Важке життя і небезпечні пригоди Павла Валеріановича Хвалимона

Ячейкін Юрій

Сторінка 3 з 9

Але що для справжнього мисливця тимчасові труднощі? Нормальні несприятливі обставини — тільки й того. Уже на обід гукають, а мисливець не ворухнеться. Уже холодний компот з черешень дають, а опудало героїчно стовбичить, хоч і вмирає від спраги.

Діряве відро за кухоль джерельної води!

— Васько, де ти?! Ау! Агов!

Таж хіба опудало відгукнеться? Нізащо! Ех, якби пішов дощ… Ні, хай не йде, бо тоді поховаються метелики!

А коли вже всі повкладалися спати, просто в руку мисливцеві сів здоровенний махаон… Гідна нагорода за виняткову винахідливість, мужність і стійкість!

— Атож! — захлинався Васько. — Розмах крил — аж дванадцять сантиметрів! Такого здорованя більше ніхто не впіймав! Хоч кого спитайте!

Чуєте! Ач, розпатякався!

Однак Васько — то ще нічого, бо то відомий хвалько. Йому аби чим хвалитися. Хоч колекцією значків, хоч п’ятірками у щоденнику — йому байдуже. Павлусь ще у другому класі серйозно запідозрив, що Васько й відмінником зробився лише для того, аби було чим хвалитися і мати змогу усім без винятку тицяти під ніс свій осоружний щоденник. Знаєте, коли маєш п’ятірки, ними можна хвалитися хоч кожного дня. І ніхто тобі навіть осудливого слова не промовить. Отож з Васьком усе ясно. А от Оленка! У самої кіски, як мишачі хвостики, а теж у герої лізе.

— А я впіймала мотиля "Мертву голову". Ганялася за капустянкою, а в сачку чомусь опинилася "Мертва голова". Чули, що казала Лариса Юріївна? Що "Мертву голову" можна впіймати тільки вночі із свічкою. Бо вона на вогонь летить. От! А мій випадок — рідкісний…

— Це що! — почав було Васько, але Павлусь рішуче затулив йому писок. Годі!

— Ха-ха! — зневажливо процідив він. — Знайшли, чим хвалитися. Дівчачі забавки! Ви б ще у ляльки в своєму таборі погралися… Якби ви дізналися, що я зробив, ото б знали!

Ясна річ, після цих слів Васько зупинився, Оленка теж. Довелося зупинитися і Павлусеві. А дарма. Ліпше було б якнайшвидше йти додому, а не зупинятися. Якби Павлусь знав, що з ним станеться, він би, можливо, навіть побіг. Та хіба наперед свою долю знаєш?

Васько задерикувато запитав:

— І що ж ти зробив? Хворостиною курей ганяв на хуторі? Котів за хвости ловив? Гав полохав?

Безумовно, це було обурливо. Нестерпно обурливо. Та за такі слова носа роз’юшити мало! Ясно, мало, бо роз’юшеним носом нічого не доведеш, адже тут Оленка, а вона ж на всю школу завтра про бійку розплеще. Мовляв, Павлусь поліз битися, бо влітку хворостиною курей ганяв, ловив за хвіст котів і гав полохав. А Васько узяв і в очі сказав йому про це.

— Та чи знаєш ти, що я зробив? — грізно набурмосився Павлусь, хоч і сам тої миті ще нічого про це не відав. — Тобі навіть уві сні не снилося! Я таке зробив, чого цілий клас не зробить!

— Ну, що ж ти зробив? — зухвало не вгавав Васько. — Ну, що? Ну, що? Кажи!

— Як захочу, то й скажу!

— А от і не скажеш!

— А от і скажу!

— Ну, кажи!

— А я не хочу!

— Ага! Нема, що казати!

— А от і е!

— А от і нема!

— Я тобі ніколи нічого нізащо не скажу! А от Оленці скажу!

— Ну, то кажи! Хто тебе за язик тримає?

Жах! А що казати?

— Я… я… скарб знайшов! — несподівано вихопилося у Павлуся, аж він сам здивувався, хоч і не дуже.

Але для остаточної перемоги одного цього повідомлення було явно замало.

— Так ми тобі і повірили! — заволав Васько, але вже захоплено. — Він скарб знайшов!

— І знайшов! — обстоював своє Павлусь.

— А де ж ти його знайшов?

— А в степовому кургані!

— А як?

— А отак!

— А де ж твій скарб?

— А я здав його державі!

Зрозуміло, ми могли б повністю навести тут цю вікопомну суперечку, свідком якої була Оленка (а вона не дозволить перекручувати історичні факти!), але боїмося, що на одну цю розмову не вистачить і двох отаких книжок, а нам ще розповідати та розповідати. Тому, спираючись на багатющий досвід Павлуся, з’ясуємо, як ото знаходять скарби.

Скарб знайти дуже легко. Досить роздобути старезну карту однорукого, одноногого, одноокого пірата з однією сережкою на два вуха. Але така нагода майже нездійсненна. Піратська карта з секретними позначками завжди зберігається в заяложеному шкіряному футлярі. Футляр заховано в дерев’яній скрині, надійно обшитій позеленілими від часу мідними обручами. Скриня — у кубрику. Кубрик — на капері з чорними вітрилами. Капер — на дні Атлантичного океану. А де ж хазяїн карти? Володар таємниці оздобив рею військового фрегата, куди його за морський розбій повісив сушитися на сонечку її величності англійської королеви адмірал зі срібною рукою, дубовою ногою і скляним оком. Все — таємниця і її володар з чавунним ядром на єдиному протезі — навіки поховане на дні океану.

Як знайти скарб без карти?

Передусім необхідно вирушити в таврійський степ. Там відшукати найвищий курган. Близько опівночі піднятися на його маківку. А коли о 24 годині 00 хвилин 00 секунд задзвонить будильник, який ти потаємно захопив з дому, зроби одинадцять кроків у бік Місяця, повернися ліворуч і зроби тринадцять кроків. Після цього повернися кругом і знову зроби тринадцять кроків, а тоді дванадцять праворуч і одинадцять ліворуч. У цьому місці — копай. Будь певен, скарб обов’язково знайдеш, якщо не схибив у часі, у напрямку і довжині кроків. Давно відомо: скарби заховано у найвищих курганах.

— Я там знайшов справжній скарб, — виспівував своєї Павлусь, — цілі поклади металолому! Щоб вивезти його, знадобилося аж двадцять КрАЗів! Скоро з цього брухту зроблять піонерський автобус. А по його борту на червоній смузі буде напис: "Цей автобус зроблено з металолому, знайденого Павлом Хвалимоном".

— Брешеш! — в один голос вразилися Васько й Оленка.

— Х-ха! — посміхнувся Павлусь, бо пригадав вранішню пригоду. Кумедний був той дід! Ну, що з ним, з Павлусем, може трапитися? І, ніби кидаючи зухвалий виклик усім чарівникам, джинам і чаклунам світу, він хвацько мовив:

— Щоб мені на цьому місці провалитися, коли я брешу! — І для більшої переконливості тупнув ногою.

Тієї ж миті земля розверзлася, і під ногами Павлуся відкрилася чорна безодня.

Васько та Оленка тільки й почули його розпачливий зойк:

— Ой!..

Розділ 5,

з якого ви дізнаєтеся, що Павлусеві знову нема про що оповідати

Думаєте, у Києві стався землетрус і зсунулися шари грунту? Або просто під ногами Павлуся репнув асфальт? Нічого схожого. Чи бачили ви колись, щоб отак — ні сіло ні впало — в землі утворилася дірка? Я особисто не бачив і певен, що такого дивного стихійного лиха не випадало спостерігати і вам.

Сталася звичайнісінька річ. Хтось недбало уклав кришку на каналізаційний люк, саме на якому й зупинився був Павлусь. А коли він тупнув ногою, кришка стала сторчака — і хлопець провалився в утворену діру під землю.

Ну, хто ж після цього повірить, що це було якесь чаклунство? Можливо, хтось інший і повірив би, а тільки не Павлусь. Х-ха, та на його місці кожен би провалився! Яке ж це чаклунство? Х-ха і ще, ха-ха!

Прикро тільки, що, коли Павлусь видерся з каналізаційної шахти нагору, зловредний Васько радісно заволав:

— Так тобі і треба, брехло!

От халепа. Це ж завтра вся школа знатиме про цю ганебну для Павлуся пригоду. Сором!

А може, тут все-таки не обійшлося без чаклунства? Чому він зупинився саме на каналізаційній кришці, а не на крок од неї, як Васько та Оленка? Чому він, ніби заворожений, не глянув собі під ноги?

Так, що не кажіть, а було над чим помізкувати. А коли й справді… Це ж слова нікому не можна буде мовити! Ні, це діло ще потребує перевірки — так воно чи не так. От тільки клястися слід більш обачливо. Треба придумати таку клятву, яка б нізащо не здійснилася. Ну, зачекайте, буде ще нагода.

І що ви думаєте?

Нагода не забарилася!

Сталося це у неділю. Васько, Оленка та Павлусь пішли в кіно подивитися відчайдушні і небезпечні пригоди невловимих. Обидві серії зараз. Узяли квитки, а грошей лишилося ще й на морозиво. От вони стали в затінку під деревами і ласували собі найдорожчим, "Ленінградським", по 28 копійок за штуку.

Але якби Павлусь наперед знав, що з ним того дня трапиться, він би нізащо не пішов у кіно, а цілісінький день просидів би перед телевізором. Таж хіба наперед щось знаєш?

Зрозуміло, винним у всьому був Васько з його осоружною звичкою хвалитися. Він взагалі усе в житті робить лише для того, щоб було чим похвалитися. Вранці (щоранку!) він робить гімнастику, щоб бути сильнішим і спритнішим від усіх. Вчиться на "відмінно" (зубрило нещасний!), щоб бути розумнішим і мудрішим від усіх. І навіть кожного дня (двічі на день!) миється, щоб бути чистішим і охайнішим від усіх. Просто-таки ненормальна людина!

Через цього закоренілого хвалька Павлусь одного разу мало не втопився. Це трапилося тоді, коли Васько нахабно похвалявся, що може стрибнути у довжину найдалі від усіх у класі. Звісно, ніхто йому не повірив на слово, то й почали стрибати. І Васько таки спромігся стрибнути далі від усіх. Та ще й похвалився:

— Інакше й бути не могло, бо я багато тренуюся, а ви ні.

Стерпіти це було несила.

— Х-ха! — сказав тоді Павлусь. — Тренуватися — це не штука, це кожен уміє. Якби ти стрибнув найдалі без тренувань, ото було б диво! От я, коли захочу, можу просидіти під водою найдовше від усіх без різних там тренувань.

— А я ще довше! — сказав цей язикатий стрибунець.

Павлусь негайно обурився.

— Ану, пішли! — рішуче запропонував він.

— Ану, пішли! — не менш рішуче погодився Васько.

І пішли! Та ще запросили свідків, щоб усі бачили, як Павлусь своєю незаперечною перемогою осоромить цього знахабнілого базіку.

На березі Дніпра роздяглися, взяли у руки по каменюці, щоб не винесло тіло передчасно на поверхню, і за командою головного арбітра змагань одночасно (секунда в секунду) шубовснули сторчака у воду. Тільки виляски пішли, і кола побігли. А під водою, на дні річковому, Павлусь і Васько, тримаючись за свої кам’яні грузила, вирячилися один на одного, аби вчасно побачити, хто перший не витримає, а тоді спокійно виринути на поверхню законним і гордим звитяжцем. Та ще недбало докинути:

— Я б іще просидів, але він скаламутив воду…

Давно відомо, що під водою дихати нема чим. Людина — не риба. Цю істину Павлусь надто швидко усвідомив. Навіть занадто швидко, бо Васько ще не виявляв і найменшого бажання спливати до такого чудового повітря. От же ж капосний і впертий! У Павлуся почало аж роздирати горлянку і груди, а в очах попливли кольорові плями.

1 2 3 4 5 6 7