Приречені на щастя

Чемерис Валентин

Валентин Лукич Чемерис

Приречені на щастя

Фантастичний роман про Адама і Єву та про їхню любов

"Довготривалі подорожі часто ставали причиною багатьох пригод, які нерідко виходили за межі ймовірності."

Із стародавньої хроніки

АСТРОНОМІЧНА ДОВІДКА

Альфа Центавра — наша найближча сусідка в космічному просторі за межами Сонячної системи й одна з найяскравіших зірок Південної півкулі — насправді є системою, що складається із трьох зірок. Дві великі зірки А і Б обертаються одна навколо другої за 80 років при середній відстані між ними близько 23 астрономічних одиниць; третій член системи — зірка С, що знаходиться від нас за 10 000 астрономічних одиниць, обертається навколо пари АВ за період близько мільйона літ. Кожна із зірок А і Б могла б мати придатні для життя планети, зірка С — Проксима — не могла б".

С. Доул, "Планети для людей"

Пролог

І. ПОПУТНОГО СОНЯЧНОГО ВІТРУ

Космічний корабель завершував свій перший виток навколо Землі.

— Пора, — сказав Командир. — Земля дає добро. Над Камчаткою відкрили шлюз. Усе було готове до задуманого і на рідній планеті не раз та не двічі "програно" в термобарокамері за повною циклограмою.

Всі інструкції вивчені, всі дії застережені. Але хто міг з певністю сказати, що чекає людину там, за надійними стінами космічного фрегата? І Командир корабля подумав, що в сто крат легше було б йому самому ступити в ту безодню, аніж давати команди товаришеві.

А вголос промовив спокійно і начеб аж якось буденно:

— Ну, в добру путь!..

Космонавт звівся з крісла і, повторивши про себе побажання Командира, кивнув йому і плавно рушив у шлюз.

Перед стартом, біля підніжжя ракети, готової знятися у височінь, Головний напучував його:

— Ти там особливо не мудруй. Тільки вийди і зайди. — Помовчавши, додав, усміхаючись: — Попутного тобі сонячного вітру!

Ці слова пригадалися Космонавтові, коли він переходив у шлюз. Перш ніж зробити вирішальний крок, на кілька секунд затримався. Мигцем оглянув себе в скафандрі (все було гаразд: на грудях висіла фотокамера, а на правому боці, біля стегна, — маніпулятор), хитнувся вперед — і до половини висунувся у відкритий простір.

Перед ним був Космос.

Перше, що кинулося у вічі, — Сонце. (Він подумки назвав його з великої літери). За інструкцією Космонавт мав повністю закрити світлофільтр. Але така була незборима цікавість глянути в Космос, на Сонце без захисного світлофільтра, що він лише наполовину прикрив лице. І коли зиркнув, то в ту ж мить зажмурився, бо здалося, що в лице вдарила дуга електрозварювання. Довелося спішно закрити світлофільтр, і лише тоді зміг дивитися. У Космосі, не відгороджене товщею атмосфери, Сонце було зовсім не схоже на те, яке він звик бачити з землі. Тут, на далекій орбіті, перед ним висів рівний диск, без проміння й ореолу, але сліпив неймовірно. Навіть у позолоченім фільтрі 96-процентної щільності яскравість була такою, як у Ялті в літній полудень.

Сонце — сліпучо-осяйне, а небо… чорне. І зоряне. Зорі були вгорі і внизу.

"Дивно, — подумалось Космонавтові, — сонячний день, а небо чорне. І зорі. Не збагнеш: чи зараз сонячна ніч, чи зоряний день?"

Він зробив ще один плавний, обережний рух, став на обріз люка, і… йому захопило подих.

Під ним було Чорне море. Як на долоні!

З ілюмінатора корабля він уже бачив його, але то з ілюмінатора, а звідси, з обрізу люка, над відкритою прірвою, зовсім інші почуття сколихнули його душу, і Космонавт вперше відчув себе крилатим.

І Кавказ був під ним.

Космонавтові зненацька, наче душа заспівала, пригадалися рядки поета, які вчив колись ще в школі:

Кавказ подо мною. Один в вышине

Стою над снегами у края стремнины;

Орел, с отдаленной поднявшись вершины

Парит неподвижно со мной наравне.

Отселе я вижу потоков рожденье

И первое грозных обвалов движенье.

Коли продзвеніли в душі ці рядки, Космонавт поглянув на свій корабель, і той йому видався справді незвичайним птахом.

А ліворуч було видно Балкани, Італію, праворуч, на обрії, — голубіла Балтика. Як намальована. І подумалося, що такої незвичайної краси ще не бачила жодна людина.

Але Космонавт схаменувся — не до замилування, треба було працювати. Він зняв кришку з кінокамери, що мала його знімати, глибоко зітхнув, м’яко відштовхнувся од корабельного порога і поплив, розкинувши руки й ноги.

У Космосі!

Над Землею!

І хоч поплив лише на довжину фала, а здавалося, що пливе над усім білим світом, над минулим Землі, над її сьогоденням та майбутнім.

Пливе над материками й морями і раптом чує в навушниках урочистий голос Командира:

— Я — "Алмаз"! Людина вийшла в космічний просстір! Знаходиться у вільному плаванні! Я — "Алмаз"! Людина вийшла…

В ту історичну мить вільного плавання над безоднею Космонавт ніяк не міг збагнути: хто ж то вийшов у космос, про що схвильовано передає Командир?

А під ним був Крим. На дні безмежної порожнечі. Обриси півострова були такими чіткими, що Космонавт упізнав Цемеську бухту.

Роздивляючись Крим, він згадав про ті побоювання, які чув перед польотом: а раптом психіка людини не зможе впоратись із відчуттям безодні, що розверзнеться перед нею? Раптом виникне страх перед прірвою? Раптом…

Космонавт посміхнувся — які страхи? Радість, збудження, захват охопили його над тією безоднею.

І бачить Космонавт, як Землею весна йде — з півдня на північ. Звідси, із недосяжної висі, видно, як біле поступається місцем чорному, зеленому. Весна йде? Красна йде! І здалося Космонавтові, що це не просто та весна, про яку в словниках зазначається: "пора року між зимою і літом". Ні, то йде Весна Людства, того Людства, яке щойно зробило перший крок у Космос, перший у мільйоннолітній ході, від далекої зорі зародження життя у пітьмі віків до зірок у небі.

Він плив над Землею, а під ним на північ поспішала весна.

Над Уралом Космонавт зненацька почав перевертатися на перекрученому фалі: то в один бік, то в другий. Але остраху чи побоювання не відчував, була радість і був захват, що Землею — прадавньою і вічно юною голубою планетою — іде Весна Людства!

Розкрутивши фал, він поплив до корабля.

І корабель вразив Космонавта не менше, аніж Земля і зорі: срібний, величний, з вусами антен, із сонячними блискітками — справжній зоряний фрегат! Від повноти щастя і захвату захотілося навіть випробувати корабель на стійкість. І він хитнув його — раз і вдруге. Виявилося, що корабель можна легко розкачати поштовхами!..

Космонавт засміявся у скафандрі й знову поплив від корабля.

І була тиша. Абсолютна, ні з чим не зрівняна тиша, якої немає на Землі.

Він відчув у тій тиші биття власного серця і шум дихання. Відчув ніби збоку. І здалося, що то дихає Всесвіт.

І був день як день — звичайний, березневий, нічим не примітний. І там, далеко внизу, на голубій планеті, ніхто у ті хвилини і гадки не мав, що в Космосі, над Землею, пливе людина. Перша і вперше за всю мільярднолітню історію планети людства.

Ще двічі Космонавт відходив од корабля і повертався до нього, до срібного зоряного фрегата з вусами антен. У шлюз він заплив головою вперед (хоча за інструкцією мав зайти ногами, але те, що виходило на Землі, під час тренувань у барокамері, не вийшло в Космосі, бо скафандр після вільного польоту став "не той"), там розвернувся і вже ногами — в корабель, прямо в крісло.

Це вже було над Єнісеєм.

І була перша людина у відкритому Космосі рівно 12 хвилин, ті 12 хвилин, що варті цілого життя, яких не кожному з землян вдається діждатися бодай раз на віку. То були перші зоряні хвилини людства, що з часом перетворяться на години, дні, тижні, місяці, роки, десятки років.

— Попутного тобі сонячного вітру, Людино!

На землі, як тільки Космонавт зняв шолом, Головний, хитро примружившись, зненацька запитав весело:

— Що я тобі сказав перед стартом? Ну, що?

— Вийти і зайти, — відповів щасливий Космонавт.

— А ти згадай краще.

І Космонавт згадав: "Попутного сонячного вітру". Головний засміявся.

— Ось тепер усе правильно.

І на своїй фотографії написав Космонавту на згадку про той незвичайний день: "Хай усе життя тебе супроводжує попутний сонячний вітер!"

На Космодромі квітли тюльпани.

То був звичайний березневий день, день, коли планетою Земля йшла Весна, зоряна Весна Людства.

2. ІЗ ДОСЬЄ КОСМІЧНОГО ЦЕНТРУ ЗЕМЛІ

Справа № 245/08 — "Геліос".

Другий Космофлот Землі.

Фонд 138/49

ПРОТОКОЛ 10

загального зібрання членів екіпажу "Геліоса".

6-й рік польоту.

18 березня 2115 року

за земним літочисленням.

Кают-компанія лайнера.

1. СЛУХАЛИ: повідомлення Командира лайнера про відкриття радіоастрономом "Геліоса" Русланом Булат-Беком нової планети в системі зірки А (сузір’я Центавра).

— Товариші! Друзі! Колеги! Земляни мої дорогі! Шість років ми, врізуючись у безкінечну ніч Простору, летимо до сузір’я Альфа Центавра на пошуки планети, придатної для життя людей. Нас чекає ще один рік падіння в космічну прірву, і лише тоді нарешті завершиться наша гігантська парабола.

Пройшли третій компонент сузір’я — зірку Проксиму, яка на 360 біліонів кілометрів ближче до Землі. Проксима Центавра — холодний червоний карлик, що дає світло в двадцять тисяч разів менше, ніж наше Сонце. Йдемо далі, до головного компонента системи Альфа Центавра — зірок А і Б. Як ви знаєте, радіоастрономи Землі висловили припущення, що в найближчому до Землі сузір’ї Альфа Центавра, в системах його зірок А чи Б, мусить бути планета. Мусить, але точно ніхто нічого не міг сказати і тим більше дати нам хоч якусь гарантію на успіх. Ми летимо шість років, лишивши позад себе десятки тисяч мільярдів кілометрів, на свій риск, не відаючи, що нас чекає на фініші: удача чи гірке розчарування. А втім, навіть негативний результат — це теж результат, хоча за нього і доводиться дорого платити. Але в обох випадках — позитивного чи негативного результатів — нам доведеться розплачуватися чотирнадцятьма роками власного життя. Та недарма ми шість земних років жили поза часом і простором, не знаючи ні дня, ні ночі, недарма шість років мали відчуття, що, освітлені срібним зоряним блиском, висимо, підвішені в порожнечі, недарма. Сьогодні, в цей знаменний для нас день, в обсерваторії "Геліоса" пролунав вигук Руслана, нашого зоряного марсового: "Планета! Бачу планету!.." І лише тепер ми твердо впевнені: чотирнадцять років життя ми віддамо не задарма.

1 2 3 4 5 6 7