Поезії

Аліпієв Петер

Петер Аліпієв

Поезії

Перекладач: Анатолій Глущак

Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр — Одеса: Маяк, 1988.— 232 с. ISBN 5-7760-0115-3

Каліакра*

Щезає далечінь у молоці небесно-синім,

До виднокола залишила срібний слід вона.

Під гостротою скель.

Під хланню в темряві глибинній.

Під поглядом і думкою —

вода, вода, вода....

Зривається униз

луна з гримливим перегуком.

Орел кружляє, втоплений самотньо ув очах.

Ген-ген зіллялось море

із небесним акведуком

І в хаос перейшло,

в плин журавлиного ключа.

Чи істинним є час

для цих вражаючих заглибин,

Для моху, для повітря,

що прозоро струменить,

Для мороку печер, для плюскотіння хвиль,

для гриви

Вітру, що вплітається в блакить.

Німотність зувсібіч накочується глухо.

А ким тут єсмь, на грані скелі ставши?

Ким єси?

Нікчемністю чи завжди повновладним

людським духом

Над вічним спокоєм і над безоднею грози.

---------------

* Каліакра — мис на болгарському узбережжі Чорного моря.

Після бурі

Ще пригнічений жнивар

гуком, громом, шалом свисту,

а вже сонце з-поміж хмар

сіє тишу золотисту.

І метелик, як раніш,

пахне квіткою на гілці;

тож неспокою капіж

затихає в кожній жилці.

Обтрусили трави страх,

грім-бо раз у раз полохав...

Відлетіло, ніби птах,

пережите щойно — в спогад.

Сніг

Від ранку сніг все сипле, сипле, сипле...

Я сів на тин: нехай душа хоч схлипне.

Я вже тону в засніженім саду,

але сиджу, чекаю, не боюся, —

ще, може, з білим снігом та зіллюся

і в чистоті сніговій пропаду...