Артюр Рембо
Два сонети
Перекладач: Д.Павличко
Джерело: З книги: Зарубіжна література. Хрестоматія. 10 клас: У 2 т. /Автори-упорядники: В.В. Уліщенко, А.Б. Уліщенко — X.: Торсінг, 2002
Зло
Тоді, як на небес блакитнім гобелені
Палають, наче кров, плювки шрапнель жахних,
Як у вогонь полки, червоні чи зелені,
Ідуть повз короля, який глузує з них,
Як звалює людей скажений шал на купи,
Мов перемелений, димуючий погній,-
В траві, у радості, нещасні влітку труни,
Природо-матінко, це рід священний твій! —
Тоді сміється Бог із ладану, з узору
Церковних скатертин, із чаш, із вівтарів-
I засинає він під славоспіви хору,
I прокидається від схлипу матерів,
Що в чорних очіпках заходять до собору
I в кожної мідяк — за сина, що згорів.
Сплячий в улоговині
Цей отвір зелені, де джерело співає,
Черкаючи траву окриллями срібла,
Де сонце блискотить яскраве і безкрає —
Це улоговина, просяяна дотла.
Спить молодий солдат — потилиця в катрані
Купається, уста відкриті; він приліг
Під хмаркою, в траві, де світять роси ранні,
I в зливі променів лежить блідий, мов сніг.
В ногах — ромашки. Він, як та дитина хвора,
Всміхається у сні до нездійсненних мрій;
Заснув і прохолов — здолала стужа й змора
Природо, ти його заколиши й зігрій!
Він спить між квітами на луговім осонні,
I в грудях має він дві дірочки червоні.