Сава Чалий

Карпенко-Карий Іван

Сторінка 4 з 12

ський. Слухаю пана!

Потоцький (показує на стару Качинську). От пану наречена. Сьогодні хочу і весілля справить.

Яворський. Слухаю пана.

Потоцький. Пане Яворський, поцілуй свою наречену!

Яворський. Слухаю пана. (Іде до Качинської.)

Качинська. При людях соромно. Нехай уже по шлюбі, ясновельможний пане!

Потоцький. Пане Яворський! Прошу до шлюбу зараз.

Яворський подає руку Качинській. Кася присіда Потоцькому. З дороги Качинська обертається.

Качинська. А коли ж ясновельможний пан дозволить взять п'ять тисяч злотих?

Потоцький. По шлюбі.

Яворський. Слухаю пана!

Вийшли.

ЯВА V

Ті ж, без Яворського, Качинської і Касі, а потім Жезніцький і гайдук.

Потоцький. Ха-ха! Серед таких тяжких обставин для розваги приятна комбінація! Потап! Після шлюбу закликать Яворського до мене — я його не пустю до Качинської, буде з неї п'ять тисяч злотих! Ха-ха!

Входить гайдук з листом, за ним Жезніцькнй.

Гайдук (подає лист). Від хорунжого пана Реви лист.

Жезніцький (потирає руки). А при ньому скованого гайдамаку привели.

Потоцький (читає). "Вчора біля Очеретного я наскочив на гайдамацькую ватагу, розпудив хлопців, порубав, а ватажка Саву Чалого на суд ясновельможного пана посилаю!" (Говорить.) Знову Сава! Четвертий Сава! Подле ім'я, коли його почуєш або вголос вимовиш, то мов гадюка в пазусі ворушиться й сичить. (Читає.) "Тепер околиця вся наша від страху спочине, бо цей харциз Сава так настращав усіх, що рідка хто не схоплюється в сні і не кричить це подле ім'я! Усі з'їжджались до мене, коли почули, що гайдамака Сава Чалий у мене в руках. Вже вся шляхетська околиця знай радіє, що Саву піймали, а хлопи похнюпили носи і посмирніли. Тепер ми будем спать спокійно". (Говорить.) Даремно! (До Жезніцького.) А приведи сюди харциза; побачим, що за птиця!

Жезніцький. А може б, перше підпекти?

Потоцький. Поспієш ще, давай сирого.

Жезніцький. Слухаю. Запорожці всі в тюрмі, а один утік; коли б не гайдамаки, чого йому тікать? (Пішов.)

ЯВА VI

Ті ж, без Жезніцького.

Шмигельський. Ясновельможний пане! Коли вже я оригінал, то дозволяю собі все, що думаю, говорити прямо.

Потоцький. Через шлюб Яворського я в гуморі. Говори.

Шмигельський. Нехай Жезніцький не спішить допитувати запорожців; можна ж певні відомості мать від коша.

Потоцький. Покриють, гадюки.

Шмигельський. Не треба звіра дратувать! Відомо пану, коли українська партія в Лисянці без всякого суда сорок запорожців смертю скарала, якими муками жидам і шляхті заплатили їх товариші?

Потоцький. А ми поквитаємось!

ЯВА VII

Ті ж і гайдамака, скований і зв'язаний, біля нього козаки з списами.

Потоцький (довго дивиться на гайдамаку). Ти знаєш, хто я?

Гайдамака (довго дивиться на Потоцького). Може, знаю, а може, й ні!

Потоцький. І смерть твоя, й життя — в моїх руках!

Гайдамака. Може, в твоїх, а може, й ні.

Жезніцький. Гадюко! З тобою пан Потоцький розмовляє!

Гайдамака. Може,. Потоцький, а може, й ні.

Жезніцький. Я з тебе живого здеру шкуру за такі слова.

Гайдамака. Може, здереш, а може, й ні.

Потоцький. Стривай! Хто ти? Скажи по правді— я тебе зараз одпустю.

Гайдамака. Може, одпустиш, а може, й ні.

Потоцький. Признайся, я тобі сто злотих дам, ти Сава Чалий?

Гайдамака. Може, Сава, а може, й ні.

Потоцький (бере з столу пістоль і цілить в гайдамаку). Говори: ти Чалий? Уб'ю, як собаку!

Гайдамака. Може, уб'єш, а може, й ні.

Потоцький стріляє; осікається пістоль.

А бач, не вбив!

Потоцький. На палю його зараз!

Гайдамака. Це той Потоцький, що розум в нього жіноцький.

Потоцький. Посади його в бочку і задави димом від

сірки.

Гайдамаку виводять.

Ну, пане Шмигельський, що з таким народом зробиш?

Шмигельський. З таким народом можна весь світ покорить!

Потоцький. Ти мене дратуєш не менш, ніж цей диявол; стережись!

Шмигельський. Я шут, оригінал; мені ясновельможний пан дозволив говорити все, а в пана слово королівське, і я знов сміло говорю. Вели, ясновельможний пане, замість мук і кари, розкувать його, нагодувать ного гарненько, дай йому добрий кухоль горілки — і він тобі розкаже все, а муками і страхом нічого ти від нього не добудеш!

Потоцький. Ха-ха-ха! Гайдамаку вітать, як дорогого гостя? Оригінальне! Гукни Жезніцького!

Шмигельський (до козачка). Поклич пана Жезніцького.

Потоцький. Чудово, чудово!.. Почнем харцизів частувати, музика буде грати їм, нехай танцюють п'яні бестії, а після танців і на палю!.. Нехай оригінальне умирають... Ха-ха-ха!

Входе Жезніцький.

Розкувать гайдамаку, дать йому добре їсти, поїть горілкою три дні, щоб кожний день був п'яний, як на весіллі, а Лейба нехай грає йому на цимбалах веселу до танців! Ха-ха-ха! Нова кара! Ну, чого стоїш? Ти м'яса хочеш? Буде м'ясо! На третій день, коли нічого нам харциз не скаже, посади його на палю; Лейба буде грать йому веселу, а він нехай конає, бестія, під танець.

ЯВА VIII

Ті ж і гайдук з листом.

Гайдук. Ясновельможному від хорунжого Реви лист. (Вийшов.)

Потоцький (читає). Сава Чалий!.. (Говоре.) Диявол! Знову це гадюче ім'я!.. (Читає.) "Сава Чалий нас обманив. Навмисне він послав малий загін, його посікли ми і ватажка піймали, а той сказав, що ніби Чалий він. Його послав я вашій мосці . Тим часом справжній Сава на другу ніч з загоном чоловік у двісті напав на Очеретне, забрав з комор пшоно, сало, весь хліб, всіх коней, сорок пар волів, дочку підстарости Курчинського, прекрасну Зосю, взяв і щез, як дим в повітрі!" (Говорить.) Диявол! Диявол! Диявол! (Читає.) "В погоню пішла хоругв Ружицького". (Говорить.) О, коли б його піймали, я місяць би його горілкою поїв, поки б не збожеволів він, а потім на цепу водив би його по всій Україні. Ні, це не чоловік, це, певно, чорт назвався Чалим.

Шмигельський. Це міф, ясновельможний пане. Певно, кожний ватажок навмисне Чалим себе зве.

Потоцький. Ні, ні!.. Це надзвичайний чоловік, це не міф; а тілько так його всі фиглі цінять гайдамаки, що кожному б із них хотілось Чалим буть!.. Але то все мізерія!.. Сава справжній був в Карапишах. Він на очах Миколи Потоцького і трьохсот його волохів погасив бочки смоляні так легко, як свічки; пальнув у вічі всім з мушкетів, щез як вітер, потім побив погоню, і небіж мій з волохами своїми мусив світом рушить, бо думав він, що сила Сави переважить його силу; а Сава в той самий день спалив всю слободу і вивів хлопів всіх в степи далекі! Га?.. Це страшний, це надзвичайний, це цікавий чоловік! Пане Шмигельський! Ти говорив, що знаєш народ, що жив ти довго серед його, тобі відомі всякі фиглі, бо ти й вояка добрий... їдь, іди, 'що хоч роби, найди і приведи мені ти Чалого! Він не дає мені спокою, не буду їсти й спать, поки його я не побачу! Я його помилую, я його хочу побачить... Пообіщай йому маєтності великі, сто тисяч злотих, від короля шляхетство; і все те я, клянусь, добуду, дам, тілько нехай пристане на мою руку і поможе мені гайдамаків всіх переловить!.. Це ім'я — Чалий — сила! Це та сила, що приворожує людей до себе! Ради краю, ради спокою одшукай і приведи мені Чалого, бо коли до себе ми його не переманим, то гайдамаччина Хмельниччиною стане!

Шмигельський. Я згоден, і піду шукати Чалого хоч зараз, і жив не буду, а знайду його, і коли він справді є, то переманю його сюди. Але для поспіху у такім ділі прошу ясновельможного я пана написать до Сави лист і приложить свою печать гербову, бо Сава, певно, так не ввіриться мені, а в тім листі пообіщай йому вільготи для поспільства, про які я говорив вже його мосці!

Потоцький. Умови з хлопом? Хлопові лист? Багато хочеш ти!

Шмигельський. Історія складається з помилок, і коли ті, що на чолі стоять народу, свої помилки поправляють бажанням стать на певний шлях, — вони достойнії сини отчизни!

Потоцький (після паузи). Ходім! Я дам тобі до Сави лист. І коли справді Сава є і гайдамаків припинить поможе, тоді я все зроблю і для поспільства, аби надалі вже життя спокійне забезпечить Україні.

Шмигельський. А коли ця думка золота та стане ділом, вона всю Посполиту Річ і заспокоїть, і прославить!

Завіса.

ДІЯ ТРЕТЯ

КАРТИНА 1

Ліс. В глибині насипано дві купи грошей; купи покриті воловими шкурами. Біля куп вартовий з списом у руці.

ЯВА І

Вартовий (пройшовшись). Нема ще варти; а час би вже й перемінить мене!

Входить п'ять чоловік козаків.

Чотири одягнені в чорних свитках, при шаблях, з мушкетами за плечима і списами в руках, а п'ятий у запорозькому жупані.

А от і нова варта — даремно ремствував. Пильнує добре старшина!

Запорожець. Панько! Ти будеш на варті біля грошей.

1-й вартовий. Приймай! Тут дві купи грошей: одна — срібні, друга — мідні! Нехай скарає того бог, хто візьме шаг із грошей кошових.

2-й вартовий. Щоб сонця я не вздрів, коли я сам візьму або кому дозволю взять хоч шаг один із грошей кошових.

Запорожець. Тепер ходімо далі зміняти вартових. 1-й вартовий. Я тут вас підожду. Запорожець. Гаразд.

Зникають.

ЯВА II Т і ж, без запорожця і варти.

1-й вартовий (набиває люльку). Добре все заведено у нас. Кожний чоловік знає своє діло. А все то Сава!

2-й вартовий. Кажуть, що коли б Саву нашого та кошовим на Січі обібрали, то він би об'явив війну ляхам.

1-й вартовий. Підожди, він і так вийде битись в чисте поле; адже скрізь розсила листи — присоглаша до себе малі купи, збирає хліб, пшоно і сало. Вже і тепер надбали стілько, що стане нам на цілий рік.

2-й вартовий. Гармат нема.

1-й вартовий. Сава достане... Розумно править 'і справедливо!.. А за ту дівку, що в Очеретнім Клим захопив, якого всім нагнав і сорому, і страху!.. Що ви, каже, хочете, щоб мене розбійником лічили і щоб від мене одвернулись люди наші? Хіба на те зібрались ми, щоб дівчат захоплювать в полон? Смерті предам, хто таке вчинить другий раз!

2-й вартовий. І правда, хіба ми татари... А ти не чув, де ту дівку діли?

1-й вартовий. Визвавсь якийсь митець, з нових, і повіз її додому.

2-й вартовий. То правда, що митець. Одвезти дівку назад додому важче, ніж вихопить було її із дому, бо то гуртом, а це один. Не довезе її він до Очеретного. Коли під'їзди панськії піймають, то повісять, бо дівка ця — дочка підстарости, здається!

ЯВА III

Ті ж і запорожець з вартовими.

Запорожець. Зараз прибуло із Січі двадцять братчиків.

2-й вартовий. Ростем на силах.

Запорожець. Листа од кошового привезли.

1-й вартовий. Може, й Січ до Сави

1 2 3 4 5 6 7