Остання ніч

Михайло Старицький

Сторінка 2 з 5
Ти сам,
Здається, наш по крові і по вірі?
Сторож
З Подолії.
Братковський
Я й думав, що земляк...
А тут давно?
Сторож
Та, може, літ за двадцять.
Приставили... несила...
Братковський
Але все ж
Ти не забув пі мови, ні родини?
І рідний край ти любиш?
Сторож
О, ще й як!
Одно тільки мені і сниться, завжди:
Веселий край — степи, гаї, садки,
Білесенькі та чепурні хатини,
Нив золотих хвилясті килими,
Ясні річки, окутані лугами,
Братерський люд, і мова голосна,
І чарівча та чула наша пісня...
Ох, любий край, дорожчий ти за все!
Братковський
Дідуню мій, коханий та хороший!
(Обніма).
Ох, цей віщуй (на серце) давно тебе пізнав,
Бо душі в нас коханням і прихилом
Одним горять... І як же радив ти —
Продати рай, від неньки одцуратись?
Сторож (замішаний).
Ох, боляче... Але життя... Хто зна...
Прикинутись... а потім... вже на волі
їх одурить... Бо вірить тим катам
Не можна, ні!
Братковський
Але ж оці всі пільги
Віщують...
Сторож
Ех! Не можу... Так, добро;
Але проте вірніше збутись ласки,
Приспать злодюг і в Київ утекти...
Я б сам поміг.
Братковський (кидається, обніма).
Мій голубе, спасибії
Я й не гадав, щоб пильний вартовий
Мав золоте, прихильне, щире серце:
Ти все мовчав, на слово не вважав
І лиш проймав з-під сивих брів очима.
Сторож
Хотів усіх злобою ошукать,
Щоб виждать час, дать способи на втеки...
Ще не пора... Ех, лихо навісне...
Так зразу!.. Ох, як жалко тебе, панеї
Прикипьсь, молю,— і визволю... О, дай
Лиш час мені, відсунь пекельну хвилю...
Прикиньсь, згодисьі
Братковський
Але того не варт...
Паскудитись не хочеться і словом...
Проте невже у них на думці смерть?
Сторож
Крий господи... може, й свобода,,.
Братковський (кладе йому на плечі руку).
Бачиш,
Як випустять, то я їм натякну,
Що їх думки зміркую на дозвіллі...
(П'в вино).
Ох, і вино ж! Аж стукнуло в чоло.
Ну, та й обід! По голоду — се учта
Крулевська,— ні, пишніша!
Сторож (хита головою).
Краще все ж...
На свій талан покластись...
Братковський
Друже любий!
Як визволюсь, і ти до нас спіши —
До плес ясних, до зор яскраво-тихих...
Моя сім'я тебе полюбить...
Сторож
Ох,
Прикипьсь поки...
Братковський (сміється).
Ти все своє, мій діду?
Сторож
Як прийде хто, то ніби здайсь... А то
Спочинь, засни й свою стражденну душу
На божий звол, на милость його вваж...
(Богобійно зложивши руки).
Дай, господи, яви незмірну ласку,
Ховай його від лиха!
(Забира хутко І хапливо посуд, щоб заховать свою
сльозу).
Братковський (лишав собі шклянку a вином).
Діду, стій!
Вікно мені це відчини, благаю:
Я ж ґрат отих зубами не вгризу,
А лиш нап'юсь повітря...
Сторож (одхиливши вид).
Можна, заразі
(Одсовує чи одчиняв вікно і хутко виходить).
ЯВА VI
Братковський сам.
Братковськпй (приник до вікна, не надихається).
Як хороше! М'яке повітря... дух...
Життя струмком гарячим лине в перса,
їх втіхою колишньою сповня.
Ох, дихаю і не надхнусь... мов п'яний...
Весна, весна! Як красен божий світ,
Як сонечко відрадісно мигоче
І променем надію окриля!
Ген квіточка, і ластівка як жваво
Купається в повітрі, то зника:
Ох, вільно їй і весело в просторі!
Життя і рух!.. А тут могильний склеп...
Он — чорно як: яскраве пасмо світла
Не подола тут мороку... Труна!
Коли б на світ! Хоч би поглянуть зверху
На вулицю, на бідолашний люд,
Що від иужди, від праці аж зігнувся...
А б'ється все ж за знищене життя...
Хоче піднятись на ґратах вгору, але зривається — рука скаліче-
на; пробув присунути стіл, але чув пісню і знов припадав до ґрат.
Хор за лаштунками зближається, дужча і поволі стиха.
Хор
Ой у полі два явори,
Третій зелененький;
Занедужав у дорозі
Козак молоденький.
Лежить козак під явором,
З СИЛОНЬКИ знемігся;
Над ним КОНИК вороненький
Тяжко засмутився...
Один собі, без дружини,
Без отця, без неньки...
Тільки cien його вкриває
Та крюки чорненькі.
Братковський (схиля голову на грати і слуха).
Натомлені, намучені з надсади,
А все-таки співають: горе й скрут
Дзвенять, гучать у звуках тих чудових...
Ох, як давно вже чув я рідний спів,—
Ще в матері покійної моєї...
Всі спогади, всі болещі душі
Прокинулись у серці і їдкбю
Гризотою видавлюють сльозу...
(Втирав очі. Пауза).
Ріднесенька моя матусю! Сина
Лишила ти нести тяженний хрест,—
Сама ж давно спокоїлась в могилі...
Устань, поглянь, на що він перевівсь!
Чи схожий він на те хлоп'я веселе,
Якому ги співала все пісень
Палких, сумних? Якому ти змивала
Не раз, пе два дрібними шовк волос,
Якого ти учила мужньо битись
З напасником, з гвалтовником лихим
За рідний люд, за правду і за волю...
Ну, от і бивсь, добився... (Гірко). Ха-ха-хаП
Меткий борець у путах, у темниці,
Знесилений, скалічений зовсім!
(Підходить до столу, сіда і схиля голову на сперті на стіл
руки. Пауза).
Хор (співа pianissimo)
Умер козак без дружини,
Без сестри, без брата,
Лиш зостались на поминки
Степові орлята.
А над трупом буйний вітер
Застогнав помалу,
Заплакав дощ, та хижий звір
Збігся на поталу...
Братковський (за першим куплетом підводе го-
лову, а за другим знов підходить до вікна і приника до
ерат).
Умер... Один... без брата, без дружини;
На похорон злетілися орли;
Заголосив над трупом буйний вітер,
Та дрібен дощ зросив його слізьми...
І зникло все, чим трудне серце билось!
Так і мені... якеєсь пречуття
Гадюкою ворушиться у персах...
І любий дід щось натяка, зітха...
Ой, як би ще хотілося пожити!
Я радощів лиш краплю скуштував...
Прикинутись?.. Благає навіть сторож
(починав ходити)
Малйзною їм поступитись?.. Так —
І одурить... Але це все ж шельмовство?
(Стає).
Ну, в боротьбі... (Вагається, знов іде).
І розум дозволя...
Без хитрощів і січі не буває...
(Зупинивсь. Глянув у вікно).
Як пишно там: радіє всяка твар,
Все радістю втішається... Ой, знада!
Ну що ж? Піддайсь?.. Жона і син живі,—
Для них я теж потрібен... Мамо, мамо!
З'ясуй мені, чи не збрудню я стяг,
Чи не куплю утіхи я за зраду?
А ти, а їй що скажеш, сину мій?
Що ти мені порадиш, зірко Тасю?
Ох, тяжко як! Та я б же хтів пожить
Не для своїх потіх, а задля миру:
Хоч труд який лишити для сліпих,
Чи їм віддать життя мізерне в січі,
Стинаючи гартовані мечі,
А не в льоху, як тут... Ой боже правий,
Як я ослаб, знемігся і зомлів!
(Припадає головою на стіл; видко, що ридає).

ЯВА VII
Голоси за вікном і на дворищі
Голос перший (віддаля). Гей! Кликніть там хто
пана коменданта!
Голос другий (під вікном). А нащо?
Голос перший. Поклич, коли кажуть, та й цить!
Голос другий. Чи ба! Парсона! Пан комендант
спочива, не велів турбувати.
Голос перший. А ти потурбуй, бо прибула якась
пані з пропускним листом від пана старости.
Голос другий. Ось ця мені скаже, де пан? Гапко,
куди-бо ти?
Голос жіночий. Геть к бісуі
Голос п ерший. Держи її І
Голос жіночий. Отже ляпаса дамі
Голос другий. Та не пручайся!
Голос жіночий. На ж тобі!
Чути ляск.

Голос

перший. Ловко!

Регіт. Далі жіночий писк. Вигуки.
Голос жіночий. їй-богу, зараз до пана!
Голос перший (кричить). Збуди, збуди пана
коменданта: треба!
Регіт і гомін стихли, чути брязкіт рушниць.
Голос третій (ближче). Слово?
Голос четвертий ґдалі). Луцьк!
Голос третій. Гасло?
Голос четвертий. Звитяга!
Голос третій. Тут вартувати до світу; а по зміні
дві лави міліції на майдан!
Голос четвертий. Чого?
Голос третій. По потребі гродського суду.
Голоси стихли. Брязкіт помалу зникав. В'язень нічого мов і не чув}
нарешті підводить байдуже голову і потирав чоло рукою. За вів*
ном чути, наближається весільна музика і співи.
Братковський. (до вікна).
Весілля? Так: і князь, і поїжджани.

Хор

(чоловічий).

Хвала, хвала матусі,
Що встерегла Марусю;
Добру її учила,
Красою наділила.

Хор

(жіночий).
Ой казали воріженьки-люде,
Що Маруся недобрая буде,

А вона добра, добрісиньна.
Як рожа повнісенька!
Хор (спільний з музикою).
Ой гоп, та помалу,
Лізе батько до причалу,
А матуся не пуска,
Бо човнина, бач, хистка...
Ой гоп, таки так!., і т. д.
Чути: музику — бубон, танці, вигуки, гомін.
Голоси (близько). Чи ба! З червоного корогвою!
В червоних квітках! А садить як козак! Гля! Гля!..
Голос жіночий. Авжеж, краще, ніж ви, лежні!
Голос другий. А, йти тут?
Голос жіночий. Не лізь! Помиримось! Ставай до
танців!
Сміх.
Голос другий. А що ж? Давай!
Голоси (близько). Ловкої Присяйбі! Аж матнею мете.
А Горпина? Так і дрижить все, аж намисто підскакуєі
Голоси жіночі. Ану ще котра! Даром музика!
Голоси чоловічі. Сади! Ріж!
Регіт і крик.
Го-го-го!
Музика стихав помалу.
Братковський (як стих на дворищі гомін, а му-
вика оддалеки ледве луна).
Солодка мить людського щастя-чаду,—
Між хмар нудьги, між моря сліз гірких,
Крик радісний від п'яної отрути,—
Між лементу з-під канчуків, бичів...
А що ж, і мить утіхи — нам за щастя,
її лови,— не вернеться назад!
Голос коменданта (під вікном). Яка там наг-
лість?
Голос перший. Ось пані з декретом.
Голос коменданта (відходячи далі). Яка там
ще пані? Вже пробили восьму годину.
Голос пані (дальше). На милосердя, пане!
Братковський (стріпонувся, вхопившись руками
за голову). Голос, голос знайомий... Вогнем пройняв
серце... Хто то? (Піднімається на грати, але не вдержу-
ється).
Голос коменданта. Сьогодні неможливо... закон:
після восьмої години в'язнів не випускають... а завтра;
тільки рано... на світанні.
Голос пані. Я цілу ніч тут простою. Мене все не
пускали зі Львова... Насилу вирвалась...
Голос коменданта. Кохана моя пані... прошу до
мене.
Голос пані (близько). Господь оддячить пану!
Я так намучилась!
Стихають ступні.

ЯВА VIII
Братковський саи.
Братковський
Вона! Вов а! Моя єдина Тася!
Ох, серце се розірветься в шматки,
Не витрима такого щастя-втіхи!
Удосвіта мені настане рай...
А я, сліпець, ще ремствував на бога!
(Згортав руки).
Пробач, прости!.. (Пауза).
Ні, смуток геть тепер,
І пречугтя під ноги! Знов надія!
Знов сила гра, ширіє знов душа!
Тепер уже напевно визволення!
(Ходить).
Ох, закипить робота ж! Ще знайду
Товаришів і велетнів по духу...
Не вмер іще ти, краю мій! О ні!!
(Пауза).
Почув її, мою голубку тиху,—
І ожило у мене все, і знов
Ключем кипить моя юнацька сила,
І сяє світ... Он — промінь той упав,—
І золотом взялася павутина,
А зникне кін — і сумно стане враз,
Жалобою укриється вся стеля...
(Пауза).
Зловить би ще прощальний промінь той...
(Пробув піднятись на гратах, але марно; підносить стіл,
злазить на його і спинається на найвищі грати).
Ах, осьде він, червоний та яскравий,
І сонця край...
1 2 3 4 5