Оце ружжо!
А той, у кого шонполка розхиталась і при пострілі цапки стає, той твердо собі затямив:
— Та як же ж це так можна, щоб один заряд на всі випадки був. А як мені треба полоснути по табунові штук у півсотні крижнів, що ж я в них однаковим, як і в одного чирьонка, зарядом стріляти буду? Та що ви мені розказуєте? Як я вже назнав, де вже сідає такий табуняка, так я ж і заряд відповідний повинен мати. Я вже насиплю пороху тільки так, та й шроту не пожалкую. Щоб уже бить, так бить. От якби дроту стального дістати, щоб як слід вкріпить. Бо без дроту воно, як стрельнеш, може сильно цапки стати. Не видєлують тепер такого дроту.
Пристрілка ружжа не дуже популярна річ.
— От як пощастить гадюку у ствол заманити, та потім гадюкою стрельнути, — тоді вже буде бити без промаху. Ох, тоді ж і б'є! Ох, і б'є ж!
Пристрілюючи ружжо, та не тільки пристрілюючи, а й частенько непристріляними набоями стріляючи чи стріляючи з шонполки зарядами на великий табун крижнів, — треба мати на увазі, що вас удома можуть запитати:
— Що то в тебе — флюс, чи що? Зуби ж у тебе не боліли?
— Та вчора звечора кутній правий щось крутить і крутить, крутить і крутить. Мабуть, флюс.
— А чого ж щока вся синя?
— Хіба синя?
— Як печінка.
— То, мабуть, синій флюс. Чув я, зубний лікар казав, що тепер посиніли. Ще не зовсім з'ясовано, від чого воно.
— А чого ж лівою рукою ложку держиш?
— Праве плече щось не той… Шарніри щось не ходять. Мабуть, ревматизм. Летючий, мабуть.
— От ходите там по болотах. Сидів би краще вдома. "Усидиш…" — сам собі думаєш…
Коли запитують родичі,— це ще нічого. Значно гірше, коли викликають карету "швидкої допомоги".
Говорячи про рушницю, не можна не згадати про шріт і про порох.
Про шріт слід знати, що не можна стріляти бекасинником ведмедів, а картеччю — бекасів.
Цурпалками з гвіздків, накраяними з допомогою зубила й молотка, можна стріляти з однаковим успіхом і вовка, і вальдшнепа.
— Ваш отой дріб, лавошний, — він до моєї шонполки не іде. Ніжний він дуже. А от я оце собі гвіздків накраяв, — ця штука здорово б'є. Летить вона ніби цурка і як уже зачепить, нікому вже не воскресать.
Порох!
Порох завжди треба держати сухим. Так говорить мудра народна приказка.
Правильна приказка, бо мокрий порох не запалюється і не вибухає.
Дехто з мисливців, щоб бути певним, що в нього порох таки справді сухий, — підсушує його.
Робиться це або в печі, після того, як хліб випечено, або на плиті, коли в грубці огонь вже погас, а плита ще гаряча.
Трапляється, звичайно, що піч розносить, а на плиті порох пахкає.
Це коли іскорка якось там десь залишиться.
Видовище це дуже інтересне, воно нагадує фейєрверк в Парку культури й відпочинку під час народного гуляння.
Виходить, значить, що ви і вдома були і на фейєрверку побували.
І вдома й замужем.
Щоб бути справжнім охотником, треба добре стріляти. Щоб добре стріляти, треба вчитися й практикуватися. Де вчитися і де практикуватися? На стрілецькому стенді.
На стендах мисливці стріляють по невеличких, як ви знаєте, крихких тарілочках, що вилітають із бліндажа в несподіваному для вас напрямку.
Вилетіла тарілочка, а ви —
— Бах!
Вилетіла друга, а ви —
— Бах!
Вилетіла третя, четверта і т. д., і т. д.
Спочатку, ясна річ, наслідки будуть не зовсім для вас радісні, але дедалі вони кращатимуть і кінець кінцем з вас випрактиковується неабиякий стрілець.
Можливо — і навіть дуже можливо, — що з вас вийде і заслужений майстер стрілецького спорту.
Як і скрізь, так і тут, не святі горшки ліплять.
Треба тільки вперто, наполегливо, систематично ходити на стенд і практикуватись.
Не без того, що між вами й вашою дружиною точитимуться такі розмови:
— Черевики купив? Давно ж узяв гроші.
— Купив, купив.
— А де ж вони?
— Залишив у тресті, в столі. Хороші черевики. З рантом.
— Не риплять?
— Ні, тихі, не риплять. Такі, ніби на нозі їх зовсім нема.
— Це дуже добре, як зовсім ніби нема. Не люблю, коли риплять.
— Ні, ні, ні,— не риплять. Дуже тихі черевики.
— А як з костюмом? Скоро вже пошиють?
— Ототот уже пошиють.
— Ти ж дивись, щоб не дуже великі плечі підкладав, а то важкий піджак буде.
— Ні, зовсім легенький буде. І не чути буде. Так ніби зовсім піджака нема.
— Я така рада, що тебе вже одягли. Тепер ще мене одягнеш…
— Одягнемо й тебе… Ще й як одягнемо… Ти б мені дала трохи грошей, я там назнав хороше пальто, завдаток би треба було дати…
— Добре, я дам…
Набій коштує чималенько: для того, щоб вивчитись, тисяч десять патронів, що не кажи, треба, ну, значить, одягнуться обоє: будуть і черевики, і костюм, і пальто, — все буде.
Так зате ж уже на полюванні клас можна буде показати.
Розказували про одного майстра спорту, як він на вовчій облаві відзначився.
Вовк подивився на нього, весело підстрибнув, усміхнувся й гаркнув:
— Це тобі не тарілочка!
Ружжо після кожного полювання обов'язково треба чистити.
Хоч багато є скептиків і щодо цього.
— Ні в якім разі чистити ружжа не треба, — говорять вони. — Стволи тоді стираються всередині і дріб косо летить.
Могло буть. Я чищу.
Останнє зауваження.
Мисливське ружжо, як і всяка вогнепальна зброя, — річ небезпечна, і біля неї треба ходити обережно.
Але найнебезпечніше ружжо — це ружжо незаряджене.
— Нічого, нічого, — беріть, беріть, — воно в мене незаряджене.
Так от з незарядженого ружжа найбільш вбивають чи ранять мисливці і себе, і своїх товаришів. Майте це на увазі.