Розумний і дурень

Іван Карпенко-Карий

Сторінка 6 з 7

Рибалки десь далеко співають... Там він, там, мій милий! Завидую його товаришам, що дивляться на нього, що розмовляють з ним!.. Хотіла б вітром буть, щоб обвівать його, щоб подихать йому в лице ласкаво!.. Прийди ж мерщій, Данилочку, сюди, щоб глянула на тебе я і побалакала на самоті... Сьогодня послідній день. Рибалки розійдуться, і він піде... А я? Бідна, бідна я! (Плаче.)

ЯВА II

Входить 3інько з ціпом у руках. Побачивши Марту, що плаче, підходить до неї і бере її за руку.

Зінько. Не плач, моя голубко, не плач, дочко!

Марта. Ох, тату! Татку, не гнівайтесь на мене, простіть мені!

Зінько. Бог з тобою, що ж ти зробила такого, що просиш прощенія у мене?.. Догадуюсь я, і стара мати казала мені, що ти любиш Данила.

Марта. Не кажіть, тату, мені соромно.

Зінько. Чого ж соромиться, моя єдиная? Давно було б тобі сказать. Твоє щастя — наше щастя. Ти в нас одна, не бідні ми, а такого парубка, як Данило, хоч і наймит він, не знайдеш скоро. Чого ж тут думать довго? Я сам його посватаю. Як бог благословить, то й будете щасливі.

Марта (обніма батька і плаче). Тату!

Зінько. Чого, чого ж, дитино моя?.. Ну годі ж, не плач! Чого ж плачеш?

Марта. Не знаю. Мені легко, гарно і ясно на душі зробилось від ваших слів, а сльози самі ллються. Тату, я побіжу додому, скажу мамі про нашу розмову, розкажу їй, як я люблю дуже Данила, бо мені соромно вам про це казать.

Зінько. Голубко моя! (Цілує її в голову.) Іди ж додому, та нехай там вечерю варять, щоб усього було доволі. Сьогодня рибалки розщитуються, то всі будуть вечерять у нас на хуторі.

Марта. Добре, тату! (Хутко виходить.)

ЯВА III

Зінько (один, дивиться довгенько вслід Марті). Дитино моя рідна, дитино моя дорога! Все для твого щастя є у мене: табун коней, повен загін товару, хліба, дякувать господа милосердного, не переводиться і в току, і в коморі, не доставало дружини тобі! І сам бог віта над моєю сім'єю! З далекого краю привів до нас парубка, бідного, наймита, з душею і серцем янгола!.. Дякую тобі, милосердний! (Приглядається.) Що вони там роблять? Здається, ідуть сюди.

За коном співають і наближаються

Та туман яром, [8]

Та туман яром,

Мороз долиною,

Та мороз долиною.

Та не по правді

Та козаченько

Живе з дівчиною,

Та живе з дівчиною!

Що пізно ходить,

Рано виходить,

Важить на другую,

Та важить на другую!

За річкою

За бистрою

Цигани стояли,

Та цигани стояли.

А між тими

Та циганами

Циганка-воріжка,

Та циганка-воріжка.

А до тії

Та воріженьки

Втоптана доріжка,

Та втоптана доріжка.

ЯВА IV

З посліднім куплетом входять рибалки, молоді і середніх літ. Одягнені всяко: хто в свиті, хто в куртці, хто в чумарці, хто в червоній сорочці навипуск, а зверху демікотоновий піджак, коротший сорочки. Всі веселі.

Всі. А! І хазяїн наш тут, здрастуйте!

1-й рибалка (п'яний, лізе до Зінька цілуваться). Такого хазяїна нема... нема!.. Нігде нема! Я сім літ рибалка, а такого нема... Єй, нема! Дайте я вас поцілую! У руку, у руку! Ви, Зіновій Тарасович... Одно слово... Чого ви смієтесь? Молокососи! Я не то що! Бачить бог! Одно слово... Ех!

Рибалки. Та йди, ляж у курінь, засни!

1-й рибалка. Хіба як? Хіба я п'яний?

Рибалки. Ні, тверезий, тілько спать лягай!

1-й рибалка. Ш-ш!.. Не ваше діло! Хазяїн, п'яний я?

Зінько. Не то що п'яний, а коли всі кажуть лягать спать, то ляж, Трохиме, послухай товаришів!

1-й рибалка. Їх я не послухаю, а вас!.. Вас послухаю... Ви отець!.. (Через сльози.) Дайте руку, я хочу вас у руку поцілувать!.. Сім літ рибалка!..

Зінько. Поцілуємся так, — і лягай спать.

Цілуються.

1-й рибалка. Я ляжу!.. Мені що? Я ляжу... (Іде в курінь.) Я сім літ рибалка... (Голос зникає у курені.)

Зінько. Де це так?

2-й рибалка. Та були у Вакули в курені: і там сьогодня рощот.

Зінько. А Данило ж де?

2-й рибалка. Тут земляк його є з Херсонщини, так, либонь, пішов у курінь до Свирида.

Зінько. Так от же що, хлопці: ідіть ви на хутір, там сьогодня попрощаємся, повечеряємо, а завтра й рощот. Слава богу, заробили добре.

Рибалки. Слава богу!

Зінько. А хто сьогодня на варту біля снасті?

2-й рибалка. Данило.

Зінько. Так ми пришлем сюди робітника із хутора на варту, бо без Данила ж не можна — він главний рощотчик!

Рибалки. Правда, правда!

Зінько. Ідіть же ви на хутір, а я піду знайду Данила. (Виходить.)

Рибалки (починають пісню).

Ой із-за гори

Та буйний вітер віє. [9]

Ой там удівонька

Два рази

Та пшениченьку сіє.

Ой посіявши,

Стала волочити,

А заволочивши,

Два рази

Стала бога просити.

Ой уроди, боже,

Та пшениченьку яру

На вдовиних діток

Два рази

Та й на вдовину славу.

З посліднім куплетом виходять.

ЯВА V

Входить Данило.

Данило. Слава богу, скінчили риболовлю, і грошей заробив доволі... Рік пройшов, як я з дому. Довго і тяжко минали дні; здавалось, і сонце ставало оддихать на небі, щоб довший день зробить, щоб важче було жить. Довгий рік минув, наблизився день повороту до тебе, моя горличко, і муки всі, що душу так гнітили, порвались, як гнилі нитки; десь потонули — нема вже їх!.. Душа горить одним бажанням — обнять тебе!.. Серце б'ється від думки одної, коли ж тебе до нього пригорну я, почую, як і твоє заб'ється серце, замру від щастя! Що рік, що два пекельних мук перед тим щастям, перед тією радістю, яку знайду я біля тебе?.. А побравшись, сюди з тобою я вернуся знову, і тут укупці заживем ми тихо, славлячи бога, що нам поміг він пережить всі муки!.. А тут яке роздолля: степ, море і гори синіють оддаля, — мов у намітку, закутані у дим! Чудово! Очей не одірвав би! Здається, Марта сюди йде. Хороша дівчина. Вірною дружиною буде комусь.

ЯВА VI

Входить Марта. Побачивши одного Данила, трохи засоромилась і ніби хотіла зупиниться, а далі, наче з одвагою, підходить.

Данило. Здрастуйте, Марто!

Марта. Чом ти не скажеш мені "здрастуй", а "здрастуйте?"

Данило (усміхається). Ну, здрастуй!

Марта. Будь здоров, з неділею! Чого ж ти зостався — всі пішли на хутір?

Данило. Сьогодня я на варті. Не можна так покинуть, поки всього ще не прибрали.

Марта. А батька ти не бачив?

Данило. Ні.

Марта. Вони тебе шукали. (Набік.) Ох! Як серце б'ється! (Помовчавши.) І ти підеш від нас, Данило?

Данило. Піду, а потім я сюди вернуся знову і тут зовсім зостанусь.

Марта (радісно). Вернешся? І тут зостанешся?

Данило. Ти рада! Спасибі тобі, Марто, за твою прихильність до мене. Ти рада, що я зостанусь тут; і я не менше радий! Коли б тілько господь привів, щоб все так сталось, як того моя душа бажає.

Марта. Чого ж твоя душа бажа, скажи мені, Данилочку?

Данило. Ти щира єсть людина; тобі я як сестрі одкрию душу всю свою.

Марта. Як сестрі...

Данило. По Христу ми всі брати! У мене дівчина є...

Марта хватається за серце.

Її люблю я, душі я в ній не чую, за нею мучусь тут, пропадаю, всі мої думки... Що з тобою, Марто? Боже мій, що з нею? Марта. Боже мій, він другу любить!..

ЯВА VII

Входить 3інько.

Зінько. Що з тобою, дитино?

Марта. Тату, тату, він другу любить...

Зінько. Бідна моя дитина, я сам хотів тебе сватать, а вона раньше дозналась про своє горе. Заспокойся, моя дитино, бог милостивий, і ти знайдеш собі пару. Не благословив господь з'єднать з Данилом вас, то його святая воля, я і сам люблю Данила як рідного сина і думав...

Данило. Простіть мене, панотче, я люблю вас як батька і Марту як сестру, а серцю не закажеш...

Зінько. Ходім, дочко, ходім, заспокойся.

Виходять.

Данило (сам). Де ж моє щастя: чи тут, чи там? Там, там, біля Мар'яни!

Завіса.

ДІЯ П'ЯТА

Хата та, що і в першій дії.

ЯВА І

Аблакат і Михайло.

Аблакат. Нічого неможна було подіять! Вже я і так, і так вертів — не помогло, прийдеться заплатить штрап. Ну, прощай, бо мені ще треба до Харка заїхать. Вони побились з Митрофаном, так іск хоче пред'явить. Спасибі людям, що хоч розквасюють один одному морди, — все ж нашому брату заробіток, а без цього хоч кулаки гризи, таке настало! Бувай здоров! (Вийшов.)

ЯВА II

Михайло (сам). Бодай ти вдавився! Тілько десять рублів вимотав, а двісті п'ятдесят все ж таки плати! І договор з жидами анахтема такий написала, що тепер нічим жидів не дошкулиш. От тобі й шинки! І так все гарно ішло, поки становий не довідався, а довідався — зараз протокол. Уже ті протоколи у печінках мені сидять. І жиди ж, каторжні, не обійдуться, щоб усе було законно, а безпремінно де-небудь щілину зоставе, а в ту щілину і всунуть зараз протокола — сказано, біля того ходять. Тепер плати. А бодай ти маци не розжував на той рік!

ЯВА III

Входить Мар'яна, одягнена по-празниковому.

Михайло. Куди це ти налагодилася?

Мар'яна. Піду до писарші.

Михайло. Іди ж ти до писарші, та не моргай, зділай милость, на писаря.

Мар'яна. На таку халеру й глянуть бридко.

Михайло. Еге, халера! Він дума, що ти моргаєш. А на покрову [10] як був у нас, то так на тебе задивився, що замість шапки кухоль з водою надів на голову.

Обоє регочуть.

Мар'яна. Давно такий він роздодора. На тій неділі, як була у них, цигарку в рот вогнем поклав, геть чисто спік язик! Все про щось дума.

Сміються.

Михайло. Мар'яно! Поморгай на нього гарненько! Єй-богу, він, замість чорнила, перо вмочатиме в горілку.

Мар'яна (регоче і б'є шуткома Михайла в спину). Тебе послухай, то ще справді чоловіка на той світ зажену. (Виходить.)

ЯВА IV

Михайло (один). Їй хоч і не наказуй, то моргати буде. А мені байдуже!.. Зате у мене писар у руках. Як треба що, — пошлю Мар'яну, і писар, мов навісний, висолопивши язика, летить, куди пошлю. Помага мені багато Мар'яна. З такою жінкою не пропадеш.

ЯВА V

Входить Каленик.

Каленик. Там Янкель овес купує. Я казав, як дасть по п'ятдесят копійок за пуд, то продамо.

Михайло. Скілько я вас просив, тату, щоб не мішалися не в своє діло.

Каленик. Та я ж нічого...

Михайло. Нічого! Тепер овес п'ятдесят сім копійок за пуд, а ви он п'ятдесят просили! Де ж Янкель?

Каленик. На току.

Михайло. Не мішайтесь! Сидіть собі та їжте готовеньке! (Виходить.)

Каленик. Та я ж нічого... І слухать не хоче. Ні за віщо мене має... І жінку підібрав таку, як сам. Ох, ох, ох!... Отак на старість вскоч!

ЯВА VI

Входить Горпина.

Горпина. Ключі позабирала і десь повіялась! їсти хочеться, хоч би кислого молока попоїсти, усе заперто! (Сіда.) Ох!

Каленик. І я їсти хочу...

Мовчать.

Чи нема тут хоч хліба? (Іде до шкапа.) Заперто. (Сіда.) Охо-хо-хо!

Мовчать.

Горпина. Оце тебе господь наказує за Данила!

Каленик.

1 2 3 4 5 6 7