Прощай, прощай до завтрього, до ранкуі
Устань же знов і привітай мене,
Озолоти хвилину визволення!
Голос (під вікном).
Гей, в'язню, гей! Назад мені з вікна!
Братковський
На хвилоньку, поки он сонце зайде!
Голос
Назад, кажу! Не то уб'ю!
Братковський (зскакує).
О звір!
Чого гарчиш і вищиряєш зуби?
У, наймити, запроданці! Свої ж,
А з ворогом знущатись навіть ралі
Над браттями!
ЯВА IX
Ті жі комендант із сторожем.
Комендант
Не вільно на вікно
Спинатись тут!
( Сторожу).
Вмить зачини наглухо!
Сторож зачиняв; відносить стіл. Знову — тиша й темінь.
Вже почекай до ранку!
Братковський
Тут жона?
Комендант
Побачиш сам... Ти помолись, спокайся...
Ось книжку я приніс...
Братковський (хутко бере).
Святе письмо?!
(Цілує її).
Комендант
Так. Сподівайсь на ласку... Ну, до ранкуі
(Виходить із сторожем).
ЯВА X
Братковський сам.
Братковський (стоїть який час, притуливши
книжку до лона).
Ти подаси з небес, моя матусю,
Свій глас мені оцим святим письмом.
Починається за лаштунками тихий молитовний хор. Він тягнеться
впродовж монологу.
'{Переходить з книжкою до столу, що стоїть біля ліжка
на передкону. Читає тихо. По паузі).
Святі слова... наказ мені... з-за зор...
Так, в стражданні за правду є звитяга
(Читає тихо. По паузі).
Високий стяг за рідний люд, за правду
Підняти слід на очі й ворогам,
А не ховать його від миру пбтай.
Борись за люд, погинь за люд і тим
Звитяж других і засмути деспотів!
І я вагавсь? Ще мить була боріння?
Життя мене спокусою взяло
І чарами сп'янила світня втіха...
О, знади прічі Що б тут не сталось, ні,
Не поступлюсь ні кроком, ані п'яддю...
(Пада на коліна).
Пробач мені, благий, всесильний боже,
Пробач вину лукавому рабу:
Душею я знемігся; довгі муки
Знесилили і волю мою, й міць...
(Принада головою до столу).
Завіса
Картина 2
Декорація та ж, тільки на кону темно, а світиться лише одно круг*
леньке у дверях вікно, мов око сови. Столик по сей бік ліжка.
ЯВА І
Братковський сам.
Братковськпй (лежить на ліжку головою до ари~
телів; повертається, прийма найпридобнішу позу).
Спокійний я... зневір'я геть пройшло,
Я свій новин святий не занехаю
І донесу на раменях свій хрест...
Як тихо скрізьі.. За муром тільки мірно
Побрязкує безсонний вартовий...
На серці теж — і лагода, і тиша...
(Пауза).
Півроку я все скорчившись лежав,
Та й то ланцюг і тіло рвав, і муляв;
А от тепер аж чудно, що без пут;
Так солодко на ліжку простягтися,
Мов на царській перині... О, за пух —
Солома ця! І всі турботи... всі... (Засипає).
мелодична музика на народних мотивах, тільки прокидаються у
їй і збурені поривання; на самім прикінці знову тиха музика, мов
тиша перед бурею, вводить в нову картину.
На задній стіні, що проти зрителя, з'являються хмари; за ними сті-
на зникає. Коли розходяться хмари, то уявляється така картина:
байрак глибокий, окритий 8 усіх боків скелями і навислими дере-
вами; вглибиш видко—чорнів якась печера. Ясна місячна ніч.
Дія діється і в байраці, і в кімнаті, аж до ліжка.
ЯВА II
Тася сама.
Та ся (вбігав). Я перша... Ще нікого нема!.. Попере-
дила й Остапа." А чи тут же зібрання?..
ЯВА Ш
Панна Тася і Степан Братковський.
Степан (той же в'язень, тільки молодий, без бороди,
s маненькими усами). І ти тут, Тасю? Сама прийшла
у таку пущу вночі? То шаленість!
Панна Тася. Я не сама; я з Остапом.
Степан. А де ж він?
Панна Тася. Пішов дозором.
Степан. Але все ж необачно, моя люба: тут спілка
мужніх, бойових сил, а для тендітних створінь вона небез-
печна; жоноті тут не місце!
Панна Тася. Коли річ іде про долю народу, про
вборону отчизни, то й тендітні створіння мусять віддати
свої сили... тут не може бути ні пань, ні панянок; тут всі
рівні! І всі понесемо ми життя за родину! А коли ще на те
покликав Степан, то й пекло мені — не забара!
Степан. Єдина моя! (Стискав їй руку).
ЯВА IV
ТіжіОстап та другі бунтарі
З усіх боків тихо з'являються різні люде — і молоді, й старі; біль-
ше міщене, прості люде, де-не-де видко й козаків.
Степан. Що, всі зібралися, братове?
Голоси, Всі, всі!
Степан. І всі свої, вірні? Іуди якого нема?
Голоси (передні). Здається.
Г о л о с и (дальні). А хто його зна!
Десь' віддалі чути сміх.
Степан. А вартових поставлено?
Остап. Стоять. Я сам обходив.
Хтось (здалеку). Стоять. Ха-ха!
Усі переглянулись.
Пауза.
Степан. Ну, братове, ви відаєте, чого ми зібрались?
Останній скрут: знемагав народ у тяжкій праці, затягло
рабське ярмо ваші шиї, під кормигою гине огчизнаї
Голоси. Гине!
Лував смутно: "Гине". Сова десь вагоготала. Усі здригнулись,
Степан
Напасник в нас пограбував цілком
Добро, права, всі вольності і працю;
Запріг в ярмо, як бидло, і дере
З рабів своїх нікчемних по три шкури...
І то не все: ще душу відбира,
Напастуе, щоб ми зреклись родини,
Минулого всеславного, батьків
Могил чесних і предківської віри;
Ґвалтує враз, щоб зацурали ми
І мову, й рід, звичаї й обичаї,
Щоб стали всі безправними, як пси,
Й пошилися в ворожу, хижу шкуру.
С е л я н е (вільшина).
Так, правда: скрізь напасть, сваволя, ґвалт!
М і щ а н е (меншина).
Ох, тільки як побореш оту силу?
Остап
Проти пожа підняти треба ніж!
Козаки
Ніж! Ніж! Ого!
С е л я н е (одні).
На ніж пак треба й сили,
Бо вирвуть з рук...
Селяне (другі).
Та нас і полоснуть!
Селяне (треті).
А де її ти візьмеш?
Міщане (одні).
Яку горстку
Роздавлять враз, а хмари не збереш...
Міщане (другі).
Після таких-от жартів і збивали
Вкінець права...
Луна (здалека): "Вкінець! Вкінець! Вкінець!"
Остап
Про те-то й річ, що ми робили опір
Загонами малими — там та сям,
А не збивали їх в велику силу!
Козаки
Нам треба всім злучитись у одно!
Сова з лісу: "Го-го!"
Селяне
Згромадитись... так, так!
Міщане
А може б, теє...
їм попустить там що-не-що... і тим
У ворога щось виторгувать...
Степан (сплеснув руками).
Боже!
Та чим же нам ще поступитись, чим?
Здається, вже усім ми поступились:
І батьківське насліддя віддали,
І землі в нас відібрані панами,
І надбане мозолями добро,
І вільності, і сила наїла, й праця,—
Так чим же ще вклонитися чолом?
Віддать дітей собакам на поталу?
Чи пхнуть жінок і сестер псам на глум?
Чи вирвати на поквил їм і душу?
Та хоч бп й все на ласку віддали,
Хоч би лягли й кістками їм під ноги,
Над немічним не змилується кат:
Лиш силою відбити можна волю,
Придбать права, завоювать буття...
Так скрізь велось і буде так довіку!
Голоси (спочатку поодиночні, а далі гуртом).
Так! Правда! Так!.. Дрючком лиш од вовків.,
Лежачого й та таре б'ють... Всім встати!!
Кін темнішав, чути віддалі глухий гуркіт грому.
Степан
Суть, братіє, загальні нужди всім —
І людові, й немовлючому звіру,—
Потреби то і шкури, і нутра:
Немилі всім і канчуки, й неволя,
І холод злий, і голод, і вогонь,
Та на катів тяжка, невпинна праця...
Те чує всяк і під'яремний віл;
А суть права ще вищі за ті нужди —
Права душі — дар божий всіх людей
І кожного ще племені надання,—
То як же нам душі не боронить,
Коли у їй єдиний образ божий?
Збруднить його — то значить звіром стать,
Ні, гірше ще... того-то й прагне ворог!
Гурт
Не буть цьому! Душі не продамо!
Поляжемо кістками за святиню!
Дехто з міщан
Поляжемо, а не добудем прав,
Бо в ворога непереможні сили!
Селяне (вільшина).
Вам страшно, а? Запроданці лихі!
Ви за живіт, за ласощі — до зради?
Як гинути, то гинути гуртом!
Остап
Або добуть права собі і волю,
Або всім смерть!
Степан
Ганеба гірш за все!
Яке життя — під канчуком, в кормизі?
Гурт
Всім за ножі! Степан за ватажка.
Всі
Степан! Степан!!
Щось завило. Блискавка. Грім. По лісу пролунав регіт.
Степан
Клянусь, брати, що ні скарби численні,
Ні любощів ненаситимий пал,
Ані прихил до кревних і до друзів,
Ані погроз, ні мук смертельних жах
Мене з шляху думок моїх не звернуть
І зрадою душі не забруднять!
Клянусь віддать усе життя за благо
Окривджених і знищених людей!
Всі
Степанові вовіки слава, слава!
Степан
Кляніться й ви!
Всі (виймають ножі).
На гострих сих ножах!
Або нам смерть, або загине ворог!
Хай зраднику ніж горло перетне!
Всі клянемось!
Степан (виймає ніж).
За волю, за свободу!
Страшний вибух грому, блискавиця. Всі жахнулись.
Голоси (з лісу).
Нас обійшли: рятуйся, хто здолав!
Всі кинулись, зникли. Степан з Тасею теж бігли за всіма; але ске-
лі й дерева заступають їм вихід. їх розпачливі рухи. Темінь страш-
на: тільки ріжуть її блискавиці, та чорна печера починав світи-
тись.
Степан
У пастці) А! Нас злапають.
Тася
Байдуже!
Укупі вдвох вмирати охвітніш!
Степан
Дай руку!
Тася
Ось! І на життя, й на страту!
Страшенний грім, блискавиця; з глибини печери вибухав полум'я,
і в йому з'являється якесь страшидло,
ЯВА V
Музика проводить появу страшидла; за ним опівая * о р ба"
сів, иовби вив страшидло.
Страшидло
Я — влото;
Вся цнота
У дзвоні моїй;
І волю,
І долю,
І міць куплю НИМІ
Я — сила,
Могила
І волі, й життя;
Єдиний
Людині
Закон на буття!
Я — влада;
Все пада
Владарству до ніг;
Клейноди
Міцноти —
Ярмо та батіг!
Всі ваші
Натхнення
Й добутки наук
Мені — на зміцнення,
А вам —
Задля мук!
Грім — і все зникло; знов мур і двері. Останній куплет співається
ще раз і по зникненню картини.
ЯВА VI
Братковський сам.
Братковський
А, що се? Сон? Чи наяву все бачив?
Минуле знов вернулось?.. Ні, тюрма...
І ніч, і тьма... і ген совине око...
Ох, і який же лиховісний сон!
Страшидло! Бр-р-р!І Князь світу — темна
сила,
І все трощить... Невже ж знаття і світ,
Невже любов, братерське поєднання
Не перетнуть ту силу навісну,
Що ґвалтом скрізь гнітить і волю, й розум,
Грабуючи в тружденних щастя?.. HL
Не може буть, не може того статись!
Єсть правда тамі (На небо). Творцеві вірю я!
Господь сей світ створив не на знущання,
Не на користь зажерливих катів,—
А на добро, на щастя всьому люду..,
Колись же ти бездольців захистиш
І виметеш озвірену мерзоту,—
Приіде-бо і царствів твоєї
(Замислився богобійно).
Ах, і вона, моя зоря єдина,
Мов тут була; немовби ще луна
Між мурів сих її сріблистих голос,
Мов чую ще стис теплої руки.
Ой, тут ти, тут! І ранком я побачу
Тебе, мою незрівняну красу...
Як по тобі я занудивсь пекельно!
Коли б ся ніч пролинула мерщій!
ЯВА VII
Братковський, ксьондз і сторож.
Сторож входить із свічкою, ставить її на стіл; за ним ксьондз.
Сторож (набік).
Нещасний, ох! (Пішов за двері).
Ксьондз
Благословення й мир!
Чуваєш все? Не спиш?
Братковський
Велебний ксьондже,
Чим заслужив...
Ксьондз
Що я сюди прийшов?
Тим, що і ти, нещасний в'язень...
Братковський
Але
Я ж вам схизмат?
Перед святим отцем
Всі рівні ми — і вірні, і заблудлі.
Братковський
Так я ж себе й заблудлим не лічу,
І егомосць даремне час прогаїть,
Коли мене задума навертать
На праведну великопанську віру.
Ксьондз
Я знаю, ти освічених думок
І Соці я науку поважаєш:
Вона ж жене ненатлий фанатизм,
А лагоду провадить між народів...
Братковський
Так, наш псалом — всі віри поважать,
Не запрягать в ярмо душі живої,
Не ґвалтувать над розумом чужим,
Не нищпти у люду його волі
І не творить з братів собі рабів...
Ксьондз
Що ж, спну мій, коли всі віри ціниш,
То ту прийми, яка сильніш за всі,
Яка тебе зрятуе від напасті
Г владу дасть творити всім добро,
Виховувать свої питимі мрії,
Кохатися в улюбленій сім'ї,
Радіти, жить...
Братковський
Спокушуєш, панотче...
Латинство йде проти моїх засад
І вроду їх провадить не попустить;
Але чим більш принади наддаси,
Тим більш вона в душі огиду зірве;
Як у чужих шаную я думки,
Так і свої шаную непохибно:
Не торгував я ними й не продам
Своїх святинь за жодні блага в світі!
Ксьондз
Не продаж то, коли задля других
Мализною поступишся, мій друже!
У боротьбі а напасником не честь,
А розум всім керує...
Братковський
Розумію:
Для друзів все — і серце, і життя!
Для других я віддам себе в офіру,
Для себе ж — ні, не поступлюсь на крок!
Ксьондз
Стій, вислухай мою пораду, сину.
Я знав тебе раніше і ціню
В твоїй душі доброти незлічимі;
Ти віруєш у правду пресвяту,
А правдою самою не посунеш
Між кривдою у панстві гвалту й лжі,—
Боротись з злом тра хитро, мудро, потай,
Не гребати середком ніяким,
Аби мети своєї досягнути:
В тім розум єсть звитяги в боротьбі!
Я католик і зверху — раб покірний,
Але тії деспотії не чту:
Я прагнув би щобільше прав і волі
Для розуму, для серця, для душі;
Проте кричать по стогнищах не стану,
Бо і мене, й думки мої уряд
Задавить враз,— його ще перевага!
Я вірним лиш признаюсь крадькома,
Щоб ширити мої думки потиху...
Ти галас зняв зарано, сину мій,
І хибу ту тобі поправить треба.
(Пауза).
Хоч і послав мене сюди уряд,
Але прийшов я з щирим, теплим серцем,
Клянуся всім,— хоч вір, а хоч не вір!
Не для себе поступишся, для других:
Без пастиря ж погинуть вівці всі...
Себе зрятуй, то тим і їх зрятуєш!
Братковський
Для чого ж їм той зрадник? Іще гірш
Розпудиться зневажена громада,
Як гетьман сам збруднить, злама свій стяг.
Але скажи по правді, отче любий:
За зраду лиш мені дають життя,
За вірність же мене жде смерть?
Не знаю.,
Вони, либонь, тебе пустити хтять,
Але на їх я не звіряюсь слово,
Бо в боротьбі слів гонору нема,
А єсть одна омана й ошуканство.
Тут — хто кого.