Іваненко Оксана

Повні тексти творів

Бурулька

Вранці сніг заблищав так, ніби зима жменями понасипала блискіток, і вони всі сяяли і промінилися.
А в садку, на тому розі будинку, де починалася ринва, з'явилася бурулька. Вона переливалася на сонці всіма кольорами райдуги. Вона була дуже гарна.
— Ви, напевне, з дорогоцінного каміння? — спитав її з пошаною маленький снігурчик.
"А може вона солодка, як цукерка",— подумав один хлопчик. Адже усім малим дітям бурульки здаються солодкими, і їх хочеться посмоктати...

Читати повністю →

Вишита сорочка

Звичайна собі вишита червоною і чорното заполоччю чоловіча сорочка. Такі сорочки парубки і дядьки одягають після роботи, на свята, а вже як приносять — то й щодня...

Читати повністю →

Вільний вечір…

Вечір був вільний від театру. Це могло б бути приємним — трохи перепочити, але ставало жахливим. Жахливим у цьому байдужому номері з чужими, байдужими речами. Звичайно, не порівняти столичного комфорту з тими незручними, брудними номерами в Єлисаветграді, Миколаєві, Херсоні, Новочеркаську — скрізь, де їм дозволено було виступати, оті всі приміщення, які інколи нагадували заїжджі двори своєю бідняцькою порожнечею, неохайністю...

Читати повністю →

Галочка

Галочка дуже не любить, коли мама розповідає кому-небудь цю історію, так що, будь ласка, коли побачите Галочку, не кажіть їй, що ви щось знаєте.
Це ж трапилось, коли Галя вперше прийшла в школу.
Галі дуже хотілося швидше до школи.
Хоч воно й не зовсім, але все-таки доросла — коли ходиш до школи. А маленькою нецікаво бути. Тільки старші так думають, що малим добре. Сама нікуди не ходи, одягай, що мама скаже, спати лягай рано, коли мама й тато ще й не думають спати, обов'язково обідай і снідай!..

Читати повністю →

Друкар книжок небачених

Присвячується
ВОЛОДИМИРУ ТАТАРИНОВУ
Тобі присвячую оцю нехитру повість
Про друкаря небачених книжок.
Книжки — це наша праця, наша совість.
Цілющої води живий струмок...

Читати повністю →

Кисличка

Знаєте, дітки, що? Ви ніколи не плачте! А то раз одна дівчинка гуляла в лісі з братиком, посварилась і гірко заплакала. Сльози кап-кап та на землю, та на насіннячко, що там лежало, та такі гіркі сльози! От і виросла з того насіннячка гірка та терпка кисличка.
А як туди насіннячко потрапило — ніхто не знає. Може, вітер заніс, може, пташка принесла, може, та сама дівчинка або її братик їли яблука і викинули насіння.
Я думаю, що так і було: певне, братик їв, а дівчинка заплакала, що їй він не дав...

Читати повністю →

Марія

Частина перша.
Пам`яті дочки-друга Волічки, якій обіцяла написати, присвячую.
1.
Швидше! Швидше!
О боже мій милий, хай уже кінчаються оці нестерпні останні хвилини перед від'їздом.
Усе вже почуто безконечно — усі добрі напутні слова, поради, застереження, побоювання. Навіщо їх так багато? Та ще при людях, при знайомих і незнайомих.
Може, щоб бачили, який уважний, добрий чоловік і батько? Ні, ні, що я, — обриває ці думки Марія, — він не хизується, хіба я його не знаю?..

Читати повністю →

На добраніч

Був собі, жив собі невеличкий жучок.
Де він жив — хто його знає. То у лісі літав, то на луках. Де ніч застане — там і засне. Такому малому хіба багато треба? А який він був — може, хочете знати? Ох, важко сказати про це...
Як сідав він на гілочці, пташки казали:
— Он зелений жучок, зловімо його!
І пурх-пурх до нього. Та хіба він дурний був, щоб так і дати себе з'їсти! Він — дж-дж! — розправив крильця і полетів...

Читати повністю →

Сороки

Що робити Галочці чорненькій, щоб їй не хотілося на уроках розмовляти з Галочкою біленькою?
Скільки разів на день їм Олена Пилипівна каже:
— Татарська й Хижнякова! Не розмовляйте!
— Ну, давай мовчати! — каже Галочка біленька, і вони починають уважно писати: "Наша кішка Мура". Уважно-уважно кожну літеру виводять, Галочка чорненька навіть язика трошки висуне.
Раптом Галочка біленька шепоче:
— А знаєш, наша кішка привела кошенят, гарненькі такі кошенятка, одно попелясте, а друге руденьке...

Читати повністю →

Чорноморденький

— Дивіться ж, діти,— казала стара зайчиха,— будьте обережні, для нас настають небезпечні часи.
Зайчата сиділи тихо і навіть вухами не ворушили, тільки сірому зайчикові з чорною плямочкою на носі вже набридло слухати розумні промови старої зайчихи.
А ця зайчиха вславилася своїм розумом на весь зелений світ. Про неї знали не тільки в цьому лісі, а й у сосновому бору поряд і навіть у лісі по той бік річки. Отака була розумна зайчиха!..

Читати повністю →
Дивіться також