Вороний Микола Кіндратович

Життя та творчість

Сторінка 2 з 2
  • Вороний Микола Кіндратович
  • Вороний Микола Кіндратович

Минуло шість років страждань ("шість літ щодня надіятись і ждати"). Тяжкий душевний біль був переможений любов'ю.

Проте є ще один мотив у творчості М. Вороного, який він також не міг оминути: як справжнього поета його не могло не ціка-вити питання про роль поета і поезії в житті людини. У вірші-при-святі "Іванові Франкові" Вороний намагається розібратись, чи має поезія бути зброєю в руках митця, чи мистецтво має відтворювати тільки прекрасне. Він доходить висновку, що митець не має права не реагувати на суспільне життя, не боротись за щасливе майбутнє, але водночас душа прагне пізнання "надземного", охоплення неосяжного, тому й цю потребу митець має задовольнити:

Моя девіза — йти за віком

І бути цілим чоловіком! !

Вороний добре знав європейську літературу, прагнув органічного поєднання кращих традицій європейської лірики з новаторськими пошуками. Висока культура вірша^ намагання сягнути художніх поетичних вершин, збагатити українську лірику новими мотивами й образами ставлять Вороного в першу шеренгу мит-ців-новаторів новітнього часу — поруч з Лесею Українкою, О. Олесем, М. Рильським, П. Тичиною, Є. Плужником, Є. Ма-ланюком. Запрошуючи молодих письменників узяти участь в альманахові, що він задумав, "який би змістом і виглядом бодай почасти міг наблизитись до новійших течій і напрямків в сучасних літературах європейських", висловлював побажання одержати твори "хоч з маленькою ціхою оригінальності, з незалежною сво-бідною ідеєю, з сучасним змістом... де б було хоч трошки філософії, де б хоч клаптик яснів того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю недосяжною красою, своєю незглибною таємністю". При цьому тут же підкреслювалось, що на "естетичний бік творів має бути звернена найбільша увага", що оголошується війна народницькому шаблону, поезії-катеринці, що "переспівує старі збиті співи...". Новаторства поет прагнув не тільки в змісті, але й у формі. В око впадає мелодійність його поезій, ритмічність, уміння використовувати як старі класичні строфи (октави, сонети), так і експериментувати з двовіршами, терцетами, п'яти— і шестирядковими строфами. Такою своєю діяльністю Микола Вороний сприяв оновленню української літератури, орієнтації її на найкращі європейські традиції. Він став своєрідним явищем в українській культурі кінця XIX — початку XX ст. Його поетична і публіцистична творчість посіла значне й досить помітне місце на розлогих теренах українського письменства.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

"Нудьга гнітить", "Євшан-зілля", "Блакитна панна", "До моря", "Vae victis!", "Інфанта", "Іванові Франкові (Відповідь на його Посланіє)", "Мавзолей", "Ти не любиш мене...", "Зрада", "Dies ігае".

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Білецький О. Микола Вороний: критико-біографічний нарис // Микола Вороний. Поезії. — К., 1929.

2. Вервес Г. Поет повертається на батьківщину // Вороний М. Твори. — К-, 1989.

3. Ільєнко І. Боже! За віщо?: Судний день Миколи Вороного // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 4 кн. — К-, 2003. — Кн. 1.

4. Ільницький М. Від "Молодої музи" до "Празької школи". — Львів, 1996.

5. Колесник П. Микола Вороний: До 100-річчя з дня народження поета // Українська мова і література в школі. — 1978. — № 2.

6. Павличко С Дискурс модернізму в українській Літературі. — К-, 1997.

7. Сайченко Л., Кислий Ф. Микола Вороний // Нові імена в програмі з української літератури. — К., 1993.

1 2