Безталанна

Карпенко-Карий Іван

Сторінка 8 з 8

ться? Ти а^к змарніла... Я оце почула, що батько твій одходить від вас, і забігла на хвилину з тобою побалакать.

Софія. Ох, краще не питай... свекруха...

Параска. Свекруха як свекруха — я вже про неї й не кажу... Не крийся передо мною, я тебе давно люблю як сестру, і мені жаль тебе... Я все знаю...

Софія. Що ти знаєш? Може, ти знаєш і те, чого я не знаю?

Параска. Всі знають, тілько ти одна не знаєш...

Софія. Що, сестро, що, моя голубочко, ластівко, кажи! Може, ти що недобре знаєш про Гната?

Параска. Бач, мабуть, і ти помітила, коли питаєш так палко?

Софія. Одно помітила: Гнат не такий, як був спершу, неласкавий до мене, хати не держиться...

Параска. А Варка часто у тебе буває?

Софія. Варка! Так невже ж вона... кажи, кажи, що ти знаєш?..

Параска. Та те, що твій Гнат часто буває у Варки, вона його причарувала.

Софія (не може говорить). Ти... сама... бачила? Де? Як? (Дуже зворушена, ледве стоїть на ногах і сіда на ослоні.)

Параска. Я нічого не бачила...

Софія (встає, нервно сміється). От бач, от бач! Нічого не бачила, а говориш таке страшне.

Параска. Другі бачили! Даремно не говорять, — вона й сама хвалиться. Придивляйся за ними, то й ти побачиш! А тепер прощай, бо мене чоловік жде. Я тілько за тим і зайшла, щоб тобі сказать, бо тебе обманюють, а ти, як дитина, віриш... (Пішла.)

ЯВА VII

Софія одна, а потім Варка.

Софія. Боже, я з ума зійду... Варка? З Гнатом? Кепкують надо мною, обманюють у вічі, а за очі сміються над моєю душею, над моїм серцем, і вони живі, і грім божий їх не вбив? І Гнат? Гнат сміється над моїм серцем, що тілько й живе ним!.. Ох, серце ж моє бідне, не бийся в грудях, перестань краще биться навіки, щоб я не дожила до того, що ти мені віщуєш!

Входе Варка.

Варка. Здрастуй, Софіє.

Софія. Варка?! Це мені ввижається вона? Зійди, зійди з очей моїх, відьма, чарівниця!

Варка. Що з тобою, Софіє? Це я!

Софія. Ти?!

Варка. Та я ж! Ото, хіба не пізнаєш? Я, Варка, твоя подруга...

Софія. Іди, іди з очей моїх, чарівниця лукава! Іди! Не пали мене своїм поглядом єхидним — ти гірше сатани, ти мене з ума звела, ти одбила у мене чоловіка, ти причарувала його, а тепер ходиш сюда потішаться надо мною, живеш моїми муками, радієш моїм горем! (Хитається.) Геть з хати! (Сіда тяжко на піл.) Ох!.. (Пада зомліла на полу.)

Варка (підходить). Зомліла, сердешна! Так і вона довідалась уже?.. Ох! Цього я тілько й ждала, а серце забилось і страшно чогось зробилось, наче я душу загубила... Що ж воно буде далі: чи мене покине Гнат, чи її — і утіче зо мною?.. Побачимо! Щастя куце, я вже його спізнала! А тепер хоч і вирветься від мене, то й ти його не піймаєш! (Іде і на відході зустрічає Ганну.) Здрастуйте, і прощайте! Заходила до Софії, та вона спить. (Пішла.)

ЯВА VIII

Ганна (одна). Ач паскуда. Витяглась, й спить собі! Спи! Спи! Я тебе не будитиму чоловік та полюбується! Ну, взяв хазяйку, як мене нема дома, то хоч усе позабирай.

як пані яка, та — нехай прийде нічого сказать!

ЯВА ІХ

Входе Гнат, під чаркою.

Гнат. Давайте обідать! Де Софія?

Ганна.Он!

Гнат. Що ж це вона, слаба, чи що?

Ганна.Не здужає встать! От розбуди її, поцілуй, скажи:

спасибі тобі, моя хазяєчко, що ти спиш, а чужі свині всю харчу нашої поїли.

Гнат. Які свині? Що ви кажете?!

Ганна.А те, що твоїй пані тілько б спать! Я поставила висівки в хліві та пішла на город, а вона уклалась спать;

чужа свиня затесалась у хлів і все поїла, а наша голодна гуде! Нехай вам чорт, я вже утомилась за вами доглядать, ідіть собі к бісовому батькові з моєї хати.

Гнат. Яка ж це ваша хата? Хата моя, а коли вам тісно, так ви йдіть собі відціля!

Ганна.Не діждеш, не діждеш! Щоб твоя нечупайда була тут хазяйкою та вилежувалась, а я наймичкою? Хіба невістку на те беруть у хазяйство, щоб з нею панькаться? Бач, як витяглась!

Гнат (хутко йде до полу і штовхає Софію під бік). Уставай ти, сплюха чортова!

Софія (зскакує з полу й даваться, мое несамовита). Де я?

Гнат (шарпає Софію так, що та трохи не пада). Прочуняйся, кажу тобі!

Софія. Не буду, не буду, не буду! (Захищає себе руками, а далі впала в істерику — регоче помалу, а потім дужче.)

Гнат. Цить! (Замахується на Софію.) Цить, не смійся!

Софія (істерично плаче й захищається руками). Ой! Не бий же мене, не вбивай же мене, живи собі з Варкою, а я піду, піду від тебе... з батьком... піду...

Гнат (через зуби). Що ти сказала?! Га? Що ти сказ... Та цить, кажу, не плач! Ти мені всю душу вивернула своїми противними речами, своїми сльозами.

Ганна.Тепер погладь її по головці та й знову спать уклади, а мати нехай сама товчеться.

Гнат. Довго ви будете з мене жили тягти? (Переламує кочергу, з палицею кидається на Софію.) Довго будете мучить мене?

Софія. Ай! (Тіка надвір, Гнат за нею.)

Ганна (на порозі). Навіжений, що ти робиш? Палицею уб'єш!

За коном чуть: тихо Софія промовила: "Рятуйте!"

Візьми батіг та батогом: і дошкульно, і не покалічиш. (Біжить з хати.) Годі, годі! Уб'єш, кажу! (Впихає Гната в хату.)

Гнат (блідий, осатанілий, кида палицю між кочерги). О кляте серце, ти до добра мене не доведеш! За що, за що я так тяжко знущався над нею?! Від цього часу рука моя скорій одсохне, ніж вдарю Софію... хоч раз, хоч соломинкою.

Ганна (вбігає). Що ти наробив!.. Ти вбив її, вона нежива!

Гнат. Нежива!? (Біжить надвір.)

Ганна (ламає руки). Ох боже мій.... ох боже мій... Що ж тепер буде, що ж тепер робить? Занапастив свою голову навіки!

Гнат вносить Софію.

Ох нещастя, ох нещастя! Побіжу за Цимбалом, може, він поможе що, може, одходить її. (Вийшла.)

Гнат (кладе Софію на піл). Убив!! О, проклят будь і день той, і та година, в яку я родився... і тричі проклята хвилина, що з Варкою мене звела!..

Входе Іван.

Іван. О, краще б ти, дитино моя безталанная, мене поховала, ніж я маю тебе поховать... Нащо ж я, старий... гнилий... пеньок, зостався, а тебе... гильочко зеленая моя, зломила лихая доля...

Гнат. Тату... тату... я не хотів її убить... Я ненароком, з серця. (Опускається на коліна перед трупом.)

Завіса.

1886. Новочеркаськ

2 3 4 5 6 7 8