БУЛО НЕ БУЛО
ПРО МАЛЕНЬКУ ЖНИЦЮ ТА СЕРПНЕВУ НІЧ
Колись село Голоско не було з багатих. Сама природа подбала, щоб людям жилося без меду – густі ліси і кам’янисті пагорби не дозволяли розкинутися колосистим нивам, а тому одразу за селом жовтіли великі клаптики поля, які визволили з каміння. Таких клаптиків було багато, а до найвіддаленіших треба було йти навіть годину.
Один такий наділ мала і бідна вдова, що жила під лісом з малою дочкою...
Повість-казка
Не від того я помру,
Що на світі буде война.
А від того, що вона
Мого вірша не достойна...
Настав час нарешті розповісти про одного старого адвоката, який мав картотеку дівчат і жінок на виданні та парубків для женячки. Так склалося, що я про нього більше оповідав, аніж писав. Фактично я взагалі нічого про нього не написав, окрім сценарію вистави.
А тим часом є аж три тексти, присвячені цій небуденній персоні. І всі три віршовані. І всі три написані асами укрсучпоезії – Юрком Андруховичем, Віктором Небораком (так і хочеться написати Небо Раком) та Сашком Ірванцем...
Присвячую Євгенові Наконечному (1931—2006) — авторові книг "Украдене ім'я" та "Шоа у Львові", доброму духові Наукової бібліотеки імені В. Стефаника, який багато разів наполегливо, але делікатно, схиляв мене до цієї теми, пропонуючи різноманітну літературу та ділячись особистими спогадами.
Там нагорі падає сніг, каркають ворони, тріщать дерева від морозу, а десь далеко порипує сніг під чоботами убивць...