Наталка-Полтавка

Котляревський Іван

Сторінка 2 з 6

Признаюсь тобі, як приятелю, буде чим і жінку — теє-то як його — і другого кого годовати і зодігати.

В ы б о р н ы й. Так чом же ви не одружитеся? Уже ж, здається, пора. Хіба в ченці постригтись хочете? Чи ще, може, суджена на очі не нависла? Хіба хочете, щоб вам на весіллі сю пісню співали? Ось слухайте.

(Виборный поет)

№ 5

Ой під вишнею, під черешнею

Стояв старий з молодою, як із ягодою. (2)

І просилася, і молилася:

"Пусти мене, старий діду, на улицю погулять!" (2)

"Ой я й сам не піду, і тебе не пущу:

Хочеш мене, старенького, да покинути. (2)

Ой не кидай мене, моя голубочко,

Куплю тобі хатку, і ще сіна жатку,

І ставок, і млинок, і вишневий садок". (2)

"Ой не хочу хатки, ані сіна жатки,

Ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка. (2)

Ой ти, старий дідура, і зогнувся, як дуга,

А я, молоденька, гуляти раденька". (2)

В о з н ы й. Коли другії облизня поймають, то і ми остерегаємся. Наталка многим женихам піднесла печеного кабака; глядя на сіє, і я собі на умі.

В ы б о р н ы й. А вам що до Наталки? Будто всі дівки на неї похожі? Не тілько світа, що в вікні; сього дива повно на світі! Та до такого пана, як ви, у іншої аж жижка задрижить!

В о з н ы й (в сторону). Признаюсь йому в моєй любві к Наталці. Послухай, пане виборний! Нігде — теє-то як його — правди дівати, я люблю Наталку всею душею, всею мислію і всім серцем моїм, не могу без неї жити, так її образ — теє-то як його — за мною і слідить. Як ти думаєш? Як совітуєш в таковом моєм припадці?

В ы б о р н ы й. А що тут довго думати? Старостів посилати за рушниками, та й кінець. Стара Терпилиха не зсунулась іще з глузду, щоб вам одказати.

В о з н ы й. Ох, ох, ох!.. Стара не страшна, так молода кирпу гне! Я уже їй говорив, як то кажуть, надогад буряків —— теє-то як його —— так де! Ні приступу!

В ы б о р н ы й. Що ж вона говорить, чим одговорюється і що каже?

В о з н ы й. Она ізлагаєть нерезоннії — теє-то як його — причини; она приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаєть себе сиротою, а мене паном; себе бідною, а мене багатим; себе простою — теє-то як його — а мене возним; і рішительний приговор учинила — що я їй, а она мні не рівня — теє-то як його.

В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

В о з н ы й. Я їй пояснил, що любов все равняєть.

В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?

В о з н ы й. Що для мене благопристойніє панночка, ніж простая селянка.

В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

В о з н ы й. Що она — теє-то як його — одна моя госпожа.

В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?

В о з н ы й. Що она не вірить, щоб так дуже — теє-то як його — можна полюбити.

В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

В о з н ы й. Що я її давно люблю.

В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?

В о з н ы й. Щоб я одв'язався од неї.

В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

В о з н ы й (с жаром). Що? Нічого!.. Тебе чорт приніс — теє-то як його — Наталка утекла, а я з тобою остався.

В ы б о р н ы й.Ой ви, письменні! Вгору деретеся, а під носом нічого не бачите: Наталка обманьовала вас, коли говорила, що ви їй не рівня. У неї не те на серці...

В о з н ы й. Не те? А що ж би такеє?

В ы б о р н ы й. Уже не що, другого любить; ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтаві і покійний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець виріс славний, гарний, добрий, проворний і роботящий; він од Наталки старший був годів три або чотири; з нею вигодовавсь і зріс вкупі. Терпило і Терпилиха любили годованця свого, як рідного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат з сестрою. Но Терпило, понадіявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рівнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями і цехмистрами —— пив, гуляв і шахровав гроші; покинув свій промисел і мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра і вигнав його із свого дому; послі, як не стало і посліднього сього робітника, Терпило зовсім ізвівся; в бідності умер і без куска хліба оставив жінку і дочку.

В о з н ы й. Яким же побитом — теє-то як його — Терпилиха з дочкою опинилися в нашем селі?

В ы б о р н ы й. У Терпила в городі на Мазурівці був двір — гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом і садком. Терпилиха по смерті свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собі хатку і тепер живе, як ви знаєте.

В о з н ы й. А вишереченний Петро де — теє-то як його — обрітається?

В ы б о р н ы й. Бог же його зна. Як пішов з двора, то мов в воду упав, і чутки нема. Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує.

В о з н ы й. Наталка неблагорозумна: любить такого чоловіка, которго — теє-то як його — можеть бить, і кістки погнили. Лучче синиця в жмені, як журавель в небі.

В ы б о р н ы й. Або, як той грек мовляв: "Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник"... А я все-таки думаю, коли б чоловік добрий найшовся, то б Наталка вийшла замуж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться.

В о з н ы й. Сердечний приятелю! Візьмися у Наталки і матері хожденіе іміти по моєму сердечному ділу. Єжелі виіграєш — теє-то як його — любов ко мні Наталки і убідиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанії, то не пожалію — теє-то як його — нічого для тебе. Вір — без дані, без пошлини, кому хочеш, позов заложу і контроверсії сочиню, — божусь в том — єже-єй! єй!

В ы б о р н ы й (немного подумав). Що ж? Спрос не біда. Тут зла ніякого нема. Тілько Наталка не промах!.. О, розумна і догадлива дівка!

В о з н ы й. Осмілься! Ти умієш увернутись — теє-то як його — хитро, мудро, недорогим коштом; коли ж що, то можна і брехнути для обману, приязні ради.

В ы б о р н ы й. Для обману? Спасибі за се! Брехать і обманьовать других — од бога гріх, а од людей сором.

В о з н ы й. О, простота, простота! Хто тепер — теє-то як його — не брешеть і хто не обманиваєть? Повір мні: ежелі б здесь собралося много народу і зненацька ангел з неба з огненною різкою злетів і воскликнул: "Брехуни і обманщики!.. ховайтесь, а то я поражу вас!.." — єй-єй, всі присіли би к землі совісті ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближніх, а то біда — теє-то як його — що часто лжем ілі ради своєй ви годи, ілі на упад других.

В ы б о р н ы й. Воно так, конечне, всі люди грішні, однако ж...

В о з н ы й. Що "однако ж"? Всі грішні, та іще і як!.. І один другого так обманюють, як того треба, і як не верти, а виходить — кругова порука. Слухай. (Поет).

№ 6

Всякому городу нрав і права,

Всяка імієть свой ум голова,

Всякого прихоті водять за ніс, | (2)

Всякого манить к наживі свій біс.! |

Лев роздираєть там волка в куски,

Тут же волк цапа скубе за виски;

Цап в огороді капусту псує: | (2)

Всякий з другого бере за своє. |

Всякий, хто вище, то нижчого гне, —

Дужий безсильного давить і жме,

Бідний багатого певний слуга, | (2)

Корчиться, гнеться пред ним, як дуга. |

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,

Хто не лукавить, то ззаду сидить;

Всякого рот дере ложка суха — | (2)

Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха? |

В ы б о р н ы й. Воно так! Тілько великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що і старикам невпам'ятку. Добре, пане возний, я вас поважаю і зараз іду до старої Терпилихи. Бог зна, до чого веде, — може, воно і добре буде, коли ваша доля щаслива.

Дузт № 7

Возныйи виборний

Ой доля людськая — доля єсть сліпая!

Часто служить злим, негідним і їм помагає. (2)

Добрі терплять нужду, по миру товчуться,

І все не в лад їм приходить, за що не возьмуться. (2)

До кого ж ласкава ся доля лукава,

Такий живе як сир в маслі, спустивши рукава. (2)

Без розума люди в світі живуть гарно,

А з розумом та в недолі вік проходить марно. (2)

Ой доле людськая, чом ти не правдива,

Що до інших дуже гречна, а до нас спесива. (2)

(По окончании пения уходят).

Сцена переменяется й представляет внутреннось хаты Терпилихи.

Я В Л Е Н И Е 4

Терпилиха прядет, Наталка шьет.

Т е р п и л и х а. Ти оп'ять чогось сумуєш, Наталко! Оп'ять щось тобі на думку спало?..

Н а т а л к а. Мені з думки не йде наше безталання.

Т е р п и л и х а. Що ж робить? Три роки уже, як ми по убожеству своєму продали дворик свій на Мазурівці, покинули Полтаву і перейшли сюди жити; покойний твій батько довів нас до сього.

Н а т а л к а. І, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а умерти бідним; він не виноват.

Т е р п и л и х а. Лучче б була я умерла: не терпіла б такої біди, а більше через твою непокорность.

Н а т а л к а (оставляя роботу). Через мою непокорность ви біду терпите? Мамо!

Т е р п и л и х а. Аякже? Скілько хороших людей сватались за тебе — розумних, зажиточних і чесних, а ти всім одказала; скажи, в яку надежду?

Н а т а л к а. В надежду на бога. Лучче посідію дівкою, як піду замуж за таких женихів, як на мені сватались. Уже нічого сказать — хороші люди!

Т е р п и л и х а. А чому й ні? Дяк тахтауловський чом не чоловік? Він і письменний, розумний і не без копійки. А волосний писар і підканцелярист Скоробрешенко — чому не люди? Кого ж ти думаєш —може, пана якого або губерського панича? Лучче б всього, якби вийшла за дяка, — мала б вічний хліб; була б перше дячихою, а послі і попадею.

Н а т а л к а. Хотя б і протопопшею, то бог з ним! Нехай вони будуть розумні, багаті і письменнійші од нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх і коли мені вони осоружні!.. Та і всі письменні — нехай вони собі тямляться!

Т е р п и л и х а. Знаю, чом тобі всі не люб'язні; Петро нав'яз тобі в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш; чотири годи уже, як об нім ні слуху нема, ні послушанія.

Н а т а л к а. Так що ж? Адже і він об нас нічого не чує, та ми живемо; то і він жив і так же пам'ятує об нас, та боїться вернуться.

Т е р п и л и х а. Ти не забула, як покійний твій батько напослідок не злюбив Петра і, умираючи, не дав свого благословенія на твоє з ним замужество; так і мого ніколи не буде.

Н а т а л к а (подбегает к матери, схватывает ее руку и поет).

№ 8

Ой мати, мати! Серце не вважає,

Кого раз полюбить, з тим і умирає. (2)

Лучче умерти, як з немилим жити,

Сохнуть з печалі, щодень сльози лити. (2)

Бідность і багатство — єсть то божа воля;

З милим їх ділити — єсть щаслива доля.

1 2 3 4 5 6