Христос

Сосюра Володимир

Сторінка 2 з 2
Хтось диха тяжко.
І раптом дикий рев

мов розірвав тумани
блаженства й дивних мрій...
Марія
Іуда?
Іуда
Я, кохана,
безсмертний друже мій!
Марія

Не друг тобі й ніколи
не йти разом!
Поглянь!..
Од сяйва коло
над Сусовим чолом
все ближче, ближче, ближче
"Маріє!" — чути крик...
Стає все нижче, нижче
Іуда й раптом — зник...

Христос

Туди йому й дорога.
Та знаю, що мене
віддасть катам він. Бога
слуга він. Це жахне
створіння зради й блуду,
із янголів отих,
що полетять в нікуди
од наших сил святих...

Так буде, буде, люба!
Ми будемо удвох!..

Стоять. І губи — в губи...
І плаче з горя Бог,
дощем холодним плаче,
скупим, дрібним і злим...
"Пождіть!.. Я вам віддячу!.."
зітхає дальній грій...

X

Прийшов до учнів Христа
один.
"Де Йсус?" — прохально пита
він.
"Нащо тобі Йсус?" —
питає один...
(Голос — як храму дзвін...)
"Я теж, як і він,
Богів син".
"Син?"
"Я — з палестинських долин".
"А як тебе звать?"
"Одвіт даю".
(Входить Христос.)

Христос

Іудою.

І наче прорізало щось
між учнями Христа...
І їм здалось: Христа вуста
здригнулися чогось...

По кругу чаша золота
все ходить. Учні п'ють.
Мовчить Христос. Бліді вуста,
в очах страждання муть...

Іуда

Прийми мене в твою сім'ю.
Я буду — як твій брат.
Ти бачиш цю сльозу мою?!
Я, як і ти, — крилат.

Учні

Та крила в тебе щось не ті...
Вони — мов жала лютих ос...
З тобою в нас не 'дні путі...
"Ти — наш", — сказав Христос. —
"На, випий!"

Чашу золоту
дає рука Христа,
й Іуда (серце: тук, ту-ту)
в ній обмочив уста.

Щось тихо йокнуло в груді
у всіх чи, мо здалось...
І учні п'ють, бліді-бліді...
І мовчки п'є Христос...

Він п'є, а чаша вся сія,
мов з зоряних заграв...
"Це — кров, це — кров, це — кров моя..."
він тихо проказав.
І встав. І встали мовчки всі.

Сивіла ночі тьма...
І квіти плавали в росі...
Христос
Іуда де?
Учні
Нема.
XI
У залі злотній і дзвінкій
од холоду та блиску
первосвященик Анна з вій
сльозу змахнув і низько

в задумі голову схилив
і слухає Іуду.

Іуда

Він підійма народу гнів
до бурі... Стане слизько
скрізь од єврейської крові...
В нерівні кине він бої

народ Ізраїлю... "Святий?!" —
сказали всі. "Нічого!
Не кинуть же народ у гній
з-за одного святого!
Хай краще згине сам святий,
ніж весь народ — за нього.
Рим вимагає..."
Ну?

Іуда

Схопить
його! А де? Я знаю...

Іуди очі, наче мідь,
в них лють кипить безкрая...
Вхопив він бороду руду
у вузлувату руку:

"У Гефсиманському саду
він молиться і любить
гулять з одною..."

Анна

Хто вона?
Шепочуть Йуди губи
незрозуміле щось.
Іуда
Одна...
Анна
Ім'я! Ім'я! Скажи ім'я!
Кохана чи дружина?

Іуда

Вона колишняя моя
Марія-Магдалина...
Його ти з ревнощів віддать
катам на муки хочеш?

Стоїть Іуда, ночі тать,
і смерті повні очі...

Іуда
Ні! З любові! Тридцять три
я срібники бажаю
за нього.
Анна
Чому тридцять три?..
Іуда
Йому ж бо стільки років.
За кожний рік його.

Анна

Бери!
Дзвін срібла рушить спокій...
Ах, то не срібло... Дзвонить кров
у жилах злих Іуди...
Анна
Дешева щось твоя любов...
Іуда
Я жить по нім не буду.
Я знаю це, я чую це...
Рве кашель рижі груди,
і волохатеє лице
аж труситься в Іуди...
Він — як горила... Мов угруз
в підлоги чорні плити...

Анна

О Боже правий, Боже мій,
як тяжко в світі жити!
Як тяжко смерті віддавать
святе дитя любові!..
Він — світло. Ми є ночі тать,
ми — тіні зимнокрові.
Та треба. Треба. Знаю я,
хоч і слуга Ваала.
Що меч над нами вже сія,
той меч не із металу,
а з того вічного вогню,
що пожене в безодні
нас у останньому бою,
хоч зверху ми сьогодні...
Та що є верх і що є низ?
Я знаю: верх є комунізм,
який гряде... Я чую...
Ваал! У скреготі заліз
під нами "низ" вирує.
Вони є верх, а ми є низ.
Помилуй мя, о Боже!
Іуда
Та хто ж є Бог? Ваал?!
Анна
Не він...
Іуда
Христос?!
Анна
Христос — син Божий!
Іуда
А хто ж є Бог? З яких висот
керує він живими?
Анна
Дурний, дурний...
Іуда
Хто ж Бог?
Анна
Народ.
Комуна — йому ім'я.
Іуда
Хто ж я?
Анна
Хто ти? Ти янгол тьми,
сліпий слуга Ваала.

Іуда

І я. Лиш не сліпий.
Іуда
Як темно мені стало.
О Анно, Анно!.. Де ти? Де?

Стоїть в саду Іуда...
Обличчя місяця бліде
немов летить в нікуди
І з ним — Іуда...

Іуда
(кричить)

О, рятуй!
Рятуй мене, Ваале!
Ваал
Іди! Його ти поцілуй...
Це — знак. І смерті жало
його протне.

Іуда
О, хто ти?
Ваал
Бог.
Іуда
А Анна зве Ваалом.
Я пітьми золотий чертог,
не знаю я земних тривог.
На троні, я на троні.
Іуда
Так ти не Бог?
Ваал
Я Бог, я — Бог.
Іуда
А янголи червоні?!
Ваал
Ні, чорні, чорні.
Іуда
Од журби
вони колись зчорніли...
а зараз крила в них...

Ваал

Раби!
Як сміли, о, як сміли
вони червоними стать знов!..

Іуда
їх залива Христова кров,
хоч він ще не розп'ятий.
Він каже, що несе любов,
що ж ми несем, о тату?
Ваал
Що? Що? Іди! Не пащекуй...
Іуда
Кричать... "Ісаія, лікуй!"
Ідуть... Летять їх хори —
о що це, що...
Ваал
Мотори...
їх легіони, їм нема
ні ліку, ані краю.
Іуда
Так хто ж вони? Хто ми?
Ваал
Ми — тьма.
Вони всі — адонаї.
А вітер в сурму: "Ду-ду-ду..."
Іуда
Куди ж ми?
Вітер
У нікуди!..
У Гефсиманському саду

ридає тінь Іуди...
Та от замовк ридання грім...
Іуда
Так треба, о так треба...
Хоч і піду я у ніде,
й мені на голову впаде,
як меч, віків ганеба.
Його люблю я, не її...
Ах, і її люблю я...
О, плачте, плачте, солов'ї,
душа моя вирує...
Він хоче так. На жертву він
іде в ім'я любові,
Комуни син, народу син.
З його святої крові,
що зросить поколінням путь,
як стяги пурпурові,
мільйони янголів зростуть
з його святої крові...
Христос
Іди!
Іуда
Куди?
Христос
У лють,
що з бронзи в них мечі є.
Іуда
Не можу.

Христос

Йди!

Іуда

У жуть?..
Помилуй мя, Месіє!

Іуда зник. У морі сліз
мір'ядно небо грає.
Христос неначе в зорі вріс,
йому ні дна, ні краю...

Його чоло поміж заграв
над зорями сіяє...
І знову він Людина став,
і тяжко так ридає...
Марія
Чого ти плачеш?
Христос
Це не я...
Це вітер між кущами...

І він обняв її ("Моя!..")
лілейними руками...

XII

Нема між ними юнок,
хвилини, як літа...
І Юди поцілунок
Учителя вуста

уже обпік жагуче...
Заснули учні... Ніч...
Лиш Юда, наче туча,
з Христа не зводить віч...

Христос

Заснули. От герої!
Ця ніч, немов мара...
Я чую брязкіт зброї
і кроки... Йдуть... Пора...

Іуда

Не пізно ще, о Йсусе!
Я, мов в аду, горю.
За тебе, я клянуся,
жандармів обдурю.

Віддам і нерви, й жили,
умру за тебе я.
Тікай! У тебе крила,
о муко ти моя!

Христос

Так треба. Що нам крила?
На день іде ця ніч.
Вже пізно. Оточили,
Я вийду їм навстріч.

По ночі світло буде.
Я йду в диханні трав.

"А я? — спитав Іуда. —
А я?.." — і заридав...

Ой, ведуть Христа...
Синь очей свята
в тузі.
Він іде, іде...
Де ви, де ви, де,
друзі?
Синьо як окрест!
Плечі давить хрест...
Люди сльози ллють,
як душа моя...
Ой, тяжка ти, путь
та Голгофная!

І упав Христос,
і підвівся він...
І йому здалось —
лине, лине дзвін...
А кругом вогонь,
та все з крилами...
Ах, то кров його
дзвонить жилами.

В криках воїв лють
нам навіяна,
ой, тяжка ти, путь,
путь Месіїна!

Сціпив він уста...
"Я іду, любов!"
Пролилась свята
на Голгофі кров.

XIV
Як очі Йсуса, даль синіє,
а він, немов Синаїв сніг,

висить... І плачуть дві Марії
коло його прекрасних ніг.

Одна Марія: "Сине, рає!..
Де синій світ очей твоїх?.."
А друга косами стирає
гарячу кров з прибитих ніг.

Над ними крила, крила, крила...
Над ними плач, і спів, і крик...
Марії дві закам'яніли
біля Христа, немов навік.

Вони нічого мов не чули,
а вколо пл&ч, а вколо грім,
і тьма, й глухі підземні гули...
Вони заснули, й сниться їм...

Христос

Не плачте, мамо і Маріє,
і не росіть сльозами вій.
Збулась віків жадана мрія...
Я не умер. Я в вас живий.

Нехай не б'є вже серце в груди,
хай бік списа пробила мідь, —
я не умер, живий я в людях,
і буду в них я вічно жить.
Я бачу даль... Там все розквітле,
там сад, де пусто все було...

І неземне, чудесне світло
Маріям душі залило...
"Це ти! Це ти!" — їх серце оха,
лиш не в вінку з кривавих рос...
Скінчивсь їх сон... Мовчить Голгофа...
А де ж той хрест, а де Христос?..
Скрізь тишина пливе німая,
мов чути кров у дзвоні жил...
І в синім небі пропадає
далекий шум далеких крил...

8—9.ІІ.49р.
Санаторій ім. Серафимовича
1 2