Противця вбить і роздавить п'ятою!
Тобі хотять пожаловать життя,
Щоб ласкою тебе цілком купити,
Вважаючи, що ти лишень один
Поспольство враз здолаєш у гнобити:
Я певен в тім, що за тобою вслід
Товаришів всіх випустять на волю;
Уряд бажа схилить вас на свій бік,
А не карать на голову, бо страта
Часами ще підбурює думки...
А віру ти... на час...
Братковський
Велебний ксьондже,
Прорік єси ти правду пресвяту,
Що кара, смерть підбурює повстання.
Ксьондз
Але й з пища найкращі сили теж.
З тобою я одвертий, любий сину,
І лиш любов та лагідний прихил
Примусили мене піти до тебе...
Не в вірі річ: для влади байдуже,
Яким хрестом ти славиш свого бога;
Для неї лиш покора дорога,
Вона ціпить твоє слух'янство...
Братковський
Мало:
Вона бажа принизити мене,
Зламать внівець мої переконання,
Оганьбити величний наш псалом,
Оплямити на очі нашу правду!
Ксьондз
Але за те — життя і пільга всім,
А цим добром скористуватись можна...
Я б відплатив вет за вет владі тій:
Піймав би я на гак її саму...
Братковський
І ти б мені, найпревелебний отче,
Порадив що?
Ксьондз
Прикинутись, а потім... вільний шлях.
Братковський (з ухмилкою).
Прикшгутись? Це й сторож мені радив...
Ксьондз
Вони тобі все, все дадуть,— клянусь!
Подумай! Ет, аби з тюрми за двері!
Чекає там подружжя дороге
З малим синком... По карі — й їм покута...
Братковський
Жона! Дитя!.. Знов запеклося тут!
(Вхопився за серце, встав і почав ходити).
Як боляче... як шкода серцю любих!
Що стапеться без мене з ними! Ох,
В моїх руках і мій, і їх рятунок...
(Зупиняється збоку).
Як порива привабами життя!..
(Ламав руки).
Від полум'я у мене сохне мозок...
І в'яне міць.
(Пауза. Видко страждання. Осмілився і підходить швидко
до ксьондза).
Ні, краще нагла смерть,
Аніж життя, зганоблене шельмовством,
Я радощів безчестям не куплю!
Неправдою не оборониш правди,
Оманою тільки послужиш лжі,
А лжа єсть князь ненависті і ґвалту,
Який весь люд опріг в тяжке ярмо,
Кайданами скував і руки, й розум,
І вільний дух принизив...
Сину мій!
Ясна душа у тебе й серце чисте;
Святий вогонь любові гріє їх,—
Високе то надання бога слави...
Побереяги ж посудину драгу,
В якій лежать предвічного клсйполи.
О, вороги ненатлі і сліпі,
Вони її не пошанують!
Отче!
За правду смерть — се правди торжество,
Святих думок над темністю звитяга!
Ксьондз
0 сину мій! Ти переміг мене,
Твоїй душі величній я вклоняюсь...
Лукавити не можу: так, борець
За грішний мир, навчитель найсвятіший,
Поніс на хрест за нас свою любов!
Братковський
Твої слова мастять єлеєм рани
1 серце се воложать...
Ксьондз (палко).
Ні, не вмреш!
Іду благать... Надіюся на бога!
Ти все святе порушив в серці сім...
Як жаль тебе!.. Як я... моя дитино,
Тебе люблю!.. Повір,— бажав добра!..
Братковський
О, вірю я! (Кидається, цілу в йому руку).
Ксьондз (обніма).
Мій друже, мій коханий!
За тебе хай заступиться господь
І ризою небесною окриє!
Ох, що за міць — незміряна любов!
Коли б вона опанувала миром,
То віри всі собою б поняла
Й посіяла б на цілім світі щастя...
Благослови ж бездольця, всеблагийі
В'язень став навколішки.
Скрепи йому і серце, й волю; душу ж
Прийми п свої оселища ясні!
Мужайсь,— іду... і визволю... Сподійся!
Братковський (обніма).
Мій батьку... мій єдиний...
Ксьондз (зрушений до сліз, показує на небо).
Бог єдині
(Виходить).
Сторож бере свічку і хутко зачиня двері.
ЯВА VIII
Братковський сам.
Братковський (по паузі).
Кінець всьому: вже вороття немає,
Що суджено, те й збудеться... Я рад,
Що переміг себе й палку спокусу...
Ах, далі все!.. (Пауза).
Жде кара й смерть... Нехай!
Лукавлять ті, що волю обіцяють...
(Пройшовся хитаючись і сів коло столу, де й склянка
з вином).
Мов силу хто у мене одібрав,
І голова мов туманбм повита...
А! Ось вино... Доп'ю і підкріплюсь,
Та ляжу ще, щоб ніч сю перебути...
( Лягав ).
Ах, ксьондз який... про волю мою дба...
Таких ксьондзів не бачив... Я спокійно
На його здамсь... Ох, ноги, руки й все
Мов олпвом налите... Годі ж, годі
Бентежитись... Аби ця ніч пройшла,
А доля ще нам посприя... Я певен...
(Тихо засипа).
Починається провідна музика.
ЯВА IX
Знову з'являються на тюремній стіні хмари; стіна під ними вни-
кав і замість неї виникав друга картина: небагата, але чиста кім-
ната, мов спальня; ліжко, коло його колиска, багато книжок,
жіночі роботи; все охайливо, привітно вбрато.
ПаніТася сама.
Тася-иати (що була в першій картині панною, коли"
ше свою дитину й співа).
Люлі, люлі, люлі!
Спи, мій синку любий,
Поки не мав згуби,
Поки лиха не зазнав
І бездольців не вбачав!
Люлі, люлі, дитино!
Моя зірко єдина!
Пройдуть хутко дні ясні
У рожевім тихім сні
І настануть нудні,
Повні праці будні;
Станеш, синку, підростать —
Будеш долю проклинать...
Люлі, люлі, дитино,
Моя зірко єдина!
Як зростеш, мій сину,
Полюби Вкраїну,
Бийся за голоту,
Що несе скорботу.
Поки пекло скрізь, не дбай
Про свій власний тихий рай!
Люлі, люлі, дитино,
Моя зірко єдина!
ЯВА X
Ті ж і Степан.
Степан (входить).
Голубонько, воркота моя тиха!
Втомився я: все квапивсь покінчить,
Щоб тут уже, в раю своїм, спочити...
(Обніма її).
Та ся (обніма).
Ти трудишся надміру, любий мій,
Тра обачніш: надірвеш швидко сили.
(Лащиться).
Степан
Тася
Степан
Тася
Степан
Ще молоді, хай постаткують...
Ой,
А як впадуть, то лихо нас осяде...
Хай спить воно, до нас не зазира,
Поки в моїй господі сяє сонце...
А що синок?
Всміхається уже —
Либонь, йому райські садочки сняться.
Всміхається? Е, знати, вже юнак!..
Дай я візьму на руки... (До колиски),
Тася (попереджа).
Жаль, розбудиш...
Не ::_спалось; хай краще спочива
Та Е"5ира краси, здоров'я, сили...
Степан
Нехай, нехай; я полюбую й так.
(Зазира).
Любесенький!.. Ой, трудно утриматись,—
Не чмокнути в рожеві вустоньки,
Не ущипнуть пампушечок біленьких,
Не погойдать...
У а с я (цілує Степана).
Коханий, любий мій!
А придивись,— та то ж твоє обличчя:
І ніс такий, і брови, й вустоньки,
І весь оклад... та навіть і ухмилка
Твоя, твоя! Я тим його люблю
Ще запальніш; бо як тебе немає,
То на своє дивлюся немовля,
І в рисах тих вбачаю його батька,
Єдиную дружиноньку мою! (Обніма)*
Степан
Єдинеє ти щастя І
Т а с я (похопившись).
Добре щастя!
Базікаю, а в думку й не візьму,
Що чоловік спрацьований, голодний,—
Вечеряти б...
Степан
Та не турбуйсь: мені
Не хочеться і їсти,— все б дивився
На вас обох...
Та ся (порається).
Ха-ха! Обридли б так!..
Ти не вважай, що я б то не хазяйка:
У мене все готово,— я сама
Вже пораюсь, без наймичбк і служок.
Ти тим здивуй...
Степан (скида жупан).
О серце дороге!
Але, на жаль, змозолиш рученята...
Тася
Ні, не на жаль: так треба, бо німі
Без діл слова; а ми повинні з людом
Зрівнятися у праці.. Приклад той
Підніме нас і нашу думку братства
Поширить враз...
Степан
Голівко золота!
Дивуюся й вклоняюсь твоїй силі:
Перемогла й надання родове!
Тася
Ой, не хвали, ще перехвалиш...
Степан
Зроду!
Тася (жартливо).
А все ж таки ти гребаєш... Не йыеш
Моїм рукам, смаку моему віри...
А я і мед вварила...
Степан
Ну, давай,
Скуштуємо!..
Тася (подав на таці).
Тільки не гримай дуже,
Коли невлад!
Степан (сміється).
Я невпросимий...
Тася (налива в кубок).
Ой?!
Ну, пий... Куштуй! (Ставить кубок),
Степан (п'е).
Чудовий! Нектар а неба!
3 тобою — рай!
Тася (весело).
Як рада я!
Степан
А я
Не знаю й як! Без міри!
(Раптом обнімав жінку).
Тася
Ой, помалу,
Аж налякав! (Цілув його).
Ось і тобі ж! (Підлива).
Ну ж, пий!
Нам бог послав таке надмірне щастя,
Що аж боюсь...
Степан
Не бійсь!
Не зламлеться!
Тася (любує на нього. Пауза).
А справа як?
Степан
Росте, росте й перемагав темінь.
Прокинулась гордота у рабів:
Хай нам Палій подасть лиш гасло — разом
Ми почнемо святую боротьбу.
Тася
Коли б скоріші
Степан
Ще зачекати треба,
Поки на світ розвидниться.
Тася
Хіба ж
Напасники дадуть діждатись днини?
Степан
Б, сплять вони, вважаючи всіх нас
За немічне, якесь мізерне бидло...
Я маю вже палких товаришів,
Які думки громади розповсюдять
І сили всім бездольним насталять.
Тася
О, ти всьому і голова, і серце,
Моя пихо, моя гордото! Як
Тебе люблю, кохаю і молюся
Твоїй святій, проясненій душі!
Степан (обніма).
Ти — мій клейнод, твоя підмога — сила!
Тася
Тривай, либонь, прокинулось дитя. (Підбіга).
Степан (за нею).
Сміється? Гей, сюди давай хлопчину!..
Посадимо на ногу верхи...
Тася (нахилилась над колискою).
Стій!
Впорядимось... О, потягусі-гусі!
532
ЯВА XI
Ті ж і Остап.
Остап (вбіга).
Там гвалт вчинивсь; накрили вже кількох...
Всі ждуть тебе... твоєї хочуть ради:
Чи утікать, ховатись по кутках,
Чи виступать проти катів?
Степан (стоїть хвилину, остовпівши).
Як зразу
Затемрпвся мій ясний день; знялась
Негадано розсатаніла буря
І все зносе!
Остап
Так краще почекать,—
Не побороть нам ворога тепера!
Степан
А тих, що вже узято до тюрми,
Лишити там на згубу?
Остап
Що ж ми вчиним?
Степан
А справу як? Втоптати у багно?
Остап
На час... поки своїх і сім'ї...
Степан (палко).
Сбром
Про себе дбать, коли братів-борців
На терези положена вже доля!
Тася
Так, милий мій! Не буде щастя нам,
Коли наш брат конатиме в неволі...
Ти всіх будив, так будь же на чолі:
Іди туди, куди повинність кличе!
Степан
В твоїх очах горить вогонь святий,
В твоїх устах пророче слово чую...
Іду! Прощай... Але як ви самі
Зостанетесь серед лихої бурі?
Холоне кров... і серце замира..
Хто захистить?
Тася
Той, хто керує світом!
Йому дитя я доручу своє,
Сама ж піду, з тобою попліч стану...
Степан
Єдиная!
Остап
Орлице наша!
Степан
Ти
Розправила крило мені; внов чую
Одвагу а міць...
Тася
На бога уповай
І не тужи за нами: всі тепера
Одна сім'я, зневажена сім'я!
Остап
Сюди ідуть... Я чую брязкіт шабель...
То вороги!
Степан
Вперед! Не подавайсь!!
Зразу темрява; картина зникав, музика, що тропіки раніш почалась,
проводить тривогу, бій барабана, гвалт і лемент, а далі проводить,
в тім же настрої, монолог Степана; а він уже устиг непримітно
лягти знов на ліжко.
ЯВА XII
Братковський сам.
Братковський (схоплюється з ліжка, не прокидаючись, а ніби в забутті, в кошмарі). Держи!.. Тримай
двері!.. Ламають... Ой, упали!.. Стійте! (Кидається по
хаті). Там дитя!.. Гей, собаки, бузувіри! На одного?.. її ж
ва що?., На бога! Не руште!.. Мене... я винен... Ай! За косу
тягнуть!..