Робітні сили

Івченко Михайло

Сторінка 8 з 41

Згода, товариство? Решта членів можуть сісти на свої звичайні місця і взяти участь у засіданні.

— Чудесно! Це чудесно! — заляскали в долоні дівчата, тоді як решта гостей зацікавлено стежили за Сахновичем, ще не знаючи, як до цього поставитись.

— На порядку денному, доки наша мадонна приготує нам матеріальну страву, підноситься духовна страва в формі виступу знаменитого індуського мага й факіра, що об'їздив увесь світ і самотужки забив десятьох тигрів, п'ятьох леопардів, сімох слонів і приборкав десятків зо два кобр, знаменитого Савлутакарі.

Дівчата так само рясно засміялись, а культурник, тепер передбачаючи якийсь цікавий і несподіваний жарт, напружено й вичікуючи стежив за директором, пильно протираючи окуляри. І тільки один Горошко якось гостро і ніби невдово-лено позирав на всю компанію.

Але Сахнович, знову стукнувши об стіл, серйозно зауважив:

— Але я мушу попередити ласкаву публіку, що їй доведеться трохи зачекати і віддатись потрібному для цього високого моменту зосередкованню, зважаючи на те, що наш знаменитий гість, звикши до ніжних бананів, зазнав великої катастрофи в наших грубих кліматичних умовах.

Тепер культурник, що увесь час пильно стежив крізь окуляри, якось широко х штатну ся й розреготався. А його підхопили дівчата. І знову, зачекавши слушної паузи, Сахнович додав:

— Все ж я мушу заспокоїти ласкаву публіку. Наш шановний гість, як великий знавець різних таємниць природи, саме тепер уживає різних цілющих сил і незабаром сюди прибуде.

— Чудесно! Просимо його сюди зразу,— вдоволено сказав культурник.

Однак замість гостя ввійшла Ганна Іванівна. Вона зовсім спокійно і трохи поблажливо поставилась до свого чоловіка.

— Ти вже знову штукарюй?

Проте Сахнович, не відповідаючи їй, звернувся до гостей:

— Оголошується момент зосередження рівно на п'ятнадцять хвилин.

Його знову перебила дружина буденним, діловим:

— Ти де був: у конторі чи на полі?

І Сахнович тихо й лагідно хитнув головою:

— Ні, я з контори.

— А вони ж, ті двоє, прийдуть?

— Певне, зараз.

І Сахнович, протираючи окуляри, вийшов у другу кімнату. Але його простий і несподіваний жарт таки справді всіх розворушив. І між ними замість "потрібного зосередження" розпочалась проста й зацікавлена розмова.

VI

"Маг і чарівник", проте, прийшов трохи раніш, як сподівались, разом з Гамалієм та з селекціонером озимих т. Ов-рамським. Назустріч їм вийшла сама Ганна Іванівна. І вже з коридора почувся холодний і впевнений голос Савлутинського. Однак, увійшовши до вітальні, він поважно й трохи гоноровито привітався з гостями, і по тому, скоса окинувши вітальню, зразу повернувся до Ганни Іванівни, і, розвівши руками, серйозно зауважив:

— Ну от, маємо культурну обстановку, і добре. Значить, є де зійтися поговорити.

— Ну-бо,залиште, їй-богу! Яка тут культурна обстановка? Тут хоч би як-небудь, щоб хоч бруду не було,— скромно обізвалась Ганна Іванівна, але Савлутинський рішуче заперечив їй:

— Ну, чому ж? У вас обстановка цілком європейська. Ви можете любісінько потягатись з першою-ліпшою інтелігентною господинею Чехії чи з німкенею. І то ще не відомо, хто перед ким поступиться. Ні, це прекрасно, їй-богу! І головне, так рідко це бачиш в наших умовах, коли ваша ласка.

І Савлутинський знову обвів кімнату величним зором полководця, що оглядає своє військо перед початком бою. По тому, ступивши кілька кроків, він поволі сів у крісло. І тоді тільки всі помітили, що разом з ним прийшли до приміщення й Гамалій та Оврамський. Гамалій тепер тільки почав з усіма здоровкатись і далі, засоромлено лагодячи свої окуляри і, як звичайно, трохи чмихаючи носом, сів у кінці кімнати, тоді як Оврамський вовкувато вклонився і, одійшовши, сів за фікусом біля рояля. До Савлутинського звернувся культурник і насторожено зауважив:

— Але це буде жахливо, розумієте?

— Що саме? — з байдужою чемністю поспитав Савлутинський.

— А те, що наші жінки захопляться цим матеріальним добробутом, цим к ом офортом! Що ж це, щоб наша жінка знову десь розбухла серед кухні й пуховиків, розтовстіла, запливла салом, та й усе? Ви цього хотіли б?

Савлутинський гостріш і зачікуючи стежив за ним, тоді як культурник що далі, то все запальніш говорив:

— Що ж це? Знову німецький ідеал з тими чотирма К: die Küche, die Kinder, das Kleide und die Kirche? 1 І це в добу соціальної революції? Це ж жахливо! Ви розумієте?

Культурник раптом обірвав, густо передихнув і зразу ж вийняв цигарку й запалив.

— Що ж тут жахливого, не розумію? — спокійно й велично заперечив Савлутинський.— По-моєму, жахливе тут одне, це те, що ви якось максималістично це сприймаєте й уявляєте все точнісінько так, як це колись робила російська інтелігенція. Ці знамениті ботфорти й розперезані косоворотки, цей зовнішній стиль московського кучера й полового, отже, зовнішня розперезаність і внутрішня розпуста. І разом з тим якісь високі пориви, ідеали. Оця достоевщина, кружковщина? Ви цього хотіли б?

— Ну, нащо нам так далеко заходити? Цієї російської інтелігенції вже нема, а в нас то й поготів.

— По-моєму, справа все ж далеко простіше стоїть. Адже ви щодня вмиваєтесь і, певне, чистите й зуби. А було б добре, щоб ви ще й усього себе обтирали водою, і щоб бодай хоч хвилин п'ятнадцять ви ще поробили всяких гімнастичних вправ або прийняли повітряну ванну, що вам було б дуже на користь, і ви не нервувалися б так, я гадаю.

— Власне, я не розумію, до чого ці рецептурні нотації?

— Ну, я кажу тільки, що зробити в себе в хаті трошки затишку й охайності та ком офорту — це зовсім не зайва річ і така ж проста, як і те, що ви щодня вмиваєтесь. Отже, це зовсім просто. Треба тільки не полінуватись трохи і не робити з цього якогось культу, тільки й усього, коли ваша ласка.

— Але так жінка знову загрузне по вуха. І що ж би ви хотіли з неї зробити: куховарку, поломойку та спальний прилад?

— Зовсім ні! Ви помиляєтесь! Я нічого не маю проти того. Хай собі вона ходить на посаду, гуляє з текою, курить цигарки, стриже волосся, носить куці сукні й міняє щомісяця

1 Кухня, діти, одяг і церква (нім.).

чоловіка. То справа її жіночої емансипації, але в домі мусить бути елементарна охайність, елементарна чистота. Це конче потрібно, як певне підґрунтя всякого культурного розвитку.

В цю пору до вітальні ввійшла Ганна Іванівна і, роздумуючи про свої господарські справи, зненацька впіймала ці останні слова професорові й суворо погрозила:

— Ах, який же ви суворий до жінки! І те йому не так, і те не годиться. Подумаєш! А які то чоловіки є? А давайте будемо говорити про вас. Що тоді буде?

І Ганна Іванівна присіла й пильно вп'ялася в нього своїми спокійними холодними очима. Але Савлутинський повернувся до неї й, повівши ґречно рукою, поважно зауважив:

— Прошу вас! Ну, це ж ніяк не стосується до вас. Мало того, я вклоняюсь вашій вдачі, тепер вона вже виводиться. Це є поступ, культурна певність — і це прекрасно, прошу вас!

Ганна Іванівна томно поклала руку на груди і, жеманно вклонившись, зауважила:

— Дуже тронута вашою увагою!

Втім, зразу ж повернувшись до всіх, вона вже по-діловому запросила:

— Товариство! Будь ласка, до чаю! Прошу вас! Суперечки можна залишити на пізніш.

Гості поволі, поліньки обриваючи розмову, рушили до їдальні, там ще довго й соромлячись розташовувались, доки нарешті всі не сіли до столу. Розмова на який час перебивалась окремими короткими фразами та сміхом. Однак трохи пізніш доглядач, що сидів напроти Савлутинського, похмуро обізвався:

— Значить, скільки я вас зрозумів, ви за матеріальну культуру? — поспитав він пильно.

— А яка ж, по-вашому, ще може бути культура? Тільки матеріальна й є!

— Еге ж, але ж, бачте, є ще й ідеалістичні всякі ухили! Савлутинський зневажливо поглянув на нього й додав:

— Ну, бачите... Як розуміти цю матеріальну культуру? Коли йде мова про ту стару культуру нашу — розперезану, розпутну, дику, неохайну, взагалі неорганізовану, то я проти такої культури.

Він хвилину подумав, повагався і по тому, звертаючись уже до всього стола, виразно сказав:

— Але я не хочу робити з цього матеріального якогось культу, розумієте? І, по-моєму, перед нашим народом стоїть зовсім інша проблема — це перемогти в собі, в своїй душі ці матеріальні елементи!

При цих словах Сахнович мимоволі напружився і, застукавши голосно ложкою об шклянку, з веселою серйозністю зауважив:

— Прошу товариство! В нас починається! Увага! Це, здається, ще більш заохотило Савлутинського.

— Ну да, це цілком певно й слушно. Бо, прошу вас, що таке наш народ? Це фізична сила! Вся його психологія історично проходила під знаком цієї енергії м'язів, під впливом суто фізіологічних процесів, голосу крові тощо. Він, як втомлений віл, увесь час дивився в землю і не бачив обрію. Він загруз у хлібі, салі, гарбузах, ніколи не цікавився розумовим життям, щоб бачити в нім, і тільки в нім, собі шлях.

— Це правда! Я цілком згодна,— мимохіть вирвалось у Орисі, але Тося, певне, зовсім не чула її.

— І ось маєте собі тепер,— звертаючись просто до Сахно-вича, говорив далі захоплено, розмахуючи руками, Савлутинський.— Соціальна революція штовхнула його й сказала: дивися вперед! Коли він звів угору очі, він нічого не міг бачити. Бо очі йому запливли отим фізіологічним соком, отим нахилом бачити тільки своє дрібне, і перед обрієм він був зовсім сліпий.

Культурник тільки хитнув головою і, проковтнувши чай, обізвався:

— Ну, не знаю. Це, безперечно, поетично, але це треба доказати.

— А історичні сварки? А ця сало-чоботяна проблема в нашій літературі, що йде ще з сімнадцятого сторіччя? Хіба цього мало?

Професор, раптом розпалившись, дивився на культурника тим пильним поглядом, що нічого не бачить і тільки напружено шукає собі дальшого оформлення думки:

— А ось вам краса наша національна — оцей статевий момент, оці товсті червоні (у піснях — вишневі) губи, оці сласні посмішки, з ворушливо-емоціональний сміх, пропахну —тий коров'ячим молоком, і ті масні сливові очі. Звичайно, я розумію, що на певну пору, на пору родинно-патріархального життя, це прекрасно. Але коли родина розпалась і народ в'їхав у аборти та аліменти, першорядною проблемою є— під-карнати її, зв'язати статеві інстинкти.

— Голубе ж мій сизий! Це ж доведеться кричати: "рятуйте", коли вже й жінки власної не можна поцілувати.

5 6 7 8 9 10 11