Хазяїн

Карпенко-Карий Іван

Сторінка 6 з 11

Невже вам ні крихти не жаль мене, моєї честі і моєї сім'ї? Я ж нічого не взяв, і ще навіть не навчився красти, бо тілько торік з земледільчеської школи вийшов. Ви ж цим псуєте навік в моїм житті шлях: мене ніхто не прийме на службу!

Феноген. Приймуть! Ні доброго, ні злого атестата тобі не дадуть; публікації об тім, за віщо тебе розщитали, нігде не буде, то й місце, бог дасть, найдеш собі! Тілько раю тобі: служи чесно, не паскудь своїх рук, то й ця вина тобі проститься; коли ж нас хто запитає: чого розщитали? — то і ми скажемо: сам не захотів!

Зозуля. То це й уся порада? То й хазяїн те саме скаже?

Фєноген. Хазяїн сам сказав — розщитать тебе.

Зозуля. Боже мій, боже мій! Що ж я татові скажу, що мати подума? Вони раділи, бідолахи, що я на хорошому місці, що буду їм помагать і менших братів вивести в люде, і на тобі — прогнали, прогнали ні за що, а кажуть: украв! Боже мій! Я украв! Та скоріше б у мене рука відсохла, ніж протягнулась до чужого, скоріще б мозок мій висох в голові, ніж прошептав мені думку украсти! Невже ні в кого з вас не поворухнеться серце жалем на мої правдиві слова, що я так щиро вам кажу?

Ліхтаренко. Так говорять усі, кого приструнчить лихо. Звідкіль же мірку взять, щоб нею змірять, що те, що ти говориш, — правда?

Зозуля. З серця, з серця чоловічого повинна мірка виникать, та тілько серця в вас немає, а честь давно вже потеряли, бо ви самі злодюги і не повірите нікому, що він не краде так як ви. Бодай же дітям вашим до всіх їх діл таку, як ви до мене, мірку прикладали! Кати бездушні ви! (Пішов.)

Ліхтаренко. Оце той дурень, що й в церкві б'ють!

Феноген. Смирився б, поплакав, походив, попросив, навколішках попросив — і знову б прийняли; а він бач як носа підніма і так нас опаскудив, що коли б почув хто, то ще б подумав справді, що ми злодії...

Ліхтаренко. Таким дурнем колись і я був... А хто б тепер повірив? Ха-ха-ха! Життя навчить. Молоде — дурне!.. Так я підожду в конторі, а ви про все доложите хазяїнові так, як слід... Не забувайте тілько нашої умови, тоді добре буде нам обом! (Пішов.)

ЯВА XIII

Феноген, а потім Калинович, Соня і Пузир.

Феноген (сам). Бачив я комерчеських людей багато, а такого ідола, як Ліхтаренко, ще не доводилося бачить!

Входять на крильце Калинович, Соня і Пузир.

Пузир. Знаете, я б на вашім місні з таким чудовим голосом у нротодіякони пішов: вічний і не важкий кусок хліба!

Соня. Учитель гімназії, тату, більш обезпечений, ніж протодіякон.

Пузир. Ні, дочко, протодіякон і обезпече-ний більше, і якось видніще місто!.. А приятно, приятно ви співаєте. Отакий у мене був колись чабан: як заспіває, то всі плачуть!.. Що ж, неграмотний, — а вже я його вивів би в діякони. Ай співав, ай співав! Як заведе, бувало, "Он з-за гори, з-за лиману"... А-а! Чудово співав!

Калинович. Де ж і голосам буть, як не в народі. Що виростає на волі, серед степу широкого! А у вас, кажуть, єсть такі степи, що нагадують собою степ Гоголя?

Пузир. Не знаю, я на степах у Гоголя не бував!

Соня. Гоголь, тату, писатель; він в книжці степ описав дуже гарно.

Пузир. Ха-ха! Який там в книжні степ? От якби він побачив справжній степ без краю, па котрім де-не-де мріють отари овець, а тирса вище пояса, мов шовком землю укриває і шумить, шумить... Я всю молодість провів у степу...

Калинович. А ви поетично малюєте степ... (До Соні.) Талант!.. Прощайте!

Соня. Краще б ви поїхали нашими кіньми, правда, тату?

Пузир. А чом же такого співаку та не одвезти!

Калинович. Спасибі! У мене є звощик.

Пузир. І весь час тут стоїть? Охота гроші тратить, певно, багато маєте... Ха-ха-ха!

Калинович (сміється). Буде з мене!

Пузир. Прощайте! Кланяйтесь начальниці гімназії — дуже приятна женщина, (Ідe.)

Калинович. Добре!

ЯВА XV

Bбігає Харитон.

Харитон. Фелоген Петрович, нещастя: Зозуля повісився!

Феноген. Де?

Харитон. Уранці получив в конторі рощот, а оце свіжо повісився!

Соня. Ай!!

Калинович. Хазяйське колесо роздавило!

Завіса.

ДІЯ ТРЕТЯ

Кабінет.

ЯВА І

Феноген (один. Читає лист). "Многоуважаємий Фе-ноген Петрович. Поспешаю очень спешно уведомлять вас, что даже очень весьма хорошее і доходное імєніє для вас нашлось. П'ятсот десят-ин, став рибний, водяной млин на два постава з фолюшами. От станції трьох з половиною верстов". (Говоре.) А де, то й не каже, боїться, що обійдусь без нього, — хитрий з біса. Ну, що ж далі? (Читає.) "У городі новость: сьогодня Петра Тимофеевича посадили в острог!" (Говоре.) Отака ловись! Банкротство не удалось. (Читає.) "Большой скандал, і многім людям нещастя. На днях буду у ваших местах. Поговорім подробно. Хазяїну об острог пока не говоріть. Ваш покорний слуга Григорій Мойсєєвіч Маюфес". (Говоре.) Погано. Ліхтаренко казав, що у це діло вскочив і наш хазяїн. Чи сказать йому, чи справді промовчать? Мовчать краще, щоб не виявились часом мої стосунки з Маюфесом.

ЯВА II

Феноген і Марія Івановна.

Марія Івановна. Ну, Феногенушка, що ж наш іменинник, вже одягся?

Феноген. Одяглися. Уговорив-таки надіть крохмальну сорочку і новий сюртук; а при ордені зовсім не той чоловік, і Золотницькому не вступлять. Сидять і якусь комерцію на щотах викладають.

Марія Івановна. Слава богу, хоч причепурився. Соня вчора цілий вечір умовляла, бо, може, хто з города сьогодня приїде... От що, Феногенушка: я йому справила такий новий халат, що ах! Тілько ж ти знаєш, що Терентій Гаврилович буде сердиться, коли дознається, що я на халат багато грошей потеряла, так ти йому не говори, а поможи. Халат принесе Павлина і запросе за нього тілько п'ятдесят рублів. Сам побачиш, що це все одно, що дурно взять таку дорогу і гарну вещ! На случай же Терентій Гаврилович не захоче брать халата, уговори його, ти умієш. От тобі за це на чай п'ять рублів...

Феноген (бере гроші). Спасибі, Марія Івановна; ради того, щоб Терентій Гаврилович носили гарний халат, я й дурно (ховає гроші) все зроблю, аби халат купили!

Марія Івановна. Гляди ж, Феногенушка! Павлина тут сидить і жде. (Говоре у прихожу.) Ви ж постарайтеся, Павлина, не жалійте слів, умовляючи.

Павлина (висунувшись у двері). Будьте певні. Я вже знаю, що говорить... (Причиняє двері.)

Феноген. Та ви не тривожтесь, купимо!

Марія Івановна. Ради бога, Феногенушка! (Пішла.)

ЯВА III

Феноген, потім Пузир і кравчиха.

Феноген (один). Гарно почався день: п'ять рубликів вже маю.

Входе Пузир.

Пузир. Нікого ще не було?

Феноген. Економи ждуть в конторі; а тут у нас сидить Павліна з города, знаєте?

Пузир. Знаю. Чого їй треба? Це вже хоче покористуватись іменинами і здерти що-небудь. Терпіть не можу цієї бідноти. Як побачу старця, то, здається, тікав би від нього скілько сили.

Феноген. Щось принесла, не дає й глянуть, каже — подарунок.

Пузир. Клич!

Феноген (у двері). Заходьте, Павлина.

Входе Павлина, з пакунком, закутаним у білу простиню.

Павлина (кланяється). З іменинами! Дай боже много літ жить та багатіть.

Пузир. Спасибі. А це іцо?

Павлина. (розгортає). Вещ княжеська! Ночей недосипала, два місяці удвох з дочкою працювали. Прийміть від бідної вдови і не оставте своєю милостю.

Пузир. Що ж там таке, показуй мерщій!

Павлина (показує). Богом присягаю, що ні у кого такого халата немає, — заказний.

Феноген. Ай халат, оце халат, так-так! У такім халаті можна і на засіданіє в земський банк. Гляньте: буряки! І овечки!..

Пузир (розглядає). Скілько ж ти за нього хочеш?

Павлина. Бархат ліонський, шовк як луб, а робота! Два місяці трудились удвох!

Пузир. Ну, годі вже хвалить, товар видко, кажи, скілько?

Павлина. Скілько ваша ласка?

Пузир. Що там ласка! Чого доброго я помилюся і дам за нього більше, ніж ти сама хочеш. Кажи свою ціну за товар.

Павлина. Оцінуйте самі... Феногенушка, ну, як по-вашому: ви світ бачили, людей знаєте — оцінуйте по совісті.

Феноген (розглядав ніби міркує). Що ж, сто карбованців.

Пузир.Тю!

Феноген. Чого ж тю?

Пузир. Купуй собі!

Феноген. Та, побий мене бог, при всій своїй бідності дав би п'ятдесят рублів.

Пузир. Ну то давай.

Феноген. Одно, що мені не до лиця, а друге — я буду у княжеськім халаті, а ви в такім, що сором і в руки взять, — не приходиться.

Пузир. То нічого! Нарядишся, як пава, і будеш мене смішить! Ха-ха! А люде пізнають, де Феноген, а де хазяїн, хоч би я й рогожу надів.

Феноген. Та хто його знає! А скілько ж, справді, ви, Павлино, хочете? Кажіть свою ціну.

Павлина. Тілько для нашого благодітеля можу віддать за п'ятдесят!

Феноген. Все одно що дурно!

Пузир. А скілько ти йому дала факторського?

Феноген. Заслужив... Спасибі... (Іде до дверей.)

Пузир. Ну, вернись! Що ти, жартів не вмієш розуміть?

Феноген. Я по совісті кажу, а ви — фактор!

Пузир. Ну, ну! Беру вже халат, зроблю тобі приятність! На! (Дає Павлині гроші.) Переплатив карбованців десять. Ну що ж, переплатив — переплатив, це вже тобі на бідність!

Павлина. Та цей халат коштує більше двохсот карбованців. Мені його Петро Тимофієвич заказали, та тепер їм не до халата: вчора їх посадили в острог.

Пузир. Що? Петра — в острог?

Павлина. Посадили голубчика. Та я, як почула, що їм тепер не до халата...

Пузир. Відкіля ж ти це знаєш?

Павлина. Вчора про це весь город говорив.

Пузир. Та, може ж, це ще брехня?

Павлина. Всі лавки і склади, кажуть, опечатали.

Пузир. За віщо ж, не чула?

Павлина. Бог його знає... Мошенство якесь!..

Пузир. Погано... Погано!

Павлина. Прощайте! (Вийшла.)

ЯВА IV

Феноген і Пузир.

Пузир. Погано... Чув?!

Феноген. Чув.

Пузир. Так і ти чув? Від кого?

Феноген. Та що ви, бог з вами! При мені говорила женщина, та щоб не чув — хіба я глухий?!

Пузир. Ні, бач, я подумав, що ти від кого другого чув. А як ти думаєш: чи це правда, чи тілько поголоска?

Феноген. Мені здається, що це з заздрощів мелють язиками. Петро Тимофієвич багатіє не'по дням, а по часам, люде заздрять і плещуть!

Пузир. А звідкіля б же вона взяла?

Феноген. З базарю... Чого тільки на базарі не плещуть... (Глянув у вікно.) О, пан Золотницький!

Пузир. Петро Петрович! От спасибі йому, це велика честь для мене!

Феноген. Аз ним той, як би його... учитель гімназії — Калинович.

Пузир. Із Петром Петровичем в однім екіпажі?

Феноген. Еге.

Пузир. От вже за це я не вхвалив Петра Петровича:

колись там, ще студентом, каже, Калинович дітей у нього учив, а тепер возиться з ним, як приятель! 1 чого тому Калиновичеві від мене треба? Увадився до нас, як свиня в моркву.

Феноген.

1 2 3 4 5 6 7