Франко, "перший раз на грунті прогресивних ідей зустрілися галичани, російські українці й українські емігранти: Драгоманов, Вовк, з одного, Кониський, Нечуй-Левицький, Лиманський, Грінченко й інші, з другого боку". Цей "радикальний дух" виразно дає про себе знати також у "Листах з Полтавщини", з якими протягом 1884 р. виступав Кониський на сторінках газети "Діло".
Оперуючи фактами, спостереженими в гущі живого народного життя, особливо ж багатими статистичними даними, Кониський-публіцист відтворив дуже сумну картину економічного становища пореформеного полтавського селянства, ствердив те основне положення, що селянство хоч і звільнилося вад особистої кріпацької залежності, але потім в основній своїй масі потрапило в "інше, ще гірше, ще тяжче — економічне кряіацтво". Коли журнал "Світ", який, за характеристикою І. Франка, був "першою пробою компромісу поступових і радикальних елементів усієї України — Русі", у 1882 р. припинив своє існування, впродовж наступних восьми років (власне, до часу утворення в Галичині радикальної партії) здійснювалися інші проби компромісів щодо загальноукраїнських видань.
Кониський був не тільки постійним учасником таких компромісових проб, а й дуже часто брав на себе роль ініціатора, посередника між сторонами (наддніпрянцями і галичанами), між партійними угрупованнями (народовцями і радикалами), більш ніж інші його сучасники вірив у можливість створення такого загальноукраїнського друкованого органу, в якому і "праві" й "ліві" діяли б спільно, виявляли б згоду і взаєморозуміння.
С.Єфремов, характеризуючи громадську діяльність Кониського, писав: "Ні тяжкі обставини громадського життя, ні особистий клопіт не відтягнули Кониського від громадських справ, і ледве чи знайдеться яка з них протягом 40 літ його діяльності, в якій би він не брав участі чи то як ініціатор, чи як щирий працівник".
Підсумки:
Олександр Кониський – один з видатних трудівників на ниві українського письменства та громадської справи "темної пори" – другої половини ХІХ століття. "Палкий, діяльний, енергійний, Кониський більше здався б на громадського діяча, але природа не обминула його й літературним хистом і багато сили поклав він на розвиток рідного слова, якого великим був знавцем" (С.Єфремов).
Різносторонність праці О.Кониського вражає – це і поезія, і проза (від оповідань – до роману), і критика, і біографія Кобзаря, що й по сьогодні перебуває "в активі" шевченкознавства, і публіцистика, і праці з суспільних наук.
В літературі Кониський виступив як реаліст, причому кожен його твір був практичною реалізацією пропагованих ним ідей. Він не був революціонером, дотримуючись еволюційних та просвітницьких поглядів в українському питанні.
Важливу роль Кониський відіграв як критик і публіцист, сформувавши засади народницького літературознавства, народницької критики, що стала провідною на десятиліття.
Праця для України, на благо її життя та її літератури – ось лейтмотив життя Кониського, незалежно від того, в якому таборі він знаходився. Чи не найактивніший учасник всіх громадських справ, був об’єктом як похвали, так і жорсткої критики.