Ф л о р i а н
Нiколи ще не бачив я очей,
Щоб стiльки щастя й ласки обiцяли!
Невже вони не щирi в вечiр цей —
Або вони сiяють тiльки в залi,
На втiху всiм, для багатьох людей?
Р у з я
О нi! Для тебе тiльки, мiй коханий.
Ф л о р i а н
Коли ж тебе вiч-на-вiч я знайду?
Р у з я
Вночi сьогоднi... муж на варту стане,
Чекай мене... в цiй залi... я прийду.
Вибiгає — вiн за нею.
IV
Воєвода, Кмiтич i Козелiус пiдходять до Гiльди, що сидить в самотi бiля вiкна.
В о є в о д а
Одна, здається, панi в цiлiй залi
Смутна та хмура; бачу я, що їй
Не до вподоби нашi всi розваги,
Не до смаку бенкет мiй осяйний.
Хiба свiчок замало тут блискучих,
Хiба музика наша не гучна?
Чи не шляхетнi досить нашi гостi,
Чи мало кубкiв меду та вина?
Одверта це зневага!
Гiльда пiдводиться.
Г i л ь д а
О мiй пане!
Чи смiю ж я, покiрная раба
I воєводи славного дружина,
Такий бенкет блискучий зневажать?
А що сумна — то не моя провина,
I серцю я не владна наказать...
Щоправда, мимоволi я згадала
Про iншi свята, що колись
Ми в Кутногорську рiдному справляли...
I стародавня ратуша тодi
I з нею цiле мiсто променiло
Вiд безлiчi вогнiв, i звiдусiль
Неслись пiснi, i все округ кипiло,
Як в казанi. Чому ж таке сумне,
Чому ж, як там, на наш бенкет воно
Не вiдповiсть привiтно i врочисто,
I жодне там не свiтиться вiкно?
I ось тодi... тодi менi здається,
Що ми чужiї люди для киян,
I свiтло це, що тут як рiчка ллється,
Ми вiдняли у наших громадян!
В о є в о д а
(гнiвно).
Знов спогади безглуздi i нiкчемнi!
Ще й досi дух моравських тих майстрiв!
К о з е л i у с
Шановна панi, варварський i темний
Живе там люд, i милостей твоїх
Не вартий вiн. Як можеш ти рiвняти
Свiй Кутногорськ та цi убогi хати?
Дай тiльки їм свiтити каганцi,
То в першу ж нiч пiде за вiтром мiсто.
В о є в о д а
(гнiвно).
Своє забула мiсце, мабуть, ти!
Для цих рабiв я князь i воєвода!
Не дивно ж, що обстала ти за них,
Бо низького сама такого ж роду.
К м i т и ч
Не гоже кажеш, пане воєводо.
На Київськiй землi нема рабiв,
I, мабуть, чесного твоя дружина роду,
Коли за нас пiднесла голос свiй.
Г i л ь д а
Так! Не соромлюсь роду я мого,
То чесний рiд майстрiв, митцiв поштивих,
Що Кутногорськ уславили кругом!
В о є в од а
Ха-ха! Рiд слюсарiв та ковалiв.
Г i л ь д а
Так, слюсарiв, але мечами тими,
Що їх кують мiй батько та брати,
Пишаються всi рицарi вельможнi,
Не гидував i сам, здається, ти
Червiнцями дзвiнкими, що були
Моїм приданим, i тодi низька
Я не була, бо добре знав, що рiвна
Литовському вельможi.
Виходить, гордо пiдвiвши голову.
В о є в о д а
(крiзь зуби),
Слюсарiвна...
V
Слуги виносять тацi з кубками i, почавши з Воєводи, обходять всiх гостей.
В о є в о д а
(пiдiймає свiй кубок).
Гостей шановних дякую за честь
Й запрошую звичаєм стародавнiм
Останнiй кубок випить на прощання,
На здоров'я за всю державу нашу
Та за рицарство нашої землi!
Гостi п'ють.
Г о с т i
Тобi за честь подяка та шаноба.
Поштиво уклоняючись воєводi, розходяться гостi. Слуги гасять свiчки, крiм двох, що горять лiворуч на столi першого плану.
В о є в о д а
(затримує Козелiуса).
Зостанься тут. Потрiбний ти менi.
(Дiстає зi скринi грамоти й кладе на стiл).
До Вiльни завтра вранцi їде Ольбрахт,
Отож негайно треба написать
Листа до князя з приводу отих
Безглуздих домагань та привiлеїв.
Занадто вже знялося балачок
Навколо них — напевно, будуть скарги.
Ти ж напиши, що зараз скасувать
Цю заборону аж нiяк не можна,
Бо навiть вiйт, i той за всiх киян
Вiдмовився од пiльг тих небезпечних.
К о з е л i у с
Все розумiю. Зараз напишу.
Гiльда виглядає з-за дверей.
В о є в о д а
Яка ганьба! Дружина воєводи
Привселюдно за хлопiв обстає.
Її провчити треба — тiльки як?
К о з е л i у с
До кляштора замкнути хоч на рiк —
Наукою це доброю їй буде.
В о є в о д а
Порада добра — так я i зроблю.
Г i л ь д а
(про себе).
Тобi я цю пораду пригадаю...
В о є в о д а
Ну, то пиши. Та не засни дивись,
Бо сила тут мишей i пацюкiв,
Пергаменти якраз тобi поточать.
В мене торiк двi грамоти втягли,
Що залишились на нiч на столi.
К о з е л i у с
Зроблю я все як слiд, вельможний пане.
Уклоняється. Воєвода виходить. Гiльда ховається.
К о з е л i у с
На цiлу нiч роботи, мабуть, стане,
Та й рiч складна — не знати, як почать.
Не вадило б хоч випити спочатку,
Щоб розум прояснився для листа.
Знаходить i тягне на стiл чималий жбан з вином та якусь страву. Наливає i п'є.
Тепер, здається, краще... значить, так...
(Пише).
"Господаре i пане наш преславний,
Великий княже руський i литовський,
Тобi чолом б'є воєвода твiй
Про київськi пригоди та дiла".
(П'є й мовчки пише).
Тепер робота йде далеко краще...
Коли вином чорнило розвести.
Раз умочив перо, а другий — горло,
А як нi те, нi друге не просохне,
То й думки легше в голову iдуть.
(Спiває).
Scribimus et bibimus,
Sic bene cedit opus 1
1 Коли писати й пити, Робота краще йде! (Лат.)
(П'є. Знову пише).
"А що кияни скаржились за свiтло,
То слушного немає в тих скаргах".
(П'є).
I справдi, як подумати — навiщо
Народу свiтло? Все їдно вони
Читати та писати не умiють,
А решту можна й потемки робить.
А небезпека вiд огню чимала:
"Dе fасilе", як кажуть, "ardet stramen,
Cum igni jungitur". А значить це:
З вогнем солома краще не дружи.
(Пише).
"О тих речах пекуся я невтомно".
Пиши, пиши — пергамент все знесе,
Хоч як бреши — знесе теляча шкура...
(П'є).
Чудовi вина в пана воєводи,
Мальвазiя рицарська — що й казать.
(Спiває):
Scribimus et bibimus,
Sic bene cedit opus!
(Пише).
"Найпершая була моя турбота
Абисьмо мiсто лєпшей зберегти".
(П'є).
Мальвазiя чудова... bonum vinum 1.
1 Добре вино. (Лат.).
(Пише).
"I навiть вiйт..." Неначе в головi
Чого менi...
(Похиляє голову на руки, потiм знову пiдводить).
Про що пак я?.. Про вiйта...
"I навiть вiйт..." А що той вiйт — i вiн
Слив'янку добре смокче...
(Знову схилився. Крiзь сон).
"I невтомно...
Пекуся я... невтомно... i невсипно..."
(Заснув. Хропе).
VI
Крадькома входить Рузя.
Р у з я
Ай! Тут хтось є... Пан писар... Спить...Хропе... (Гасить свiчки).
Нехай хропе... Добранiч, пане писар...
Ай! Хтось iде... Це ти... Це ти, Флорiане?
Ховається бiля вiкна. 3 лiвого боку крадькома входить Свiчка. Зупиняється серед зали.
С в i ч к а
Скрiзь темно... Замок спить пiсля бенкету...
Отут десь вiн... захований лежить
Наш привiлей... i я його здобуду.
Пробив мiй час — назад нема шляху.
Йде далi. Рузя кидається йому на шию.
Р у з я
Нарештi ти, о мiй коханий... Ай!
Палко цiлує, але, пiзнавши помилку, тiкає.
С в i ч к а
Та тут ступити кроку страшно... тьфу!
Цiлуються...
(Витирається).
Бодай їх...
З правого боку вiдхиляються дверi i входить iз свiчкою Гiльда.
Г i л ь д а
Хто тут?
С в i ч к а
(поривається до неї).
Тихо!
Благаю, тихо, о вельможна панi.
Г i л ь д а
Це ти? Безумний! Виходи мерщiй!
Тiкай. Хiба життя тобi набридло?
Чого тобi, безумцю, треба?
С в i ч к а
Світла.
Г i л ь д а
Що кажеш ти!
С в і ч к а
Так, свiтла, що у нас
Ви вiдняли безбожно й безсоромно,
Щоб осiяти пишний цей палац.
А там, внизу, де працiвник невтомний
Псує свiй зiр над темним верстаком,
Там темрява укрила все кругом,
Сумує мати в темнiй там хатинi
I каганця не смiє засвiтить,
Щоб хворої доглянути дитини.
Своїх книжок школяр не може вчить.
А на горi глузує пан всесильний
I топче в грязь громадський привiлей,
Щоб без жалю народ гнобити вiльний,
Щоб тиснути i мучити людей.
Цей привiлей вiн взяв у нас свавiльно —
I я за ним прийшов тепер сюди.
Г i л ь д а
(зворушена).
О боже ж мiй! Яка пригода дивна...
Неначе ти пiдслухав нас... пожди...
Неначе сон химерний i чарiвний...
I справдi сон... Якраз над ним заснув,
Над привiлеєм, писар наш лукавий.
(Пiдходить до стола i шукає грамоту).
Здається, тут... Ага... ось вiн... пiд правим
Затиснув лiктем... Держить... Потягну...
Попробую...
Обережно тягне пергамент з-пiд писаревого лiкгя. Вiн починає мимрити спросоння.
К о з е л i у с
(крiзь сон).
А що той вiйт?.. I вiн
Слив'янку добре смокче...
Г і л ь д а
Боже мій...
Прокинувся...
Ко з е л i у с
(так само).
...Пекуся я невтомно,
Невтомно i невсипно...
(Хропе).
Г i л ь д а
Знов заснув
Нотарiус невсипний.
(Витягає пергамент).
Ось де вiн!
Так, так, це вiн, славетний привiлей,
Та грамота князiвська, що дає
Киянам свiтло... Ось вона... Бери.
(Подає грамоту Свiчцi).
Хай буде це подякою моєю
За вогник той, що ти колись дiстав
I засвiтив в моєму лiхтарi...
Недурно ж ми з тобою родом рiвнi —
Бо ти зброяр — я зброярiвна.
Тепер тiкай.
С в i ч к а
(бере грамоту й цiлує її руки).
О, дякую безмiрно!
(Зникає).
Г i л ь д а
Тепер лишилось замести слiди
I спiльникiв покликати сюди.
(Бере з тарiлки сало i маже папери).
Намажу папери всi салом
Й моторних покличу мишей,
Щоб завтра на них всi казали,
Що з'їли вони привiлей.
О мишi, моторнi звiрята,
Сюди поспiшайте мерщiй!
Для вас тут вечеря багата —
Листи й пергаменти смачнi.
Гризiть i шматуйте завзято
Князiвськi папери й листи,
В них правди даремно шукати —
Самi обiцянки пустi.
Гасить свiчку й зникає.
Завiса.
ДIЯ ТРЕТЯ
Магiстратська зала, по-святковому причепурена гiрляндами зеленi, килимами й кольоровими рушниками. Вздовж брусованих стiн — укритi килимами лави, праворуч, у глибинi, довгий стiл, заставлений жбанами з медом i стравою. Просто посерединi широкi вхiднi дверi. Час перед осiннiм вечором.
І
Тихо й урочисто, в пiвтемрявi увiходять одна по однiй стрункi групи цехiв — кожен iз своєю корогвою i з шiстьма великими зеленими свiчками — гордiстю кожного цеху. На корогвах гаптованi шовком i золотом емблеми вiдповiдного ремества: черевик, ножицi, стрiла, риба i т. iн. Всiх 12 цехiв — кравцi, шевцi, золотарi, ткачi, кушнiри, зброярi, ковалi, хлiбницi й перекупки, рибалки, теслярi, кожум'яки й бондарi. Тихо, в порядку розмiщуються цехи обабiч в палатi. Капуста, Передерiй, Чiп, Коляндра керують мiсцями. Передерiй з своєю дiвчинкою.
Тим часом вже зовсiм стемнiло, але нiде не свiтиться жодний вогник.
П е р е д е р i й
(урочисто).
Чи всi вже тут?
В с i
Всi, всi, на добрий час!
Пе р е д е р i й
Чи всi свої?
В с i
Свої! Чужих нема!
П е р е д е р i й
Чи всi брати?
В с i
Брати всi до одного
На все життя, до працi й до меча!
I зрадникiв немає серед нас.
П е р е д е р i й
На добрий час! То слухайте ж, кияни,
То слухайте ж, брати всi цеховi,
Кравцi, шевцi, золотарi, рибалки,
Ткачi, зброярськi цехи, ковалi,
Перекупки, хлiбницi, теслярi,
Кушнiри, бондарi та кожум'яки,
Мужi громадськi, славнi i мiцнi!
Ви знаєте, що Свiчка, брат наш славний,
Здобув для нас князiвський привiлей,
Здобув нам свiтло — i сьогоднi ми
Розсiємо нарештi сум нiчний.
В с i
Хай буде свiтло! Слава! Слава Свiчцi!
П е р е д е р i й
Хай буде свiтло! Браття дорогi,
Ви знаєте, що я один мiж вас,
Хто цих свiчок жаданих не побачить.
Та що з того...