Безталанна

Карпенко-Карий Іван

Сторінка 2 з 8

А чорт його знає, куди він пішов... Тобі він хіба потрібний?

Степан. Ні, я так питаю...

Варка. Давно я тебе бачила, Степане, аж наче чого зраділа — мов брата стріла... Чого ти рідко так на вечерниці ходиш?

Степан. Наймит, ніколи, немає часу.

Варка. Правда твоя, Степаночку. Гірко жить на світі, як нема батька, матері... нема щирої дружини... Я часто, дивлячись на тебе, як ти працюєш, думаю собі: щаслива та дівчина буде, котру ти посватаєш...

Степан. Дівчата таких, як я, не люблять.

Варка. Які дівчата.

Степан. Та всі вони однакові: гляне на мою твар, злякається й одвернеться... (Сміється.)

Варка. Яка ж у тебе твар?.. Зовсім не страшна, що ти вигадуєш?

Степан. Ти вдень придивись, то й сама злякаєшся:

ряба, мов чорти горох на ній молотили.

Варка. Скажи краще, що ти несміливий, та й звертаєш на твар і ганиш її без міри! Он горбатий Маржан яку кралю висватав. Хіба ти до нього прирівнявся? Ти парубок як дуб, на все село, — і глянуть любо.

Степан. Хіба ззаду...

Варка. Вже коли дівчина тобі говоре, то повір! От спробуй: яка до вподоби — сміливо залицяйся, то й побачиш, що твоя буде.

Степан. Всі казали, що ти горда, а ти, бачу, така привітлива, балакуча...

Варка. Я горда? Ото! Чим же мені гордувать?

Степан. Красива, а всі залицяються, от і горда.

Варка. Коли хочеш, то я горда тим, що ні на кого не дивлюся і не вважаю на їх залицяння.

Степан. А Гнат?

Варка. Що мені Гнат? Пройдисвіт, волоцюга, та й більш нічого. Ти думаєш, що я до Гната?..

Степан. Кажуть.

Варка. Не вір. Мені такі парубки не до вподоби. Правда, він упада за мною, а мені про нього байдуже... Я скоріше полюблю смирного, роботящого.

Степан (бере її за руку). А я думав...

Варка. Що ми любимось з Гнатом? Ні, ніхто не знає, кого я люблю. (Зітхає.)

Степан (притяга її до себе). Кого ж?

Варка. Як буде сміливіщий, то й сам догадається... Ну, пусти, я піду.

Степан. Варко.

Варка. Чого?

Степан. А не будеш сміяться?

Варка. Нема з чого.

Степан (набік). У мене серце замирає! А!! (До Варкії.) Скажи, кого ти любиш? Може... ні, скажи сама... скажи, скажи!

Варка. Я .люблю смирного, несміливого, роботящого... трохи таранкуватого, та доброго парубка... От тобі й догадайся!

Степан. Мене?!

Варка (опуска очі). Тебе... вгадав...

Степан. От несподівано!.. Ти ж не жартуєш, ні?

Варка. Що ти, бог з тобою.

Степан. Я від твоїх речей мов одурів! Я сам тебе давно люблю, тілько боявся про те й подумать, щоб тобі признаться.

Варка. Суженого конем не об'їдеш...

Степан. А коли так, то завтра жди від мене старостів, нам нічого одволікать, ми любимось давно обоє; мені ж нема з ким радиться, я сам-один, ніхто не забороне посватать кого схочу, а гроші є у мене, слава богу!

Варка. І я так думаю, бо й мені ніхто не забороне, і я сама собі господиня...

Степан. Варко! Я не вірю своєму щастю. Мені все здається, що ти шуткуєш... Коли пошуткувала, то не доводь шутки до наруги, скажи зараз, бо я не вмію так, як другі... як осоромиш перед людьми... насмієшся надо мною, я...

Варка. Хтось сюди, либонь, іде... здається, тітка вертається! Іди, Степане, я візьму кужіль і зараз вийду, ми ще з тобою побалакаєм. (Степан виходе, а Варка бере кужіль.) Ну, тепер мені нічого не страшно... Степан від брехень захистить. А все ж на душі важко! Не вірю я, щоб Гнат мене покинув! Не вірю, тричі не вірю! Він завтра прийде сам до мене!.. О, коли б так сталось!.. Тоді Степана набік.

Завіса.

ДІЯ ДРУГА

Улиця. Варчина хата, зліва від глядачів.

ЯВА І

Варка (стоїть на порозі й виглядає). Нікого не видко!.. Серце до Гната рветься, а злість і досада здержує... Де ж він?.. Вже й вечір наближається, а на душі так погано, мов там прилип шматок чогось важкого і гне мене до землі!.. Ох!.. (Зачиняє двері й зникає в хаті.)

ЯВА ІІ

Виходить Ганна, з правого боку від глядачів. Ганна.Сказився парубок, не іначе!.. І на вулиці не видко... Ждала обідать — не прийшов, галушки перестояли, як кваша, і сама через нього не обідала... Вже й вечоріє, а його нема!.. Чи не поробили йому чого дівчата?.. Вештається скрізь по вечерницях, може, яка й піднесла... чого доброго... ще пропаде!.. От наказаніє господне! Кажу: женися, Гнате, — не слуха... Ну, та вже насяду я на нього й доти буду гризти, поки таки цієї осені не оженю. Пора, а то зовсім розпаскудиться! І додому самій не хочеться йти, та треба, бо там свиня 5 корито з'їсть, така клята ненажера. Коли б мерщій опоросилась — тепер у городі поросята по карбованцю... (Пішла уліво від глядачів.)

ЯВА III

Справа виходять Омелько й Дем’ян.

Омелько. Та невже ти не брешеш?

Дем’ян. Єй-богу, ніі Степан сам сьогодня приходив до мого батька, прохав, щоб пішли старостою до Варки. Батько вже збираються, мнуть табаку у череїтку, а дядько Микола зайдуть за ними з Степаном разом. От гарбузяку піднесуть, от сміха буде!

Омелько. Чого? Вони ж посварились з Гнатом; може, на злість йому й рушники подає за Степана!.. Хіба ти не знаєш Варки?..

Дем’ян. Та знаю, що вояа, аби' свого доказать, піде й до чорта на обід; тілько ж Степан рябий, як еоровд яйце, а вона вередлива, та й Гната ще не забула...

Омелько. Так що ж, що рябий! Він здоровий, роботящий, кажуть, і гроші є... Чого ж їй ждать? Коли Гнат покинув, піде й за рябого. Жаль. Гарна дівчина, хоч би й не Степанові, якщо не проштрапилась...

Демян. А вона тобі до вподоби?

Омелько. Диво, кому ж вона ве до вподоби?

Дем’ян. Та першому мені. Я її боюся. Як гляне, так аж мороз по шкурі піде.

Омелько. То й добре? Я їх багато бачив ка сахарному заводі, а таких нема?

Дем'ян. То сватай.

Омелько. Спізнився.

Дем’ян . От Степан візьме в обидві жмені гарбуза, а ти й засилай зараз старостів. Вона за. тебе скоріше піде, бо через тебе й посварилась з Гнатом.

Омелько. Як?

Дем’ян . Та так. Я бачив, як ти під сіном обняв її, та й сказав Гнатові, ну, а ного й запалило.

Омелько. От навіжений! Я хотів пошуткувать, обняв її, а вона мені стусана дала та й вирвалась. Що ж з цього? А! Я й не розшолопав вчора, чого він до мене чіплявся! Слухай! Тнат ще не зна про старостів, на вулиці його не видко, ходім до нього та розкажемо, і я помирюся з ним, і його помирю з Варкою. Чортзна за що посварились.

Дем’ян . Та йому про Варку байдуже! Хіба не бачив, як біля Софії увивався? Ну й майстер він біля дівчат!

Омелько. А коли байдуже, то посміємося разом з ним над Степаном; а потім прийдемо сюди, подивимося на сватання.

Дем’ян . Ну, ходім.

ЯВА IV З

Зліва виходять Софія й Параска.

Омелько. От і дівчата! Куди?

Параска. Туди. А ви куди?

Дем'ян. А ми туди!.. Ти знаєш, що тут сьогодня сватання?

Параска. Яке?

Дем'ян. Степан свата Варку.

Параска. Тю! Що ти мелеш?

Омелько. Побачите самі! (До Дем'яна.) Ну, ходім, покличем Гната.

Параска. Хіба його нема на вулиці або у Миколи?

Дем'ян. Нема.

Пішли вліво.

Софія. Я вернуся, сестричко, додому. Гната нема між хлопцями — чого я піду. Може, він до мене зайде, вчора обіщав.

Параска. Та ще побачишся.

Софія. Е, ні. Я завтра рано поїду до татка, а тепер розминемося! Ох! Вчора, гей, він мені такого наговорив, що я мало не здуріла: не знаю, чи й вірить своєму щастю?.. Так скоро все зробилося, що я мов несамовита ходю.

Параска. То вже тобі так бог дає, що щастя в двір само йде; ти ж давно Гната любила...

Софія. Може, він шуткував...

Параска. Чого ж йому шуткувать?

Софія. А Варка?

Параска. Хіба не бачила, що глек розбили?

Софія. Хто його знає?.. Вони гуляли довго.

Параска. Ото сказала — гуляли!.. Одно — залицяться, а друге — повінчаться! Варка з Гнатом гуляла, а заміж — чула? — за Степана йде. Так воно все! Поки гуляють — обриднуть одно другому, а дружаться з тими, хто судився...

Софія. То правда. Тілько мені чогось наче страшно... аж тремтю...

Параска. То тобі радісно, а ти думаєш — страшно... ти ще дитина!

Софія. Може. Слухай, сестро, як побачиш Гната... ні, не приходиться...

Параска. Сказать, щоб прийшов?

Софія (киває головою). Тілько щоб ніхто не чув! (Цілує її.) Яка ти добра! Прощай! (Хутко вертається наліво.)

Параска (одна). Така смирна дівчина та щира, і люблю я її, мов сестру... А тут і справді, як хлопці не брешуть, чудне щось робиться! Не вспіла Варка посвариться з Гнатом, вже й старостів жде!.. Був, виходить, такий зарані на прикметі, що тілько моргнула, а він і тут... Горда та завзята, клята дівка, не дасть у кашу наплювать! Піду дівчатам розкажу, — там, певно, вже збираються. (Пішла вправо.)

ЯВА V

З хати виходе Варка.

Варка (одна). Боже мій, що ж це зо мною діється? Голова горить вогнем, аж в ухах дзвенить!.. Вже й сонечко заходить, а Гната нема і не видно!.. Скоро вечір і старости прийдуть від Степана! Ох! Наче щось усередині порвались! Здається мені, що з сонцем разом зайде навіки моє щастя!.. Боже, боже! Невже ж і справді мені судився Степан, а не Гнат?.. Невже та ідолка, Софія, так причарувала його відразу, що він навіки зо мною посварився? Ні, не повірю. Що ж робить? Ще можна дать Степанові звістку, щоб не присилав за рушниками!.. Піти самій до Гната? А!! Піду! Він дома... Він жде... (Хутко надіва хустку на голову і йде поза свою хату наліво.)

ЯВА VI

Зліва виходять 1-а і 2-а дівчата.

1-а дівчина. Здрастуй, Варко! Варко, здрастуй!.. Куди це вона так майнула? Кажу, здрастуй, — мов оглухла, і не оглянулась...

2-а дівчина. Забрала собі в голову, що кращої й нема від неї...

1-а дівчина. І що там хорошого? Тьфу!..

2-а дівчина. Я тобі скажу: вона чарівниця! Всі кажуть, що її баба — відьма...

1-а дівчина. Та я сама бачила, як вона на зорях ворожила, — недурно ж парубки за нею так упадають.

2-а дівчина. Відьомське кодло!.. Ходім, сестро. Дивись, Гнат іде, наче крадеться! Вчора посварились, бач, який ходе? Зачарувала парубка.

Пішли направо.

ЯВА VII

Справа, з задньої куліси, виходе Гнат.

Гнат (один). Вулицею не піду, пройду мимо, бо як по-баче, скаже — нарошне її шукаю. І вгада! Цілий день блукаю: то за городами, то в саду у панськім, то за кладовищем — назираю, чи не вийде, а вона, клята, не виходить!.. Зілля!.. Побачить би тілько, усміхнуться, моргнуть — і годі!.. Не виходить же... А сама у мене й з думки не йде! Мучусь, нічого й їсти не хочеться. І що тут такого, що Омелько зачепив Варку? А вона ж як потім присягалась, що любить мене!.. Одурів! Так, наче чорт у мене втисся. А Софії чого наг

1 2 3 4 5 6 7