Візит з Альдебарана

Ячейкін Юрій

Сторінка 2 з 3

І найбільш яснолиці янголи покохали їх, внаслідок чого ступили на шлях збочень. 1 надихнулися вони, і мовили:

— Підемо на Землю і оберемо собі жінок поміж найчарівнішими дочками людськими".

— Як це романтично! — зітхнула Кра Суня і млосно зашарілася (я аж втретє замилувався).

А баритон добре одужалого астматика не вгавав:

"Тоді Семіазас, якого Всевишній поставив князювати над найблискучішими янголами, мовив їм:

— Цей намір прекрасний, але я побоююсь, що ви не наважитеся здійснити його. Доведеться мені самому породити дітей від чарівних дочок людських.

Та всі заприсяглися:

— Даємо слово здійснити наш намір! І хай буде заклято того, хто його порушить.

І .поєдналися вони присягою. І було їх двісті душ попервах. І трапилося це в той час, коли жив Іаред, батько Єноха.

І подалися вони з небес разом і зійшли на гору Хермонську, гору присяг..."

— Ах, як це зворушливо! — зітхала і мліла Кра Суня, а я нею невтомно милувався.

— Що це? — запитав сухар Кі Бер.

— Книга місцевого інтелектуала Єноха, — пояснив Циркуль Кут.

— Хіба такий існує насправді? — здивувався я.

— Ось це я й доручаю вам з’ясувати, — мовив геніальний супернавігатор.

— Докладемо всіх зусиль! — щиро зобов’язалися ми в один голос.

4. НАДІЇ І СУМНІВИ

Для нас не становило жодних труднощів з’ясувати, що єдиний придатний нам Єнох очолює поважну установку з дикою назвою "Головблажзабез". Наш корабельний синтетичний Мо-Зок без особливої натуги розшифрував її як "головну парафію по забезпеченню блаженством".

Але чи він саме той дотепний інтелектуал, якого намацав геніальний Циркуль Кут?

Чи насправді це саме він написав гостросюжетний апокриф про інтимні пригоди янголів на Землі?

Бо чи до лиця солідному патріархові найвищого чину вдаватися до фривольних і сумнівних літературних вправ?

Щось тут не те...

Однак нас окрилювало надією пряме посилання в рукописі на Іареда, батька Автора. А наш Єнох з "Го-ловблажзабезу" і був сином того Іареда. Я наголошую на цій обставині тому, що в наявності був ще один Єнох — син карного злочинця Каїна.

Родовід блажзабезівського Єноха поки що в історії нічим не уславився. Тут, на Землі, щоб поніжитись у променях слави, треба або вбити когось, або вчинити щось вкрай аморальне, або верзти такі дурниці, які б всіх навіки вразили своєю непрохідною глупотою. І тоді, о диво, це старанно занотовується до місцевого часопису — Біблії.

Приміром, узяти рід Каїна, сина прабатьків Адама і Єви. Нащадків у нього вже досить: Єнох, Ірад, Мехіаель, Мафусал, Ламах, від якого на сьогодні сущі сини Іавал, Іувал, Тувалкаїн та дочка Ноема. А зажили гучної слави з усього цього генеалогічного древа лише двоє — Каїн та Ламах.

З Каїном все ясно: він прирізав, мов баранця, рідного брата Авеля. А от з Ламахом — складніше.

Ламах примудрився уславитися подвійно — аморальністю і дурістю. Він вкладався спати одразу з двома дружинами — Адою та Ціллею. Від кожної мав по двоє дітей. А молов таке, що вуха в’янули!

— Жони Ламахові! — якось заволав він, що й занотовано в Біблії. — Уважте слова мої: я вбив мужа у виразку мені і згубив отрока в рану мені. Якщо за Каїна відплата буде всемеро, то за Ламаха в сімдесят разів всемеро.

— Фі, як огидно! — з такою гидливою відразою закопилила рожеві губки Кра Суня, що я аж замилувався.

— Патологічний потяг до злочину, — поставив непомильний науковий діагноз далекий від емоцій Кі Бер.

Рід же Єноха йде від третього сина Адама та Єви, якого ніхто вже й не пам’ятає, бо за ним нема ніякого злочину. Хоч і важко було, та дізналися — його звали Сіф. Так само поглинула плебейська безвість його нащадків Еноса, Каїнана, Малелеїла та Іареда. Аристократизм без пролиття крові неможливий.

І от що найдивніше: обидва роди живі і досі у повному складі, починаючи від Каїна і Сіфа, яким минуло вже понад дев’ять сотен років. Правда, синтетичний Мо-Зок радить скорочувати вік патріархів в десять разів. А набавляють вони собі років, щоб зажити більшої суспільної ваги як люди з багатющим життєвим досвітом. Знову ж таки — похилий вік допомагає керувати. Недарма головна настанова всіх без винятків інструкцій складається з двох слів:

— Слухайте старших!

5. ЧИСТИЛИЩЕ ПЕРЕД СВЯТ-МІСЦЕМ

Головна кумирня по забезпеченню блаженством своїми архітектурними особливостями нагадувала канцелярську мегатумбу. З деяким хвилюванням ми переступили її поріг: це була перша установа на дивній планеті, яку ми наважились відвідати.

У прийомному чистилищі стояв крижаний холод і мертва тиша, хоч вздовж стіни нерухомо стояла досить довгенька черга. З облич закам’янілих відвідувачів ясно читалося, що всі вони — великомученики.

Стіна перед їхніми очима була шикарно орнаментована промовистими штампами на всі випадки службового життя:

ЗАЙДІТЬ ЗАВТРА!

РЕМОНТ!

ЗАЧИНЕНО НА ПЕРЕОБЛІК!

ЙДЕ НАРАДА!

ПРИЙОМУ НЕМА І НЕ БУДЕ!

ПЛЮВАТИ ЗАБОРОНЕНО!

Подейкують, що одного разу щось наплутали і табличку "Зачинено на переоблік" почепили на громадську вбиральню. Але це трапилося в іншій єпархії і до моєї космічної оповідки ніякого стосунку не має.

Гарненька жриця гадючим поглядом гіпнотизувала чергу великомучеників. Не маю сумніву, що якби в цьому чистилищі з’явився гігантопітек, вона б вмить перетворила його в занюханого пігмея. Та на мене, що пройшов спеціальний психотерапевтичний гарт, її моторошні чари не діяли.

— Абра кадабра! — ввічливо сказав я.

Та не встиг робот-тлумач перекласти на людську мову моє альдебаранське привітання, як зі жрицею сталася дивовижна метаморфоза.

Дівчина легко піднялася з-за столу, привітно посміхнулася і привселюдно сотворила чудо: відчинила двері до святої святих — особистої кумирні патріарха найвищого чину.

Великомученики остовпіли.

— Пане Єнох, — ніжно проворкотіла ця спритна особа. — До вас іншомовна делегація...

— Хай заходять!

— Прошу! — усміхнено мовила вона і зачинила за нашими спинами двері.

6. ПІД ПЕРСОНАЛЬНИМ НІМБОМ

Патріарх Єнох ніжився під ласкавими променями персонального німбу, явно розрахованого на ієрархічний виріст його носія. Зараз німб був патріархові не за розміром. Під ним вмістилося б з півдюжини таких носіїв, як Єнох, але самого патріарха це, очевидно, анітрохи не турбувало, а навпаки — тішило.

Трійко штатних лакуз курили своєму владиці густий фіміам. На вилогах хітонів були написані імена кожного з них — Гог, Магог і Демагог.

— Абра кадабра! — привітався я.

— Здоровенькі були! — негайно переклав Кі Бер.

— Привіт, привіт, — кисло озвався патріарх.

— Абра дакарба акра бакра Альдебаран! — гордо повідомив я.

— Ми посланці планетної системи Альдебарана, — переклав робот.

— А тепер ви опинилися в системі сонцесяйного Єноха, — солодко проспівав Гог.

— Ми летіли багато світових років, щоб зустріти братів по розуму, — старався ретельний робот-тлумач.

— Зверніться в адресний стіл, — флегматично порадив Демагог. — Там вам слід вказати рік народження братів, їхню стать, ім’я та по батькові, з якого коліна вони походять...

— Ми вже зустріли їх! — захоплено вигукнула розбурхана першим офіційним контактом з людьми Кра Суня.

— Нашій радості немає меж, — дещо стриманіше виголосив я обов’язкову контактну формулу.

— То чого ж ви вдерлися до мене? — раптом набурмосився патріарх. — Командировочні посвідчення ви могли відмітити і в канцелярії...

— Ви нас не зрозуміли, — розгублено пролопотіла Кра Суня. — Ми прибули тунелем субпростору з позачасовими феноменами на пімезонному зорельоті!

— З неба! — більш дохідливо пояснив я, до краю спрощуючи повідомлення.

— А довідка у вас про це є? — з байдужим, аж сонним виразом на обличчі запитав Магог.

Я ошелешено замовк.

На нас дивилися, мов на ідіотів.

Кі Бер від безсилої люті скреготав усіма своїми блоками.

В прекрасних очах Кра Суні блищали сльози. Але я тієї миті навіть забув (сам не знаю, як це зі мною сталося) помилуватися цією вишуканою чарівницею. Замість того я зловісно просичав:

— Амба карамба!

Робот-тлумач не вважав за потрібне перекладати оті мої цілком приступні для розуміння слова.

7. НЕСПОДІВАНКА ЗА НЕСПОДІВАНКОЮ

— А ви не гарячкуйте, — зупинив мене партіарх. — Ми не такі дурні, як ви думаєте, і розуміємо, що ви прилетіли до нас, а не до мавп.

— Мавпи вам добових не випишуть і номер у готелі не замовлять, — нахабно пояснив Демагог.

— Ми розуміємо також, — вів далі патріарх, — що коли є в наявності зореліт, значить хтось-таки прилетів. Але ми не впевнені, чи це ви прилетіли, чи хтось інший. Не знаємо також, звідки ви або якісь інші з’явилися. Де гарантія, що ви або якісь інші прилетіли саме з Альдебарана, а не, скажімо, з Сіріуса? Такої гарантії у нас нема, бо у вас — ні довідок, ані посвідчень... Це ж несерйозно, громадяни! Ну, що я з вами тепер робитиму?

Ми пригнічено мовчали, переможені його залізною логікою.

— Ну, то що, довго будемо в мовчанку грати і марнувати дорогоцінний час відповідальних працівників? — уже ласкавіше пробурчав Єнох, милуючись нашою цілковитою безпорадністю. — Скільки, кажете, мандрували?

— Краба аба!

— Ну, от бачите... Пару місяців ще витримаєте, нічого з вами не станеться. Відпочивайте, набирайтеся свіжих сил... А ми тим часом влаштуємо науково-теоретичну балаканину з питання.прийому космічних заблуд без довідок та командировочних посвідчень. Мабуть, я сам, особисто, докладу всіх зусиль, щоб це питання поставити...

Остання його заява запалила кабінетних блюдолизів на схвальний спів.

— Руба! — гукнув Гог.

— А то й ребром! — помірковано додав Магог.

— Та ще й загострено! — захоплено верескнув й мерзотник Демагог.

Патріарх розчулено засвітився, як і його безрозмірний німб.

— Ідіть собі з богом, — помахав він нам ручкою. — І наступного разу записуйтесь на прийом у загальну чергу великомучеників. У нас, знаєте, демократичні правила прийому відвідувачів. Однакові для всіх...

Коли ми навшпиньках залишали святилище патріарха "Головблажзабеза" пана Єноха, я ще встиг почути солоденький шепіт:

— Правильно ви їх — цих літунів...

— Звалилися на нашу голову...

— Ота білява — натягла на себе "балон" і вже думає — цяця!

— Ваша правда, хлопці! Хоч би вчасно попередили про свій приліт, щоб ми встигли відповідно підготуватися. А то ж навіть жалюгідної промови у нас нема... Ач, які швидкі!..

Коли ми вийшли з мегатумби на двір, Кра Суня засмучено мовила, ні до кого не звертаючись:

— Невже цей задерев’янілий німбознавець спромігся на зворушливий твір про янгольську любов?

— Ха-ха-ха! — з іржавими модуляціями прокоментуй вав Кі Бер її риторичне запитання.

— А хто ж тоді? — озвався я.

1 2 3