Остання ніч

Старицький Михайло

Сторінка 5 з 5
Ііробії.. Об одвірок голова її вдарилась... Звірі...
Кров... несила... Ох, смертьі
При кінці монологу натикається на ліжко, падав головою вже до
акторів і стогне; потім помалу затихає; музика теж з бурної переходить в небесну гармонію і проводить монолог матері Степана
до появи коменданта.

ЯВА XIII
З'являється ніби на хмарах постать матері в'язня. Вона
сходить 8 хмар і наближається до сина, кладе йому руку на чоло і
промовляє під музику.
Мати
Настав твій час, мій сину дорогий,
І разом ти забудеш усі муки;
Натерпівся до станньої снаги
І натрудив свої мозольні руки...
Так відпочинь, голівку прихили
До матері незрадливого лона:
Тобі воно і там буде заслона,
Де богрві складаються хвали...
Заспи ж, засни, позбудься того лиха,
Присплю тебе і приголублю стиха.
Не нарікай, що ламлеться життя,
Що мало втіх зажив на цьому світі,—
Ти вип'єш ківш завчасний забуття,
Не сплямивши ясного щастя й миті.
Не нарікай, що марно твої дні
Яскравою стягою промайнули:
Твоя любов розбуркала знебулих,
А смерть твоя скріпить ряди рясні,
Й замає стяг братерства, правди, волі...
Засни ж, спочинь,— ти потрудивсь доволі.
Хмари розходяться, і уявляється райська, чудова глибінь.
Дитя моє, коханий раю мій!
Все, що здолав, ти учинив, мій сину;
Тебе я в край надзоряний, ясний
На хмарах цих знесу до одпочину...
Звідтіль, з ясних незміряних глибінь,
На землю ми зорітимем щохвилі,
Болітимем за наших друзів милих,

Благатимем і щастя, й долі їм.,.
Засни ж, спочинь на материнім лоні,—
Настраждавсь ти в братерній оборонії
Барабан — і все вникав; внов тюремна стіна. У вікно раніше ще
світало, а тепер ванявсь перший промінь.

ЯВА XIV
Ті ж і комендант, ксьондз, сторож та два вартових.
Сторож (увійшов).
Спить тихо які
(Одвертається а плачем).
Комендант зупинивсь нерішуче; два вартових стали на дверях; за
дверима далі видко двох катів. Раптовий грій барабанів.
Братковський (схоплюється).
Що се? Зоря і ранок?!
Ксьондз
Мужайся!
(Показує на небо).
Там єсть милосердний суд,
А тут лихих не ублагаєш, сину!
Комендант
Готовсь! Прощайсь! Кати ждуть...
Братковський (притискав святе письмо до лона).
Боже мій!
(Скам'янів).
В двері з нелюдським лементом вривається пан і Тася і припадав до ніг в'язня.
Завіса
1 2 3 4 5