З антології "МАНЙОСЮ" (VIII ст.)

Японська поезія

З японської класичної поезії
З антології "МАНЙОСЮ" (VIII ст.)

Перекладач: Микола Лукаш
Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990

74

Холодно, аж ну!
В горах буря бурхотить
тут, у Йосінy.
Спати ляжу уночі —
сам-один хіба ж засну?

75

В горах Удзімa
вранці вітер-холодій —
чисто, як зима!
Далеко маю жінку,
Хто змінить одежинку?..

94

Скринька з янтаря!
Замаїлася плющем
Міморо-гора:
як не ляжем там удвох,
то заплющу очі я...

95

Оттак, оттак-о!
Я таки узяв її,
ту Ясумікo!
Хоч гордая і пишна,
за мене заміж вийшла.

116

Вітер із бору...
Мушу пливти на тoй бік
од поговору:
я ж молода, вродлива,
ще в славі не ходила.

122

Корабель стоїть,
журиться у гавані,
хить собі та хить...
Тужу, тужу, тужу я —
чужу люблю, чужую!

130

Через ту Ніy,
через річку биструю
не перепливу...
Ой ти братіку-клене,
передайся до мене!

157

На Божій горі
приносини з коноплі —
та все короткі...
А я ж гадав, небого,
що ти пробудеш довго.
(Юряка)

195

Золотая нить...
У долині Уревa
увірвався вік
тому, кому рукава
під голови ти слала.
Дивіться також

276

Мила й я — одно,
тим-то всюди ми обоє
разом ідемо,
де сходяться два шляхи,
зливаються три ріки.

311

Яворовий лук:
забриніла тятива
трепетом розлук...
На Дзеркальній тій горі
сохну-в'яну я в журі.

318

Вийду з затоки,
поперед себе гляну —
біле, високе!
То на вершині Фудзі
сніги лягли сліпучі.
(Акахіmо)

339

Сім любомудрів
недаремно ж то вино
прозвали мудрим!
Пили його славутні,
приграючи на лютні.
(Табіто)

341

Високохмарно
мудрують мудрагелі —
та все намарно...
Ніж таку розводить нудь,
краще по-п'яну сплакнуть!
(Табіто)

342

Життя-судома...
Що робить і що казать —
кому відомо?
Всі біди, всі печалі
Топімо в повній чарі!
(Табіто)

343

Бідний чоловік!
Ніж у горі та біді
нидіти весь вік,-
краще стану чарою,
смак вина в себе ввіп'ю.
(Табіто)

344

Що то за шпана —
строять з себе мудриків
і не п'ють вина?
Я їх людьми не звав би:
поглянеш — чисто мавпи!
(Табіто)

362

Птиця-зовиця.
Буяє зовизілля —
любо дивиться...
Ти скажи, як тебе звать,
хоч батько й мати будуть знать.

363

Де сойка співа,
проростає межи скель
назови-трава.
Скажи, як тебе звати —
хай знають отець-мати!

385

Градова гряда.
Коли гряне іще й град —
яка там хода?
Хоть хапайся за чагар,
хоть за милої рукав.

391

Рубають ліс
на горі Асігарa,
ліс на кораблі...
Приречена смереко,
о як мені нелегко!

395

Фіялчин корінь...
Пофарбувала сукню
в червоний колір:
ще й сукні не вдягала,
а славонька постала!

404

Якби не той храм,
любо було б, любий мій,
із тобою нам:
ходили би в долину,
ламали би калину.

405

В поля Хірoсе
якби ж то ти ходила
сіяти просо!
Я стеріг би любу лань,
не спинив би мене й храм.

408

Мліє сердечко...
Якби мені в садочку
така гвоздичка —
щовечора, щорана
була б мені кохана!

409

Як хвилі-шуми
на морі чи на серці —
про тебе думи:
чи улучу хвилину,
чи залучу перлину?

413

Отака пеня —
на рибалці одежина
рідкого ткання...
Як рідко, ох, як рідко
ми бачимося, рибко!

415

Якби при жоні,
мав би м'яку постілоньку...
А на чужині
ліг у полі мандрівець,
під голови буркунець.

426

Чий же то бідак
ліг у полі край дороги,
зілля в головах?
А дома ж там, напевно,
його чекають ревно...

434

Цвітуть азалії
понад Міхo-рікою:
ах, дуже жаль її!
З ума не йде красуня,
що тут навік заснула.

442

Цей гарний світ
і правда, що примарний,
що марний цвіт...
I місяць, не дивниця,-
то повний, то щербиться.

469

Сяє-виситься
ясне сонце в небесах:
та жаль місяця,
що в ночі сховався — ах! —
чорній, як шовковиця.
(Хітомаро)

524

Хоч бурка й тепла,
під нею ніч мені
була нестерпна:
я без милої лежав,
весь од холоду дрижав.

528

Почерез річку,
де куличуть кулики
цілую нічку,-
перекину кладоньку:
ходи, ходи, ладоньку!

531

Яворовий лук
тятивою забринів,
чути оддалік.
Милий поклоняється,
серце звеселяється.

532

Дівчино, ну ж бо!
Беруть тебе до двору
на царську службу.
Удержу — серцю туга,
не вдержу — то погуба!

575

В плавнях Кусакa
журавель між осоки
поживи шука.
Жура мені і туга —,
немає серцю друга.
(Табіто)

583

Чи й кохання в'я —
немов місячна трава,
в'яне, зов'ява?
Нема од того вісті,
котрий не йде із мислі...

786

Майова злива
щедро на сади спада,
а моя слива
цвіту все не викида —
бо ще дуже молода!
(Якамоті)

788

Сливу молоду
посадив я у саду:
ще і не цвіла,
та про неї — на біду —
уже славонька пішла...
(Якамоті)

824

Цвіт на сливі — ах! —
розцвіте і одцвіте,
і опаде — ох!
У саду в бамбуках
соловейко тьох, тьох!

825

Де сливовий цвіт,
поплетем собі вінки
із вербових віт,
потішимося грою
весняною порою.

844

В милої дворі
де узявся білий сніг
о такій порі?
А, то сливи буйний цвіт
опадає тихо з віт...

963

Знати, надарма
гору ту боги назвали
Розрада-гора:
проходила горою,
а все жура журою...

968

А я ж то гадав,
що я мужній і одважний,
що вдача тверда...
Тепер втираю дрібні
на цій високій греблі.
(Табіто)

979

А мій коханий
помандрував далеко,
легко убраний.
Не студи, щади його,
буйний вітре з гір Сагo.

983

Ой як любо нам!
Вийшов красень-молодик
із небесних брам.
Сіяй же над горою,
вродливий наш королю!

993

Овва!
Чогось мені засвербіла
молодик-брова:
прочула десь бровуся,
що з милим я зійдуся...

994

Вечір-чарівник...
Он у небі вирізавсь
тонко молодик.
Мені душу порива —
чи не милої брова?
(Якамоті)

1007

Родина кревна.
Мають братів і сестер
німі дерева.
А я в батька одинак,
безталанний, ходжу так.

1041

Сніг іде — і де?
На смереку сніг паде.
А смерека ж де?
А смерека жде та жде,
коли вже цвіт на ню впаде.

1068

Морем небес
устали хвилі-хмари,
місяць-корабель
звільна лісом зір іде,
плине далі й далі.
(Хітомаро)

1079

Дзеркало ясне —
хто то місяця закрив,
що і не мигне:
чи то сивії хмари,
чи небесні тумани?

1081

Ніч-шовковиця.
В небі плавле ясен місяць,
непокоїться.
На білії рукава
роса дрібна упала.

1110

Поле Йосінy.
Там ходив я засівать
ниву-новину.
Я три броди перебрів,
забродився до шнурів.

1112

Дівча зелене...
Маєш вінець-первінець —
ходи до мене!
Ходи до річки Хoди
на кришталеві броди.

1145

Замочив рукав —
у затоці моїй любці
мушельки шукав.
Сушу-сушу рукавця,
він ніяк не сушиться...

1149

Мушлі "все-забудь"
я побачив на узмор'ї,
верстаючи путь.
Даремні сподівання —
я не забув кохання!

1152

Здалека дивлюсь —
в море вибігли човни,
весла плюсь та плюсь:
дівки-рибалки браві
йдуть на жемчужні трави.

1264

От тобі й товар!
Рано-вранці я пішов
в місто на базар:
шовку зопалу купив —
собі голову втопив!

1271

Коханої дім.
Крізь криницю хмаряну
ледве мріє він...
Мене до того дому
неси, мій карий коню!

1277

У свят-лужині
ти осоки не косu,
на неї оком не коси —
не зли богині:
бо почорніють кoси
чорніш за чорні коси.

1279

Яворовий лук...
Забриніла тятива,
як бринить немов-трава
серед пишних лук.
Чи будем в парі знову —
не мов того нікому!

1291

Буйно-зелено...
Ви, косарики малі,
не косіть отут трави,
бо не велено.
Хай я свому любасу
тут коника попасу.

1373

Гори-бескиди...
Жду не діждуся місяця,
чи скоро зійде?
Нехай би вже лелія
в тім сяєві леліла!

1463

Кохана моя
сонний кущ "не-руш-мене"
прислала мені:
цвіт то є, та цвіт мине,
а ягідок — ані-ані...
(Якамоті)

1672

На Чорновіллі,
де в море відійшли
припливу хвилі,-
чия то жінка ходе,
червчаточку волоче?

1710

У Чорнім полі,
де про новий урожай
нема комори,-
саджала рис дівчина,
червчатку замочила.

2866

Чужій дружині
хто казав, ану кажи?
"На одежині
цей шнурочок розв'яжи!"
Хто казав, ану кажи?

3182

Білі рукава...
А нам з любчиком удвох
розлука впала.
Настало вже світання —
прощай, моє кохання!

3310

У гірське село
як до дівчини ішов —
пахмурно було.
Небо хмари затягли,
дощик полоснув;
майське тучі затягли,
сніжок сипонув.
Кукурікають півні,
птиця домова;
десь болбочуть фазани,
птиця горова.
Кінчається майська ніч,
не лишилось майже нич,
тож пусти мене, пусти —
дуже хочу прилягти!

3370

Дівчина-краля.,.
Коли б то ти була
із зілля ляля —
не розпускаючи вузла,
ти б на пригірку лягла.

3394

Якби я забув
тую гору Цукубу
у ряснім маю,-
чи назвав би на ім'я
я коханую мою?

3396

Гора Цукуба.
Полинула, мов птаха,
кохана, люба...
Я очима проведу
жаданочку молоду.

3448

Квіток заметіль...
Поки не нагнувся
той високий шпиль,
не торкнувся мілини —
поти, друже мій, живи!

4148

Ну ж і голосна —
як токує в травнику —
пісня фазана.
Привселюдно потайна
не затужить так жона.