в театр кинусь — там тільки шиплять, іроди, та брехні точуть, та зуби скалять...

П а л а ж к а. Там так-таки! А вам же, пане, що? Запалились, і тепер з розуму зводить? Так і не пущу тебе до неї, не допущу.

К в і т к а. Няню, ріднесенька, тепер не те, тепер я гину. Порадьте ж мене, чим мені в Марії Іванівни ласки добути? Я по щирості... жоною, перед богом жоною хочу узяти...

П а л а ж к а. Коли з богом, по щирості, то друге... Тільки як матір ваша — чи згодиться? Пані велика! (Переходячи в супротивний бік від кімнати Лучицької, на передкін).

К в і т к а. Мама мене любить... я один... не одмовить... Звичайно, тільки театру не дозволить.

П а л а ж к а. Та за це ще подякувати; а я боюсь, щоб не збаламутили дитини, бо я за мою ягідку сама оцими старими руками задавлю всякого...

К в і т к а. Та я росі на неї впасти не дам!

П а л а ж к а. А глянь мені у вічі, кажи правду, як на сповіді.

К в і т к а. Кохаю, няню, не тямлюсь навіть... Тільки вона мене... ох, горенько тяжке! Скажіть мені, сивесенька, може, вона кого коха... Отого Марка... не помітили?..

П а л а ж к а. Господь її зна... так ні, ні! Марко, справді, і перервався б за неї... а вона, кілько раз чула, каже йому, що має за брата, за друга, та й годі... Так,так!

К в і т к а. Нянечко, лелечко! Ви одживили мене... Я б і птичого молока для неї дістав.

П а л а ж к а. Птичого? Що то як молодий хлопець запалиться, та ще панич: цілий світ кида під ноги, а потім і шматка хліба жалує...

К в і т к а. Нехай на мене всі напасті і лиха, коли я яку кривду вчиню! Поможіть мені тільки, бабусю, поможіть, голубочко: ви як мати їй, ви можете порадити... Нехай хоч пустить мене, хоч дозволить перекинутись словом...

П а л а ж к а. Скажу, скажу. Вона добра дитина: не бійся, соколе, та богу молись, то все вийде на добре.

К в і т к а (цілує її в голову). Бабусенько! Озолочу... вік за вас молитимусь...

Л у ч и ц ь к а (із спальні). Хто там?

П а л а ж к а. Та то я... Іди з богом! Тихо!

К в і т к а. Передайте їй до рук. (Дає листа).

В И Х І Д IV

Палажка, Жалівницький і Маринка. Жалівницький в дверях спіткався з Квіткою і скам'янів.

Ж а л і в н и ц ь к и й (няні). Чого ви, бабусю, панича отого пускаєте? Адже заказано?

П а л а ж к а. А ти мені що за хазяїн?

Ж а л і в н и ц ь к и й. Таж Маруся слаба... її турбовати не слід.

П а л а ж к а. Не вчи, не вчи! Бач, "чого пускаєте, стурбують..." А сам чого рипаєшся? Коли нікого, то й сам не ходи...

М а р и н к а (спалахнувши). Як? Щоб Марк Карпович не приходили? Що ви, няню? Марусі вони та і всім...

П а л а ж к а. А надто тобі — нема й ріднішого.

М а р и н к а. Няню... як таки...

П а л а ж к а. А так: шила в мішку не втаїш, а тільки не в своє діло втручається... Чого пускаю? Діло єсть, то й пускаю: мені Маруся не чужа...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Няню, пробачте; я не хотів вас образити; я знаю, що ви Марусі за матір...

П а л а ж к а. То-то ж! А то: чого пускаєте? Діло єсть, то й пускаю...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Та не вірте отим розбещеним панам...

П а л а ж к а. Чом не вірити? Чоловік поштивий, статечний... Чого пускаєте? Того, що хочу...

Л у ч и ц ь к а (з кімнати). Няню, що там?

П а л а ж к а. Зараз, зараз іду! (Бере сукню і йде). І ти чоловік добрий, нема що... А то "чого пускаєте"?

Ж а л і в н и ц ь к и й. Бурчить-таки; зобидилась...

М а р и н к а. Няня як розсердиться чим, то нешвидко втихомириться... і вже тоді не спиниш — що слід і що не слід скаже: хоч би й про мене...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Хіба вона видумує про вас?

М а р и н к а (засоромилась). Ні, не те... але для чого? Кому інтересно? Мало що в кого не болить!

Ж а л і в н и ц ь к и й. Хороше у вас серце... (Хоче вийти).

М а р и н к а. Куди ж ви? Маруся зараз вийде...

Ж а л і в н и ц ь к и й (глянувши на дзигарі). Репетиція швидко: спізнюсь.

М а р и н к а. І мені б треба: Марусі ліпше...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Слава богу. То й ходім.

М а р и н к а. Так я зараз! (Побігла до кімнати).

В И Х І Д V

Ті ж і Юркович.

Ю р к о в и ч (вліта). Що? Як? Нічого? Га? Нема... Отруїлась?

Ж а л і в н и ц ь к и й. Чи ви не сказились? З чого б же вона, борони боже...

Ю р к о в и ч. А знаєте, всякого бува... пригода... чоловік часом не сподівається, і раптом — пуф!

Ж а л і в н и ц ь к и й. Остатнього завжди стерегтись треба і держать язик за зубами...

Ю р к о в и ч. Що зуби — пусте! Але в чім непорозуміння? Какой мотив атого таинственного исчезновения: закулисный или личный? Чи привереди, чи слабість, чи...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Ви найкраще зробите, як дасте Марії Іванівні спокій, найкраще — і для неї, і для себе...

Ю р к о в и ч. Вибачайте, я хутко, не забарю часу... я нишком... В городе, знаете, разнеслись слухи, странные, неприятные.... даже, если хотите, двусмысленного чего-нибудь. Кому же их проверить и исправить, как не нам? (Захлебываясь). Мы — стражи общественной совести, мы заведуем ее мнением, мы направляєм симпатии; на нас лежит злоба дня... Мы должны профильтрировать всякого новости и подносить публике оздоровленную пищу. Наконец, в интересах Марьи Ивановны... задля вигоди її треба провіяти, просіяти плітки...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Або наплодити їх іще більше?

Ю р к о в и ч. Сохрани бог, борони боже! Що ви? Ми малороси? Ми тільки за правду!

Ж а л і в н и ц ь к и й. Так, так! Побільше брехень надряпати та по трояку за стрічку зцарапнути...

Ю р к о в и ч. Но-но! Який грубий матеріалізм! Хто каже: всякому праця коштує, всяк за гешефт мусить мати... Але суть і вищі потреби... і я до Мані Лучицької дуже прихильний... і мені боляче... да, мне больно, если Котенко желает унизить ее, стремится выдвинуть какую-то посредственность, эту Квятковскую, коли розпускають чутку, що ніби Лучицька теє-то, як його...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Що-о? Що кажуть?

Ю р к о в и ч. Так... я не од себе... а просто не варто...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Ні, ви мені скажете! (Наступа).

Ю р к о в и ч (злякано). Не варт! Мало що з язика не спаде...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Ні, ви мені скажете, іначе матимете діло зі мною! Коли почали, то скажете!

Ю р к о в и ч (одступа). Та пусте... рішительно...

Ж а л і в н и ц ь к и й (грізно). Ну? Я не жартую. (Удержує його).

Ю р к о в и ч. Тільки це не я... не я... а чув...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Ну! Ну ж! (Бере за плече).

Ю р к о в и ч. Кажуть... тільки не я... ніби Лучицька... вірте, не я... перше з вами, а тепер хтось другий... ну і сварка... ну з того й не гра...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Лучицька! А? (Трясе його). Дякуй бога, що ти тут!

Ю р к о в и ч. Позвольте... сделайте милость... оставьте... не я!

Ж а л і в н и ц ь к и й. Я знайду, хто це виблював... і знай, що тому чи тобі — не животіти...

Ю р к о в и ч. Ферфал!.. Пожалуста... Ой! Заспокойтесь!

Ж а л і в н и ц ь к и й (трясе його). Не жи-во-ті-ти! (Вийшов).

Ю р к о в и ч (після паузи). Уф! Хорошого положекие нашего брата репортера? Патрон гвалтом требует новостей и новостей: подноси ему всю подноготную, вкрадывайся в душу людскую, вьпытывай, на последний конец — ложись, рожай ему й подавай! И что за зто? Три копейки от строчки! И за три копейки всякий на тебе лезет корректировать, — хорошо? И рискуй своим благообразием, — отлично? Мало этого: выберется вот этакий собака й попробует в гроб вогнать... й вгонит. Что ему? Вгонит! Там кулак... хай його маму мордує!.. А? Антик? Ні, цум тейфель! Буду проситься в фельетоністи, — все-таки меньше риску!..

В И Х І Д VI

Ті ж і лакей, потім Палажка.

Л а к е й (в дверях). Еще не отпили...

Ю р к о в и ч (потай). А что, братец, не заметил, не ссорились здесь? Вот с актером, что вышел?

Л а к е й. Не могим знать. (Пішов).

П а л а ж к а (виходячи). А ти, брехунець, чого вліз? Іди, іди собі геть! (Випроваджує за двері).

Ю р к о в и ч (на ходу). Мужва!

В И Х І Д VII

Лучицька, Палажка й Маринка.

Л у ч и ц ь к а (сіда й налива каву). Кого се ви так, няню, церемонно?

П а л а ж к а. А того, що нишпорить та тільки плітки плете...

1 2 3 4 5 6 7