Наталка-Полтавка

Котляревський Іван

Сторінка 6 з 6

Так, Наталко! Молись богу і надійся од його всього доброго. Бог так зробить, що ви обоє незчуєтесь, як і щастя на вашій стороні буде.

Н а т а л к а. Я давно уже поклялась і тепер клянусь, що кромі Петра ні за ким не буду. У мене рідна мати — не мачуха, не схоче своєї дитини погубити.

П е т р о. Дай боже, щоб її природна доброта взяла верх над приманою багатого зятя.

Н а т а л к а. Петре! Любиш ти мене?

П е т р о. Ти все-таки не довіряєш? Люблю тебе більше, як самого себе.

Н а т а л к а. Дай же мені свою руку! (Взявши руки). Будь же бодрим і мені вірним, а я навік твоя.

М и к о л а. Ай Наталка! Ай Полтавка! От дівка, що і на краю пропасті не тілько не здригнулась, но і другого піддержує. (К Наталке). За се заспіваю тобі пісню про Ворскло, щоб ти не важилась його прославляти собою, воно і без тебе славне. (Поет).

№ 18

Ворскло річка

Невеличка,

Тече здавна,

Дуже славна

Не водою, а войною,

Де швед поліг головою.

Ворскло зріло

Славне діло:

Як цар білий,

Мудрий, смілий,

Побив шведську вражу силу

І насипав їм могилу.

Козаченьки

З москалями

Потішились

Над врагами,

Добре бившись за Полтаву

Всій Росії в вічну славу!

П е т р о. Отже ідуть...

М и к о л а. Кріпись, Петре, і ти, Наталко!.. Наступає хмара, і буде великий грім.

Я В Л Е Н И Е 11

Те же, возный, выборный и Терпилиха.

В ы б о р н ы й. Що ви тут так довго роздабарюєте?

В о з н ы й. О чем ви — теє-то як його —— бесідуєте?

Т е р п и л и х а (увидя Петра). Ох, мені лихо!

Н а т а л к а. Чого ви лякаєтесь, мамо? Се Петро.

Т е р п и л и х а. Свят, свят, свят! Відкіль він взявся? Се мара!

П е т р о. Ні, се не мара, а се я — Петро, і тілом, і душею.

В о з н ы й (к виборному). Що се за Петро?

В ы б о р н ы й. Се, мабуть, той, що я вам говорив, Наталчпн любезний, пройдисвіт, ланець.

В о з н ы й (к Петру). Так ти, вашець, Петро? Чи не можна б — теє-то як його — убиратись своєю дорогою, бо ти, кажеться, бачиться, видиться, здається, меж нами лишній.

Н а т а л к а. Почому ж він лишній?

Т е р п и л и х а. І відомо — лишній, коли не в час пришов хати холодити.

П е т р о. Я вам ні в чім не помішаю, кінчайте з богом те, що начали.

Н а т а л к а. Не так-то легко можна окончпти те, що вони начали.

В о з н ы й. А по какой би то такой резонной причині?

Н а т а л к а. А по такій причині: коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію.

В о з н ы й. Однако ж, вашеці проше, ви рушники подавали, сиріч — теє-то як його — ти одружилася зо мною.

Н а т а л к а. Далеко іще до того, щоб я з вами одружилася! Рушники нічого не значать.

В о з н ы й (к Терпилихе). Не прогнівайся, стара. Дочка твоя — теє-то як його — нарушаеть узаконенний порядок. А понеже рушники і шовковая хустка суть доказательства добровольного і непринужденного єя согласія бить моєю сожительницею, то в таковом припадкі станете пред суд, заплатите пеню і посидите на вежі.

В ы б о р н ы й. О, так! так! Зараз до волосного правленія та і в колоду.

Т е р п и л и х а (со страхом). Батечки мої, умилосердітесь! Я не одступаю од свого слова. Що хочете робіте з Петром, а Наталку, про мене, зв'яжіте і до вінця ведіте.

Н а т а л к а. Не докажуть вони сього. Петро нічого не виноват, а я сама не хочу за пана возного: до сього силою ніхто мене не принудить. І коли на те іде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду.

М и к о л а. Що то тепер скажуть?

В ы б о р н ы й. От вам і Полтавка! Люблю за обичай!

Т е р п и л и х а. Вислухайте мене, мої ріднії! Дочка моя до сього часу не була такою упрямою і смілою; а як прийшов сей (указывает на Петра) шибеник, пройдисвіт, то і Наталка обезуміла і зробилась такою, як бачите. Коли ви не випровадите відсіль сього голодрабця, то я не ручаюсь, щоб вона і мене послухала.

В о з н ы й и В ы б о р н ы й (вместе). Вон, розбишако, із нашого села зараз... І щоб твій і дух не пах! А коли волею не підеш, то туда заправторимо, де козам роги правлять.

Т е р п и л и х а. Зслизни, маро!

П е т р о. Утихомиртесь на час і вислухайте мене: що ми любились з Наталкою, про те і богу, і людям ізвісно; но щоб я Наталку одговорьовав іти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матері і поселяв несогласіє в сім'ї — нехай мене бог накаже! Наталко, покорися своїй долі, послухай матері, полюби пана возного і забудь мене навіки! (Отворачивается й утирает слезы. Все показывают вид участия в горести Петра, даже и возный).

Т е р п и л и х а (в сторону). Добрий Петро! Серце моє против волі за його вступається!

Наталка плачет, возный рассуждает.

В ы б о р н ы й. Що не говори, а мені жаль його.

М и к о л а. На чім то все се окошиться?

В о з н ы й (Петру). Ти, вашець, — теє-то як його — куда тепер помандруєш?

П е т р о. Я ішов в Полтаву, но тепер піду так, щоб ніколи сюда не вертатись... Іще пару слов скажу Наталці. Наталко! Я через тебе оставив Полтаву і для тебе в дальніх сторонах трудився чотири годи; ми з тобою виросли і згодовалися вкупі у твоєї матері, ніхто не воспретить мені почитати тебе своєю сестрою. Що я нажив — все твоє: на, возьми! (Вынимает из-за пазухи завернутые в лубки деньги). Щоб пан возний ніколи не попрекнув тебе, що взяв бідну і на тебе іздержався. Прощай! Шануй матір нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду.

Н а т а л к а. Петре! Нещастя моє не таке, щоб грішми можна од його одкупитися: воно тут! (Показывает на сердце). Не треба мені грошей твоїх. Вони мені не поможуть. Но бідою нашою не потішаться вороги наші... І моїй жизні конець недалеко... (Склоняется на плечо Петру).

Т е р п и л и х а (подбегает и обнимает Петра). Петре!

Н а т а л к а (обнимая Петра, говорит матери). Мамо! Кого ми теряємо!

М и к о л а (виборному). А тобі як він здається?

В и б о р н ы й. Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!

В о з н ы й (вышед вперед на сцену). Размишлял я предовольно, і нашел, что великодушной поступок всякії страсті в нас пересиливаєть. Я — возний і признаюсь, что от рожденія моєго расположен к добрим ділам; но, за недосужностію по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал. Поступок Петра, толіко усердний і без примісу ухищренія, подвигаєть мене на нижеслідующеє... (К Терпилихе). Ветхая деньми! благословиши лі на благоє діло?

Т е р п и л и х а. Воля ваша, добродію! Що не зробите, все буде хороше: ви у нас пан письменний.

В о з н ы й. Добрий Петре і бойкая Наталко! Приступіте до мене! (Берет их за руки, подводит к матери и говорит). Благослови дітей своїх щастям і здоров'ям. Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владініє з тим, щоб зробив її благополучною. (К зрителям). Поєліку же я — возний, то по привілегії, Статутом мні наданой, заповідаю всім: "Где два б'ються — третій не мішайсь!" і твердо пам'ятовать, що насильно милим не будеш.

П е т р о и Н а т а л к а (когда возный говорит к зрителям, обнимают мать, а по окончании говорят). Мати наша рідная, благослови нас!

Т е р п и л и х а. Бог з'єднаєть вас чудом, нехай вас і благословить своєю благостію...

М и к о л а. От такові-то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються.

В ы б о р н ы й. Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець, та й возний, здається, не з другой губернії.

П е т р о. Наталко! Тепер ми ніколи не розлучимося. Бог нам поміг перенести біди і напасті, він поможе нам вірною любовію і порядочною жизнію буть приміром для других і заслужить прозвшце добрих полтавців. Заспівай же, коли не забула, свою пісню, що я найбільше люблю.

Н а т а л к а. Коли кого любиш, того нічого не забудеш.

№19

Ой я дівчина Полтавка,

А зовуть мене Наталка:

Дівка проста, не красива,

З добрим серцем, не спесива.

Коло мене хлопці в'ються

І за мене часто б'ються,

Но я люблю Петра дуже,

А до других мні байдуже.

Мої подруги пустують

І зо всякими жартують,

А я без Петра скучаю

І веселості не знаю.

Я з Петром моїм щаслива,

І весела, і жартлива,

Я Петра люблю душею,

Він один владієть нею.

Х о р

Начинаймо веселиться,

Час нам сльози осушити;

Доки лиха нам страшиться, | (2)

Не до смерті ж в горі жити. |

Нехай злії одні плачуть,

Бо недобре замишляють;

А полтавці добрі скачуть, | (2)

Не на зло другим гуляють.|

Коли хочеш буть щасливим,

То на бога полагайся;

Перенось все терпеливо | (2)

І на бідних оглядайся. |

1 2 3 4 5 6