В диму та в полум’ї

Нечуй-Левицький Іван

Історична драма на чотири дії й на п'ять картин

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Іван Остапович Виговський, український гетьман, 45 років.

Олена Виговська, його жінка, гетьманша, дочка шляхтича Богдана Стеткевича, новогрудського каштеляна, й князівни Соло-мирецької, його першої жінки.

Данило Виговський, брат в первих гетьмана, 40 років.

Катерина, його жінка, старша дочка гетьмана Богдана Хмельницького, середніх літ, говорюча, весела й розумна.

Олена, менша дочка Богдана Хмельницького, жінка черкаського полковника Івана Нечая.

Ганна Хмельницька, гетьманша, третя жінка Богдана Хмельницького, з роду Золотаренків, 40 років; поважна, хазяйновита, держиться простих давніх звичаїв.

Остап Золотаренко, небіж гетьманші Ганни Хмельницької, козацький сотник 32 років.

Князь Богдан Соломирецький, дядько гетьманші Ви-говської по матері, син православного князя Василя; сам католик і прихильник Польщі; старий сивий удівець.

Зінаїда Соломирецька, його дочка, молода дівчина, дуже гарна з лиця.

Маруся Стеткевичева, жінка гетьманшиного брата Юрія

Стеткевича, приятелька гетьманші Виговської. Христина Стеткевичівна, її дочка, молоденька дівчина.

жвава, неслухняна й свавольна; приятелька князівни Зінаїди

Соломирецької.

Юрій Хмельницький, менший син Богдана Хмельницького, хлопець 16 років, вередливий, неслухняний й опришкуватий.

Князь Любецький, далекий родич Стеткевичів, католик, служив у польському війську, панич 45 годів, лисий, пристаркуватий, високий і кандибастий, сватає князівну Зінаїду.

Охрім Крути в'я з, наймит старої гетьманші Ганни Хмельницької.

Орися, горнична старої гетьманші.

Пан Казімір Беньовський, королівський посланець з Варшави, 50 років, жвавий, хитрий, облесливий і говорючий.

Павло Тетеря, полковник козацький, котрий потім одружився з удовою Катериною, старшою Богдановою дочкою, й був потім гетьманом.

Конюший князя Соломирецького, старий шляхтич.

Козацька старшина: полковник Тетеря, Тиміш Носач, генеральний обозний, Іван Золотаренко й інші.

Двірські дами й родички гетьманші Виговської: Павловська, По-дарицька, Рудницька, Лговська; пажі, козаки, хор дівчат, козак вістовик, козаки вивідчики, 1-й шпигун, 2-й шпигун, селяни.

Дія драми діється 1657 року в Чигирині; остання дія — через три роки.

ДІЯ ПЕРША

Дія діється в Чигирині в домі небіжчика гетьмана Богдана Хмельницького. На сцені просторна світлиця, багато й гарно убрана по-старо-світському. Попід стінами ослони з спинками, застелені червоним оксамитом та сукном. В одному кутку довгий стіл, застелений дорогою скатертю. На столі на срібному полумиску хліб та сіль. Рядом з столом здорова канапа з спинкою, застелена квітчастим перським килимом. Коло стола довгі й круглі дзиґлики й стільці, оббиті червоним сукном. Коло образів і коло дзеркал скрізь по стінах понавішувані вишивані рушники. На стінах полиці з срібним посудом, висять рушниці та шаблі. Через усю світлицю простелений квітчастий килим до одних дверей. В світлиці двоє дверей.

ВИХІД 1

Удова гетьманша Ганна Хмельницька в намітці, в парчевому жупані, в намисті з червінчиків в три разки; четвертий разок з золотих, наче розтягнутих крапель. На разках золотий з діамантами хрест, подарунок Богданів.

Ганна Хмельницька. Минула моя слава! Полинуло моє щастя десь за синє море, мов ластівка в теплі краї. Була й я гетьманшею й господинею в цих покоях; а от сьогодні прибуде гетьманша Виговська, буде жить у цих пишних Богданових світлицях, буде тут походжати по цих дорогих килимах, буде усім правувать... А я, безталанна, муситиму кориться. Небіжчик Богдан був добрий для мене, слухав мене, поважав, звелів перед смертю, щоб я жила в цьому палаці, просив, щоб я доглядала сина його Юрася. А Виговський вмостився сам в цей палац, ще й свою молоду гетьманшу звелів тут вмостить, а мене випхнув, дав мені для прожиття отой закуток (показує на одні двері),

дав на кінці палацу дві кімнатки та одну кімнатку для Юрася, Богданового сина мизинця. Ох, горе моє, недоля мояі А колись я тут гетьманувалаї Мала своїх гайдуків, пажів, свого писаря. (Ходить швидко, говорить гордо). Гетьман Богдан раз сподобив мене обідати з послами, ще й дав мені право видавати й підписувать універсали монастирям... А тепер... От Виговський звелів мені впорядкувать світлиці для своєї гетьманші, зострічать її... ніби якусь королівну. Шляхтянка, пак, має рідню між князями Любецькими, Четвертинськими, Соломирецькими... ОхІ (Зітхає важко). Оришко! Оришко!

ВИХІД 2

Ганна Хмельницька й горнична О р и ш к а.

Оришка (входить). Зараз, ласкава гетьманше!

Ганна Хмельницька. Оришко! Незабаром прибуде молода гетьманша. Я тебе приставлю до молодої гетьмлнші за служницю, будеш її услуговувать, бо ти проворна, зугарна й угариста, то й увинешся коло панії.

Оришка. Ой боже мій! їй же богу, боюся! Кажуть, нова гетьманша з великих панів: вже й не знаю, чи королівна, чи царівна, чи князівна. Кажуть, що вона їде з Києва до Чигирина в золотій кареті, а за нею їде такий поїзд, що вона сама вже буде в Чигирині, а хвіст того поїзда тільки що виїжджатиме з Черкас. Та ще кажуть, що їдуть усі польські князі, чи королі, чи вже й не знаю хто. Невже цьому правда?

Ганна Хмельницька. Цур дурної навісної! А поклич мені Охріма. (Оришка виходить).

ВИХІД З

Ганна Хмельницька й О х р і м.

Охрім (входить). Добридень, паніматко гетьманше!

Ганна Хмельницька. Доброго здоров'я, Охрі-ме! Чи причепурив, чи поприбирав в дворі та в садку? Гляди лишень, щоб скрізь було гарно й чепурно. Незабаром прибуде поїзд з молодою гетьманшею. Та й за двором улицю замети, отам коло криниці, де на Маковія воду святять щороку.

Охрім. Ще й улицю? Неначе на Маковія, як святять зілля.

Ганна Хмельницька. Ну, ну! не варнягай та мерщій йди й замітай, бо я сама вийду от зараз та все огляджу.

Охрім. А чи то правда, гетьманше, що люде кажуть, нібито з молодою гетьманшею їде велика сила польських панів, а за ними йде велика сила війська, та все польські шляхтичі й татари, та ще й чорні орапи; та нібито вони везуть з собою в кареті якусь хранцузьку відьму, чи мару, а в тієї хранцузької відьми, буцімто, одні зуби в роті, а другі зуби на лобі. Військо, кажуть, таке, що як іде, то аж земля стугонить. А та хранцузька відьма, чи мара, як тільки свисне та заклацає усіма зубами, то напустить на наше козацьке військо ману, і воно так одразу й попадає та й поляже покотом. А тоді польські пани знов вернуться до нас і заведуть на Україні нову панщину та шляхетчину.

Loading...

Ганна Хмельницька. Нехай би верзла отаке Оришка чи якась стара баба... Адже ж ти Охрім?

Охрім. Крутив'яз Охрім, паніматко гетьманшо.

Ганна Хмельницька. А мені здалось, що це стоїть коло мене Оришка... А поклич сюди сотника Остапа Золотаренка, мого небожа.

Охрім. Зараз, ясновельможна! (Виходить).

ВИХІД 4

Ганна Хмельницька й Остап Золотаренко.

Остап (входе й кланяється). День добрий, тітко! З сьогоднішнім днем будьте здорові! (Цілує Ганну в руку; вона цілує його в голову).

Ганна Хмельницька. Спасибі, небоже! Будь і ти здоровий. Оце я тебе покликала, щоб спитать, де мені зострічати нову гетьманшу з хлібом та з сіллю? Чи тут в світлиці, чи деінде; чи на ґанку, чи в світлиці в дверях, як стрічають молодих після вінчання, чи, може, ще гетьман звелить мені зострічать ЇЇ аж за брамою. Чи не казав пак тобі про це гетьман?

Остап. Сказав би, та й сам не знаю. Мені гетьман про це й не скаже. Не Золотаренки в його запобігли ласки, а Виговські. Наїхала тих Виговських до Чигирина ціла метка, неначе ввесь Вигів з Волині переперло сюди в Чигирин. На гобаку поліном кинь, а в шляхтича влучиш.

Ганна Хмельницька. А мені ж треба знати, де й як зострічать нову гетьманшу. Виговський вигадує якісь пишні церемонії для Олени Стеткевичівни. Велика, бач, пані; значного шляхетського роду, має рідню на Литві між князями. Вона ж дочка новогрудського каштеляна Богдана Стеткевича й князівни Соломирецької.

Остап. Кажуть, що їде до нас якесь велике цабе.

Ганна Хмельницька. Гетьман звелів мені й моїм пасербицям стрічать гетьманшу, але де й як, цього гаразд не розтовмачив: бігає, метушиться, мов навісний.

Остап. Треба спитать у полковника Данила Вигов-ського. Він же в гетьмана, мов права рука! А от і він!

ВИХІД 5

Ганна Хмельницька, Остап Золотаренко йДанило Виговський.

Данило Виговський. А я, мамо, оце до вас. Добридень вам, мамо! Чи готова, Остапе, твоя сотня? Ти з своєю сотнею поїдеш з гетьманом за місто назустріч гетьманші.

Остап. Вже готовісінька. Хоч і зараз рушать з міста.

Данило Виговський. Просить вас гетьман (кланяється Ганні), щоб ви, гетьманшо, були ласкаві, стріли молоду гетьманшу з хлібом-сіллю та привітали її та її ясновельможних родичок, котрі їдуть вкупі з нею.

Ганна Хмельницька. Та треба ж вийти назустріч і привітать. (Зітхає). А де ж казав Іван Остапович зострічати гетьманшу? Чи тут в світлиці, чи на ґанку, чи, може, й за двором?

Данило Виговський. От про цю церемонію нічого напевно не скажу вам, бо я й сам невідомий тому.

Ганна Хмельницька. Як за двором, то я на це не згодна. Багато вже буде честі для нової гетьманші. (Одходе набік).

Остап. Та й для шляхти, що з нею наїде, буде надто багацько пошани.

Данило Виговський. А хоч би й для шляхти!

Остап. Шляхта не варта такої пошани. Це вже справді пішлося козакам, як з Петрового дня, щоб козаки панькались з шляхтою, неначе колись з польськими панами.

Данило Виговський. Остапе! Це ж наїде з гетьманшею не польська шляхта, а нашої ж віри україн-

21 — 1. Нечуи-Левицькнй, тж 9,

321

Ська, котрої й небіжчик Богдан не вигнав з України і котру таки шанував.

Остап. Гм... вона-то й своя, але за нею волочиться хвіст польських князів та панів.

Данило Виговський. А як і волочиться, то що ж?

Остап. Нехай краще не волочиться. Я вже постерігаю, до чого воно йдеться.

Данило Виговський. А до чого ж воно йдеться?

Остап. А до того, що пани хотять втиснуться знов на Україну, покласти на наш віз хвостика, а потім лапку, а потім зовсім сісти та й зіпхнути козаків з воза, а хлопів запрягти в ярмо, та до панщини! Я це трохи постерігаю.

Данило Виговський. Я цього не думаю, а думаю, що наші козаки, старшина, усі повинні бути шляхтою, як і шляхта польська.

Остап. А то навіщо? Усі повинні буть однакові! І козаки, і селюки — усі повинні бути шляхтою, коли вже в вас пішла на шляхту поведенція теперечки.

Данило Виговський.

1 2 3 4 5 6 7