Не судилось

Старицький Михайло

Сторінка 4 з 15

Праворуч млин і місток до його з кручі. Ліворуч — якась пустка, руїна; за нею — темний ліс. Просто — крутий берег і кручі Росі, кущами уквітчані. Чудовий краєвид. Місячна ніч.

В И Х І Д І

Пашка, Параска, Пріська, 1-а, 2-а дівчина й інші.

Д і в ч а т а (сидять картинно на березі, на мостику, коло млина).

Ох і зійди, зійди, зіронько та вечірняя,

Ох і вийди, вийди, дівчинонько моя вірная!

Неподоба зірці до місяця та зіходити,

Неподоба дівці до козака та виходити.

Рада б зірка зійти, — чорна хмара заступає,

Рада б дівка вийти, — так матінка не пускає!

Ой і зійшла зірка, усе поле освітила,

Ох і вийшла дівка, козаченька звеселила.

П а р а с к а. Коли б сьогодні панич Михайло прийшов, та з гармонією: от би весело було! Як він гра славно!

2-а д і в ч и н а. Е, діждешся! Уже його, може, тижнів зо два і в вічі ніхто тут не бачив.

1-а д і в ч и н а. Чого він справді перестав ходити? То було що божого дня, а то — як одрізав.

П р і с ь к а. Чого? Хіба не знаєш? У Дзвонарівни застряв, — і днює й ночує.

П а р а с к а. Чого ж панич до неї ходить?

П р і с ь к а. Чи тебе мама не п'яною привела? Дивіться, люде добрі, яка маненька, наче з капусти вискочила.

Усі сміються.

Не дивно, якби парубок ходив, ну — сватати дума; а паничеві — звісно чого...

П а р а с к а. Чого ж?

П р і с ь к а. Тю на тебе! Та вона — навіки дурна!

Сміх.

П а ш к а (сиділа трохи подаль, за остатніми фразами зверта увагу). Чого плещеш? Чого славу пускаєш? Від кого ти чула? Що ти знаєш?

П р і с ь к а. Аннушка казала.

П а ш к а. Така ж, певно, мерзенна плетуха, як і ти?

П р і с ь к а. Та ти не дуже-то!

П а ш к а. Та й ти дивись, щоб тобі Дмитро не повернув потилиці наперед. Совісті не маєш, оббріхувати дарма бідну дівчину, та ще сироту!

П а р а с к а. Та то вона з заздрості: досадно, що за нею такий гарний панич не впада.

П р і с ь к а. Подавись ти ним тричі! (Відходить далі).

Д е я к і. Та годі вам сваритись!

1-а д і в ч и н а. Про кого се річ? Про яку дівчину?

П а ш к а. Про Катрю Дзвонарівну. В неї, сердешної, мати слаба, так панич з лікарем Павлом навідують її і керують, а вона, з доброго дива, он як паскудить!

2-а д і в ч и н а. Гріха не мають!

П а ш к а. Довго ославити! У дівки, може, тільки й посагу того, що честь.

1-а д і в ч и н а. Та Катря ж, здається, заручена з Дмитром Ковбанем?

П а ш к а. Ні, вона, певно, за його не піде.

П а р а с к а. Чому? Він такий славний!

П а ш к а. Мало хто не хороший? Може, іноді чоловік би себе надвоє розірвав, щоб того щастя-кохання добутись, а як нема долі, не судилося — то й ковтай тільки нишком сльози!

В И Х І Д II

Ті ж, Євстрат, Панас і інші парубки. Парубки виходять до дівчат, здоровкаються гуртом і попарно.

П а р у б к и. Здорові!

Д і в ч а т а. Здорові! Чого пізно?

Д р у г і д і в ч а т а. Де вас чорти носили? Уже по других вулицях тини підпираєте?

П а р у б к и. Атож!

Д е я к і п а р у б к и. Думаєте, що кращих не знайдемо?

Д і в ч а т а. Куди вам, гиряві!

Є в с т р а т. Куриного товару кільки хоч!

П а н а с. Дешевий!

Д і в ч а т а. Ех, ви, голодранці!

Сміх.

Деякі паруються і одходять далі, а то на одшибі сідають на кручі; деякі на переднім кону, коло млина. Картинні грона. Ближче всіх на кону Пашка, 1-а дівчина, Панас і Євстрат.

В И Х І Д ІІІ

Дмитро, Панас, Євстрат, парубки і дівчата.

Д м и т р о (виходить тихо і озира дівчат, шукаючи когось). Нема. І сьогодні не вийшла, а обіцялась: все коло матері. Сам то з хурою, то коло буряків, мов у каторзі; прийдеш додому, ждеш тії хвилини, як сонця божого, щоб перекинутись тихим, люб'язним словом, а тут у хаті чужі — лікар, а надто панич той... Така досада! Чорзна-які думки у голову лізуть!.. Дати їм волю — то й... Краще зараз оцю голову розбити! (Зуздрівши Пашку). Здрастуй, Параско!

П а ш к а (вітається). Здрастуй!

Д м и т р о. Не приходив сюди ще лікар?

П а ш к а. Ні, не було. А що?

Д м и т р о. Та то він обіцявся до людей вийти, порадити, як боронитись од пана, бо поїдем їсть... та щось і нема.

П а ш к а. Може, хто задержав; коли обіцяв, то вийде.

Д м и т р о. А не бачила ти оце увечері Катрі?

П а ш к а. Бачила.

Д м и т р о. Не казала вона, чи вийде, чи ні?

П а ш к а. Казала, може, й вийде.

Д м й т р о. А не було ще?

П а ш к а. Ні.

Д м и т р о. Чого б же вона зосталася, не знаєш ти?

П а ш к а. Може, коло матері...

Д м и т р о. Хіба погіршало?

П а ш к а. Боронь боже!

Д м и т р о. Так чого ж? Мати ж і встають уже, та й Степанида коло їх ночує; Катрі б слід і розважитись чим-небудь: аж змарніла...

П а ш к а. А тобі дуже шкода Катрі?

Д м и т р о. Атож!

П а ш к а. Так що, якби, крий боже, вона вмерла...

Д м и т р о. Господи! Хіба Катря слаба? Може, лікар казав? Не затаюй, Христа ради!

П а ш к а. Як ти її любиш!

Д м и т р о. Довго ти будеш з мене жили тягти? Кажи все! Вкинула вогню, так печи разом!

П а ш к а. Заспокойся! Катря нічим не слаба, — здорова; то я так хотіла тільки спитати, чи ти б її ніколи не забув?

Д м и т р о. Бога ти не боїшся жартувать таким словом; та ти все їдно, що ножа мені у серце встромила та й повернула ще тричі!

1-а д і в ч и н а (до Євстрата). Як побивається за Катрею!

Є в с т р а т. А Катрі про його, може, й думки нема.

1-а д і в ч и н а. Тут оце розказували... (Щось шепоче).

Є в с т р а т (засміявся). Унадився, значить, журавель...

Д м и т р о (прислухався, завважив). Хто ще там шипить? Хто згадує Катрю?

Є в с т р а т. А хоч би й я! Хіба вона преподобилась уже, що не можна?

Д м и т р о. Дивись, часом, щоб я твого паршивого язика з пельки не витяг!

Є в с т р а т. Чого ти сікаєшся, чого лаєшся?

П а н а с. Що ж це, не можна про Катрю й пожартувати? Хіба вона заручена з тобою?

Д м и т р о. Хоч і не заручена — дарма! Вона — сестра мені, і рідніша за всіх вас укупі! Мене як хоч вилай, а за неї я перерву горлянку кожному! Гріха не побоюсь! (Пішов).

Є в с т р а т. Чи він не сказився?

П а н а с. Цур йому! Не чіпай! (Зирнувши на гай), Гля! Чи то не пані у білому маячить? Ходімо далі!

Ідуть назад.

П а ш к а (стояла замислена). Як він її любить! (Теж, зітхнувши, пішла).

В И Х І Д ІV

Ті ж та Аннушка й пані.

А н н а П е т р і в н а. Какая тут глушь! Я ни разу, кажется, еще не была в этой части парка? Что это за развалина? (Сіда на колоді).

А н н у ш к а. Не знаю, што воно білб. Там под низом льох, такой довгой, просто вужасть! Я раз туда хотела полєзти, да так спужалась..,

А н н а П е т р і в н а. Тут и девки гуляют?

А н н у ш к а. Да, девушки з кавалерами, з вечора натірально.

А н н а П е т р і в н а. Ты говорила, что сюда и Павел Платонович ходит?

А н н у ш к а. Да, я їх видєла здєсьдечки нєсколько разов.

А н н а П е т р і в н а. А взгляни, не идет ли? Смотри не пропусти; да посторожи там...

А н н у ш к а (обходячи, набік). Сторожи! Вона тут рандєвою заніматиметься, а ти на часах стой... Ех, життьо! (Іде далі).

А н н а П е т р і в н а. Как эта таинственность, неразгаданность отношений обновляет силы! Ах, сколькс их прожито! Какая вереница воспоминаний! И вот закопаться в зтой глуши, где ни души не отыщешь?.. Павел меня очень волнует: такая нетронутая, сильная натура.

П а р у б к и і д і в ч а т а (стиха співають).

Ой місяцю, місяченьку, зайди за комору:

Нехай з своїм милесеньким трошки поговорю!

Ой місяцю, місяченьку, і ти, зоре ясна.

Та світи там по подвір'ю, де дівчина красна!

А н н а П е т р і в н а. Поют? Где зто? (Встає і прислухає).

Д і в ч а т а. Гляньте, чи не пані йде?

П а р у б к и. Мабуть. Рушаймо!

Розходяться парами, обнявшись, співаючи.

Ой зацвіла маківочка, зачала бриніти;

Іде козак від дівчини, — починає дніти!

А н н а П е т р і в н а. Песни, объятия, свобода наслаждений... Ах, как зто вновь меня наркотизирует! Дрожу, как девчонка; так жарко в груди, — кровь даже бросилась в лицо... До сих пор я не могу привыкнуть к минуте ожидания, быть хладнокровной... Что ато? Жизненность сил или жгучесть темперамента, порода?

А н н у ш к а (вернувшись). Как будьто што-то пройшло, та завернуло направо — может, і воні.

А н н а П е т р і в н а. Пойдем навстречу.

Ідуть направо.

В И Х І Д V

Катря і Пашка.

П а ш к а. Тут Дмитро за тебе було таку бучу збив, що трохи нещастя не було!

К а т р я. Ох мені лихо, чого?

П а ш к а. Та так абичого... більш розсердився, що тебе не було.

К а т р я. Що мені в світі робити? І Дмитра шкода, і не знаю, що йому й казати!

П а ш к а. Хіба з Дмитром у тебе що вийшло?

К а т р я. Боронь боже! Тільки він за мною душі не чує, а мене... в черниці тягне.

П а ш к а. Та що це з тобою сталося?

К а т р я. Хто його зна: чи мені наврочено, чи у мій слід хто вступив? Все одно та одно на думці... не дає мені ні робити, ні спати!

П а ш к а. Що ж то, Катрусю?

К а т р я. Так... нічого... нудьга тільки... Тут нема нікого на вулиці, не приходив ніхто?

П а ш к а. Про кого ти питаєш? (Дивиться їй пильно у вічі).

К а т р я (похнюпилась). Так собі... про всіх, що були.

П а ш к а. Брешеш! Про панича Михайла. Ой дивись, чи ти не закохалась?

К а т р я. Що ти? Що ти? І не говори мені про це!

П а ш к а. Чому ні? Хіба гріх? Нам, сестро, не заказано ще любити, кого серце схоче: не запродані ще нікому! Та й, правду кажучи, хіба Михайло не красень? А як стане коло тебе, то хто його зна, де й знайти таку другу пару!

К а т р я. Цить!.. Бога ради!.. Занапастила ти мене!

П а ш к а. Я? Чим?

К а т р я. Як я просилася в тебе, як молилася, щоб не йти на вулицю дивитись на паничів: прочувало серце погибель мою... А ти таки пристала та й пристала.

П а ш к а. Ну?

К а т р я. Я ж і послухалась, пішла... та од тієї ночі сама себе не спочуваю: мов отрути напилася! То була я собі пташкою вільною, — співала, щебетала, сміялася; на всіх мені весело було дивитися, світом божим радіти; а теперечки потемрів світ мені, якась гадина вп'ялась в моє серце, сушить його, п'є кров мою! Навіть матері в очі важко глянути: вони так люблять мене, так побиваються, — а у мене в серці — тільки ворог мій, а у мене в думках — одно та одно: тільки б його побачити, тільки б його послухати... Як же ти не загубила мене, як не загубила?

П а ш к а. Чого ж ти побиваєшся? Чого гризеш себе? Коли б ти закохалася, та твоє кохання зневажили, — то було б горе... Таке горе!.. Ох, і не вимовиш!.. Глянь на мене, яка я стала? А ти щаслива: тебе панич коха, душі не чує.

1 2 3 4 5 6 7