То всі дівчата аж в вікна виглядають. А на різдво було як поберемо корогви та підемо в процесії кругом церкви (піднімає руки вгору й показує)у то, не сказати б, як ті гвар-діянці". (Ходить, піднявши руки вгору, передражнюючи діда).
Марко (йде рядом з Саньком, піднявши руки его-ру). Як ті гвардіянці!
Марина (тихо). Так воно й було; так дійсно казав дід. Ну од тих дітей, як од бога, нігде не сховаєшся ні з словом, ні з чаркою й пляшкою.
Санько (передражнює діда). А тепер які парубки? Хлоп'ята, а не парубки: йде, то й при землі не знать. (Присідає й ходить по кімнаті, згорбившись).
Марко (рядом з Саньком і собі присідає, згорблюетъся й ходить навприсідки по кімнаті). Тюп-тюп! Йде, то й при землі не знать.
Марина. Де ж це ви все бачили?
Санько. Я в опрічній хаті саме тоді був та й бачив. А ви кажете до діда: "От я так знаю, де яка курка й на сідалі сидить і які яйця котра курка несе".
Марина. Я цього вже не казала. Вибачайте, паничу! Адже ж усі яйця білі. Хто вгадає, котра курка яке яйце знесла?
К е л я. А ви, бабо! Ви все вгадаєте.
Марина (сміється). Ой господи! З вами тільки гріха наберешся. (Позіхає). От і спати мені схотілось. Так би оце простяглась на подушках та й захропла.
Олеся. Заколядуйте нам ще якої колядки.
Марина. От до мене прибіжить унук, то й загадайте йому колядувать. Цей колядуватиме хоч і до вечора. (Встає й виходе до пекарні. Потім заглядає в двері. Обертається до дітей). От і Микитка прийшов. Ходи сюди, Микитко. Заколядуй лишень паннам та паничам, а я на часинку ляжу та одпочину й задрімаю.
ВИХІД 8
Санько, Марко, Келя, Олеся й Микитка.
Микитка (входе й стає коло порога. На йому жупанок і чоботи). Добривечір! З празником, будьте здорові!
Санько. Спасибі! Будь і ти здоров! А що? Прийшов курчата стерегти?
Микитка. Хіба курчата пасуться на снігу?
Келя й Олеся. Микитко! Заколядуй нам!
Микитка. Коли хочете, то й заколядую. Благословіть Христа славить!
Санько. Та колядуй же! Боже тобі благослови!
Микитка (колядує трохи ніби всмішки).
Колядуй, баране! Не вмію, пане.
Ой дай боже! Тікай, баране. Нікуди, пане.
Ой дай боже! Вікном, баране! Коли роги, пане.
Ой дай боже! А в пана, пана Собака п'яна.
Ой дай боже! Лежить на ліжку, Задрала ніжку.
Ой дай боже! Лежить на санях В червоних штанях!
Ой дай боже!
К е л я. ЕгеІ Це погана колядка. Олеся. Погана, Микитко, колядуй кращої. Санько. Що ти нам колядуєш дитячої колядки? Микитка (з повагою). Бо ви діти, то я вам і колядую дитячої.
Санько (надувся й ходе по кімнаті, бадьориться). Які ж ми діти? Ми вже не діти.
Микитка. А хто ж ви такі, коли не діти?
Санько. Ми паничі, а не діти.
Микитка. То я заспіваю вам і іншої. (Співає).
Ой як бувало спрежде діяно.
Славен єси, Славен єси, наш милий боже,
На небеси. Ой як жидова Христа мучила. Всякеє древо за нігті гнала.
(За Микиткою усі приспівують).
Славен єси.
Микитка (сам).
Славен єси, наш милий боже.
(Усі приспівують).
Славен єси і т. д.
Микитка. Всякеє древо за нігті не йшло. Усі.
Славен єси і т. д.
Проклята ивка за нігті пішла,
Славен єси і т. д. За нігті пішла, крівцю спустила.
Славен єси і т. д.
А з тії крівці та стали ріки. Славен єси і т. д.
Микитка. Ну, тепер давайте дохід, чи що!
Санько (сміється). А якого ти доходу хочеш? Чи грошей, чи медяників, чи маковників, чи книшів, чи ковбас?
Микитка. Передніше давайте грошей, а потім "давайте ковбасу, бо хату рознесу: давайте книш, бо пущу в хату миш".
Санько. Ну, добре. На тобі грошей. Наставляй кишеню. (Микита наставляє кишеню. Санько ніби виймає з своєї кишені гроші й кидає в Микитчину кишеню. Марко робить те ж саме).
Келя й Олеся. І я дам грошей, і я дам грошей! (Ловлять руками на повітрі й удають, що кидають в Микитчину кишеню гроші).
Микитка. Годі! Вже повна кишеня. Кидайте ще в другу. (Наставляє другу кишеню. Діти ніби кидають гроші в другу кишеню).
Микитка. От насипали грошей! І додому не донесу; аж важко ступать. (Важко ступає).
Санько. Що ти купиш за ті гроші?
Микитка. Куплю пару бичків, а бички виростуть, то матиму пару волів.
Келя. На тобі ще медяників. (Бере папір, дере на шматочки й несе до Микитки). Наставляй припіл.
Микитка (наставляє полу). То давайте медяників! Та насипайте повний припіл.
Олеся (й собі дере папір і кидає в припіл Микитці). На тобі ще й маковників.
Санько (зібгав лист паперу й кидає в припіл Микитці). А от тобі й книші.
Микитка (приступає ближче до стола). А покажіть лиш, панно (до Келі), ті кукли, що ви ними грались в садку, як я індичата пас.
Келя. Добре! (Виходе у другу кімнату й виносе усякі ляльки й цяцьки, одну качку, москаликів). А що, гарні? А котра найкраща?
Микитка. Оці москалики!
Келя. А оця качка вміє й кахкать, мов жива. (Бере качку й надавлює, качка пищить).
Микитка (сміється). Ото диво! Чи вона жива, чи так зроблена? (Кидає качку на стіл).
Марко. Ото дурний! Де ж таки жива? Ти ж бачиш, що вона зроблена. (Кидає качку на стіл).
Микитка. І як воно в гаспида так зроблено? Не живе, а пищить. Може, там всередині сидить жабеня, то воно й квакає. Ото хтось вигадав штуку!
Санько. Яке там жабеня? Якби там сиділо жабеня, то вже давно б здохло, не ївши. Там нема нічого.
Микитка. А коли нема нічого, то що ж воно там квакає?
Марко. А справді, що ж воно там квакає, коли всередині нема нічого? Щось там та повинно буть.
Келя. Авжеж щось є, та ми не знаємо. І Амалія Карлівна не знає. Я в неї питала. А тато казав, що то пищить воздух. Але яке ж те повітря? Щось воно там та є!
Марко. А потрощім молотком качку та й побачимо той воздух.
Микитка. Може, там нечиста сила сидить та пищить.
Санько. Тю-тю на тебе! Яка там нечиста сила? Хіба нечисту силу продавали б у Києві в крамницях?
Микитка. А хто його знає? А може, де й її продають на вагу.
Марко (бере молотка й розбиває цяцьку). Ось зараз побачимо, який той воздух, що вміє пищать.
Келя. Ой, я боюсь! А як там справді сидить жабеня та й вискочить на нас.
Олеся. Ой, страшно! (Тікає од стола в куток).
Марко (розбив качку, роздер підставку й показує).
Усі. Нема нічого! (Олеся прибігає й дивиться). Нема нічого!
Микитка. А може, воно пищить в голові або в горлянці.
Марко (роздирає качку). Нема нічого ні в шийці, ні в головці. (Кидає шматки додолу).
Санько. А нумо, Микитко, грать в ведмедя та в цигана, як ми літом грали в садку.
Микитка. Ну, але... як часом губернантка... буде мене бить.
Санько. Гувернантки нема дома. Пішла до директора.
Келя. Пішла до директора та до попаді. Микитка. Може, ви мене дурите. Може, вона в отій
кімнаті сидить десь та притаїлась, щоб дать мені доброї прочуханки.
Санько. Та пішла ж, кажу тобі! Як хочеш, піди та заглянь у ту кімнату.
Микитка. Я й пана не боюся так, як губернантки. Раз, як я стеріг курчата та заснув під кущем, а шуліка вхопила курча, губернантка нагодилась в садок та як ухопила мене сонного за чуприну, то трохи чуприни не вискубла.
Келя й Олеся. Кажемо ж тобі, що гувернантки нема дома.
Микитка. А в пекарні бабуня. Бабуня битимуть за те, що я пустую.
Марко (заглядає через двері в пекарню). Баба спить, ще й кожухом вкрилась з головою.
Микитка. Як бабуня сплять, то хоч і граймо в ведмедя та цигана. А хто ж буде за ведмедя?
Санько й Марко. Ти! А хто ж більше?
Микитка. А коли я буду за ведмедя, то ви, паничу Саньку, будьте за цигана.
Санько. Добре. А ти, Марку, надівай машкару та бери в руки дві лінійки так клацай ними: будеш за козу.
Микитка. Потривайте ж, я надіну шкуру. (Виходе в пекарню, виносить свій кожушок, вивертає рукави й надіває. Усі сміються). Але ж у мене руки голі. Хіба ведмідь з руками?
Марко. Потривай! Ось я піду в пекарню та принесу кучерові рукавиці і картуз. (Виходить в пекарню. Вертається з рукавицями й шапкою).
Микитка (надіває рукавиці й шапку). От теперечки я вже й ведмідь. (До Санька). Паничу, тепер ви вбирайтесь за цигана.
Санько (надіває старий батьків сіртук і капелюш). От я вже й циган.
Микитка. Циган, та не зовсім: циган з вусами, а де ж ваші вуса?
Санько. Буду за цигана й без вусів.
Микитка. Який же ви циган без вусів? А коли ви не циган, то я не ведмідь. (Скидає рукавиці й шапку).
Марко. Давай, я тобі намалюю вуси вугликом. (Іде до груби, одчиняє дверці, бере вуглик і намазує Санькові ьуса й борідку. Микитка надіває рукавиці й шапку. Марко
надіває машкару, бере в руки дві лінійки, піднімає над головою й клацає та ляскає ними).
Санько (до Микитки). Чи й ломаку дать тобі в лапи?
Микитка. Атож!
Санько (бере довгу лінійку в руки й хоче подать Микитці). На, лови, ведмедику!
Микитка. Еге! Це не ломака. Я знаю, що це таке. Я цього боюсь.
Марко. Та це те, що ним школярі в школі папір лі-ніють карандашем. Отак прикладуть до паперу та й лініють.
Микитка. Піддуріть кого іншого, а не мене. Це та мантачка, що нею в школі вчитель б'є школярів. Цього я не хочу. Ще як вперіщите мене по шкурі.
Марко (достає з кутка паличку й подає Санькові). Оце вже не страшне.
Санько. Ну, лови! (Микитка ловить паличку й спирається на неї. Санько накидає йому на шию мотузка й бере в руки кінець).
Микитка. Чи вже гарчать та кусати?
Санько. Вже гарчи.
Микитка. Чи кусать так, щоб аж пір'я летіло, чи так тільки трошечки?
Санько. Авжеж кусай так, щоб аж дрантя летіло. Ну, потанцюй, ведмедику. (Смикає за мотузок. Микитка починає ревти й гарчать, борсається, тріпає головою, перекидає один стілець, потім другий, стає рачки на ноги й на руки й починає лазить по горниці. Двері раптом одчиняються, і на порозі з'являється Амалія. Микитка гарчить і кидається їй під ноги).
ВИХІД 9
Ті самі й Амалія Карлівна.
Амалія (перелякана, оступається набік). Ох, Jesus Maria! Ach, mein lieber Gott! Was ist das? Чи це собак, чи свин у хаті? (Микитка підводиться й стає на ноги. Амалія скидає з його шапку). Це Микитка! А ти чого тут дурієш? (Хоче вхопить його за чуприну. Микитка випручується, тікає в пекарню й кричить).
Микитка. Ой-ой-ой-ой!..
ВИХІД 10 Ті ж самі, без Микитки, й Марина.
Марина (входить, протирає сонні очі, стає на порозі. Микитка біжить проз неї). Ой господи! Що воно таке? Я ж кажу, що отой панич Санько завів у хаті нечисту силу. (Діти стоять ні в сих ні в тих).
Амалія. Та то, бабо, побіг ваш Микитка. Він тут дурів та пустував з паничами.
Марина. Микитка? Ну, Микитко! Начувайся ж тепер.