У дворі Тарасика зустріла:
— Що робити? — А Тарасик їй:
— Дам посібник. З мовознавства. Діло? —
Шмиг додому — і несе мерщій.
Люда дома книжку розгорнула —
ой, якраз цікава є стаття:
різних слів сучасне і минуле,
як слова народжує життя.
Низку слів докинула їй мама,
що з'явилися не так давно:
холодильник, кінопанорама,
телевізор, стереокіно...
І коли гурток зібрався знову —
інша справа! — Люда на гуртку
повела свою нехитру мову,
що й малим і старшим до смаку:
— Я читала, — повідає Люда
стишеній цікавій дітворі, —
що слова так само, як і люди,
молоді бувають і старі.
Кожен з нас неологізми знає:
це нові слова. Вони кругом.
А в старих їх словниках немає,
мотобол, фломастер, космодром.
А якісь слова обов'язково
тільки змінює життя живе.
То й буває, що відоме слово,
але значення його — нове.
В нашем побуті така новинка
для старих людей звучить невклад:
каблуки – шпильки, вид мебли – стінка,
а портфель квадратний – дипломат.
і якби моя бабуся встали,
здивувались теж би, що двірник –
не людина, як вони вважали,
а на склі машини очисник!
Учні тепло, дружно засміялись
і незчулись, як настав кінець.
Люда щиро: —— Ой, я так боялась! –
А Марійка: —— Що ти? Молодець!
Вчитель каже: —— Клас тебе заслухавсь, —-
Кращого й чекати я не міг. –
Люда ж знов: —— Це не моя заслуга, —-
це мени Тарасик допоміг!
ПЕРШЕ – СНІП ПО ОБМОЛОТІ
Шарада
Перше — сніп по обмолоті
на покрівлю хати,
друге — жінка, ще точніше —
материна мати.
А коли в одному слові
поєднаєш те і те —
буде квітка, що весною
жовтим цвітом зацвіте.
Що це таке?
(Кульбаба)
ЯК ЦАР ПОВЕЛІВ
Доводилось чути мені:
"Навіщо ті коми дурні? —
Казав п'ятикласник-хлопчак. —
Зі слів зрозуміло і так!"
На це я казав у одвіт:
є притча старезна, як світ,
переказ про вирок царя,
коли привели бунтаря.,
Слузі він диктує в ту мить:
"Карати не можна простить".
Той пише, як цар повелів,
а коми не ставить між слів.
І ось на майдані для страт —
бунтар у кайданах. І кат,
що мав за царя відомстить.
"Карати, не можна простить",-
слуга об'явля рішенець.
Аж руку підносить мудрець
(усі шанували його):
— Не так прочитав ти, слуго. —
Бо встиг зазирнуть тайкомл,
що коми у тексті нема.
Взяв вирок, поправив умить:
"Карати не можна, простить".
Побачив, що кома змогла?
Така колись притча була!
МОЖЛИВОСТІ ПРЕФІКСА
Загадка
Префікса можливості безмежні.
Пари слів, що змістом протилежні,
Але що там довго мізкувати?
Префікса до слів додаймо з вами —
різні стануть означать те саме;
Що це за префікс?
Напів… (напівправда – напівбрехня, напівсвітлий – напівтемний, напівсолодкий – напівгіркий і т.п.)
ВЕСЕЛЕ СЛОВО
Добре слово настрій, дух підносить;
забувати, друже мій, не варто,
що для настрою і жарту досить
просто теплого людського жарту.
Як народ веселе слово творить?
Ось по кризі йде дідок бровастий,
зустрічає дядька і говорить:
— Де б оце його отут упасти?
Дядько теж боїться посковзнутись,
але йти йому уже певніше.
Не минув нагоди усміхнутись:
— Та вже падайте, де вам зручніше...
І обидва розсміялись гучно:
ковзанку пройшли благополучно.
Ось улітку (квіти на газонах),
сміючись, біжать дівчата юні,
будівельниці в комбінезонах,
крейдою оббризкані красуні.
І за мить уже шпаркі дівчата
вносять козли крізь скляні дверини.
Й тут же Мотря, дівчина завзята,
блиснула очима в бік Марини:
— Як би це розбити шибок зо три?
Ти заходь, Марино, звідсіля ось... —
А Марина їй: — Та бачиш, Мотре,
я ж оце й сама вже націляюсь.
І обидві розсміялись гучно:
козли пронесли благополучно...
Ти звертав увагу, друже милий,
що таке в житті веселе слово?
Гумор надає людині сили,
коли в серці сяє веселкове.
СКОРО ВЖЕ КАНІКУЛИ
Нам гулять, звичайно, ніколи,
в школі все для нас цікаве.
Але скоро вже канікули —
нас нові чекають справи.
Жовтень каже: — Дощ я висію
й чисте небо вам готове!
Ми ж на свята у Киргизію
і — в похід на Алатоо...
Землю білою нам дратвою
Дід Мороз прошив на славу.
В ці ж канікули ми в Латвію
гайнемо на Даугаву!
Травень каже: — Повзеленюю
буйним зіллям кожну хату.
Ми ж на свята — у Вірменію,
до підніжжя Арарату!
По дощах земля стужавіє —
здійсним літні мри давні:
в червні їдемо в Молдавію,
до Дністра, в зелені плавні!
А з Молдавії у Грузію
нам дорога недалека.
З усіма своїми друзями
ми знайомі ще з Артека.
Про кіно, було, там споримо
чи про книжку, що читаєм.
Вам цікаво, як говоримо,
коли мов усіх не знаєм?
Хто грузинською, марійською...
Коли ж разом братнім клубом
всі говоримо російською,
бо її, як рідну, любим.
Нам гулять, звичайно, ніколи,
в школі все для нас цікаве.
Але скоро вже канікули —
нас нові чекають справи.
ДВІ КРАЇНИ
Шарада
До умови шаради простої
тут ми Африку мусимо вставити;
в ній до назви країни жаркої
Бо попереду мусим добавити —
й принесуть нам у кліматі зміну
дивовижні словесні химери ці,
і потрапим ми в іншу країну,
що вже буде в Південній Америці.
Які це країни?
(Лівія й Болівія)
ПРИЧАРОВАНА
Раїсі Карагезян [4]
Сквером жінка миловидна
йде зі школи з дітками:
східний тип (з обличчя видно),
порівнялись швидко ми.
Усміхається: — Так пряжить
тижнями останніми,
що мої малята кажуть —
наче в Єревані ми!
Взагалі ми з Зангезура
свій вірменський рід ведем.
В нас, як каже ваш Сосюра,
щастя зоряний едем.
Що не слово, то такою
мовою співучою!
Ідемо попід густою
липою квітучою.
— Як, — питаю, — ви, вірменка,
нашу мову вивчили?
— А читаючи Шевченка!
Мабуть, це пришвидшило!
"Кобзаря" читала в вузі,
час у ночі крадучи.
"Стажувалася" в бабусі
у селі Безрадичі.
Як співали молодички
"Продай, милий, сиві бички",
часом підпрягалася, —
від душі сміялася...
— Що ж найперше стало вабить?
б ж якась основина?
— Українська пісня, мабуть, —
нею причарована!
АББАС І МИКОЛА [5]
Два гарні поети відомі у нас —
киянин Микола й бакинець Аббас.
Як з'їдуться разом ці двоє братів,
подовгу смакують красу рідних слів.
Миколу хвилює розмова жива,
Аббаса питає про їхні слова:
— Чечек у вас — квітка, як чічка у нас.
— І кюль у нас — квітка, — говорить Аббас.
— То й наша кульбаба іде звідсіля?
— Так, — каже Аббас, — луки й вам звеселя.
Микола русалок згадав на Дніпрі.
— Цікаво: русалка у вас — су пері!
— Тут, бачиш, два слова, бо су — це. вода,
а з неї русалка — пері — вигляда.
Жартує Аббас, бо русалок не раз
стрічав у Шевченкових творах Аббас.
Смакують, до суті доходять самі.
Микола напам'ять чита Насімі.
Рядків переклали не сотню, не дві, —
це чічки духмяні, це квіти живі!
Киянин Микола й бакинець Аббас
прозорістю слів милувались не раз:
— Ах, чудо-слова: чи Десна, чи Басань!
— А ваші дива: Сумгаїт, Ленкорань!
Аббасові сниться безмежжя Дніпра,
Миколі завжди — білопінна Кура.
Тому про них друзі говорять у нас:
бакинець Микола-й киянин Аббас.
СТАЮТЬ У ПРИГОДІ
Загадка
Коли твір якийсь готую,
різні речення пишу,
щось, буває, я цитую,
мову вводячи чужу.
Але, любий мій читачу,
як для вас її позначу?
Тут уже не допоможуть
ані коми, ні крапки,
у пригоді стати можуть —
здогадались ви?
(Лапки)
МАЛЕНЬКІ ПОСЕСТРИ
Оляночка після школи
гостює в Литві у Агне.
І радісно, як ніколи,
зелена їм рута пахне.
Ось Агне біжить на ґанок
стрічати погожий ранок,
а там застає Олянку
і каже: — Доброго ранку!
— Лабас рітас! — Олянка їй.
Давай умиватись мерщій.
Воркують собі дівчатка,
завжди нерозлучні, в парі.
У Агне — сині очатка,
в Олянки — очиці карі.
Беруть газету в кіоску
(на вулиці повно люду):
— Я буду вивчать литовську!
— А я — українську буду!
Злетів шпачок на полянку,
примчав на траву, на попас.
— Он шпак! — зраділа Олянка.
І Агне зраділа: — Шпокас!
А ген ріка недалеко.
І Агне: — Он гандрас бродить!
Олянка: — А в нас — лелека!
Не схожі слова, виходить.
Олянка хотіла б нині
буть з Агне в Києві в парі.
У Агне — очата сині,
в Олянки — очиці карі.
Вже й вечір. А рута пахне.
Та ніч насуває з-над плес.
— Добраніч! — говорить Агне.
Олянка: — Лабос нактьєс!
ПІДПРИЄМСТВО І ЗАТОКА
Загадка
Двоскладове наше слово —
підприємство промислове,
а знак м'якшення додай —
буде вже частина річки
чи затока невеличка.
Що за слово? Відгадай.
Власне, два тут слова (з різним
наголосом навіть).
Хочеш — підкажу тобі я:
це —
(завод і заводь)
СІМ'Я
Ти чув таке: сім'я — держави ланка?
Я розкажу, яка в нас є сім'я:
Дід — українець, баба — росіянка,
онук — туркмен. (І їхній родич — я.)
Ніде не приймуть хлопця за чужого;
куди не киньте — скрізь його рідня.
І Київ свій для нього, і Чарджоу [6],
і він про всіх турбується щодня.
Чорнявий хлопчик: в маму а чи в тата?
Батьки ж бо — українка і туркмен.
Яка ця хата мовами багата,
ще й славна розмаїтістю імен.
Олекса — діда звали. Баба — Люся.
Батьки — Рахман і Ольга, син — Мурад.
І мови — тата, мами і бабусі —
звучать, як спів, і їм хлопчина рад.
А якщо мама хоче супу з гречки,
бабуся — щі, а татко любить плов?
Тоді пораду проти суперечки
дає їм Котляревський знов і знов:
"Де згода в сімействі,
де мир і тишина,
щасливі там люди,
блаженна сторона..."
Тоді всміхаються батьки і діти,
як всі щасливі люди на землі.
В оселі їх витають заповіти
Шевченка, Пушкіна й Махтумкулі.
СЛОВЕЧКО ПІДВЕЛО
Яка чудесна кожна мова!
Але слова мотай на вус.
Як не уважний ти до слова,
то може трапитись конфуз.
Бо є омоніми міжмовні,
відомі вченим з давнини:
слова однакові назовні,
та різні значенням вони.
І дуже легко помилиться —
суцільні рифи навкруги:
болгарське булка — молодиця,
вонявка в Чехії — духи,
а білоруське бульба — й зроду
картопля... Он які діла!
Та розкажу я вам пригоду,
яка в Молдавії була.
До піонерського будинку
край мальовничого села
у табір праці й відпочинку
юнь з України прибула.
Знайомляться загони, класи:
гука вожатий і своїм,
і гостям теж: — Интр-ац-ла-каса!
що значить: "Просим вас у дім!"
Наш хлопець, до дурнички ласий,
Не знав, що каса в них — це дім.
— Ще й не робив, а вже до каси! —
гукнув, пожвавившись: — Ходім!
Нічого дивного немає,
що збоку смішно всім було.
Подумати — і то ж буває:
отак словечко підвело!
ДО ПОЕЗІЇ ЛЮБОВ
Є на київській околиці
восьмирічка в Крюківщйні.
Знаєш, чим відома школа ця
всій великій Батьківщині?
Слідопитами завзятими
(йдуть на пошук знов і знов).
Їхні будні робить святами
до поезії любов.
А музей! Хлоп'я з указкою
вірш читає...