Завдяки яким художнім особливостям поезія "Виклик" М. Старицького стала популярною народною піснею?

Відповідь на контрольне запитання

Народ приймає до своєї пісенної скарбниці лише те, що відповідає його уподобанням, його уявленням про прекрасне. Облюбувавши літературний текст, він відповідно редагує, шліфує його, дещо уточнює чи видозмінює. Популярними народними піснями стають, як правило, ті авторські високохудожні поезії, в яких ідеться про вічне людське почуття — кохання. Тому не дивно, що вірш М. Старицького "Виклик" став однією з таких пісень, знаною під назвою "Ніч яка, господи, місячна, зоряна..."

М. Старицький пізнав народну пісню ще в дитинстві, бо зростав у полтавському краї з неповторною красою його ліричних пісень. Рано осиротівши, виховувався в родині дядька, Віталія Лисенка, батька славетного композитора. Саме тут M. Старицький прилучився до народної пісенної і музичної культури, бо в родині Лисенків не просто шанували, а культивували народну пісню й думу.

Пісенна культура народу значною мірою сформувала і художнє мислення М. Старицького, що найяскравіше виявилося в його драматургічній творчості. Пісня, музика стають обов'язковим ідейно-художнім компонентом і його оригінальних п'єс, і інсценізацій творів інших авторів, зокрема М. Гоголя. Хоч існував і певний шаблон етнографічно-побутової вистави, неодмінно озвученої для точнішого відтворення місцевого колориту, драматург подав свій взірець музично-драматичного жанру, в якому пісня була органічним, художньо виправданим елементом. Для потреб трупи М. Старицький організував постійний хор, вокалістів для якого відбирав М. Лисенко. Таке ставлення до народної пісні свідчило про усвідомлення письменником її художньої краси й сили.

Працюючи разом з М. Лисенком над оперою "Утоплена" за повістю М. Гоголя "Майська ніч, або утоплена", М. Старицький пише вірш "Виклик" як поетичну основу арії Левка. На перший погляд, вірш є літературним переспівом народної пісні "Сонце низенько, вечір близенько", про яку йдеться і в повісті М. Гоголя. Сюжетно-подієва основа її зводиться до таких рядків:

Сонце низенько, вечір близенько,

Вийди до мене, моє серденько!

Ой вийди, вийди, серденько Галю, .

Серденько, рибонько, дорогий кришталю!

Ой вийди, вийди, не бійсь морозу,—

Я твої ніженьки в шапочку вложу!

Однак, глибше вникнувши в текст М. Старицького, бачимо, що поет подав абсолютно інший, самобутній варіант зустрічі закоханих, хоча інтимний світ молодих людей і ґрунтувався на народнопоетичній зображальній основі.

За жанром поезія "Виклик" — це романс, тобто сольна лірична пісня про кохання, організуючим стрижнем якої, її жанротворчим фактором є ліричний монолог закоханого юнака. В його уяві постає сцена зустрічі з коханою, яку він, як видно із поетичних звернень, любить до самозабуття. "Коханая", "моя рибонько", "вірная", "лебедонько"—ці піднесено-ліричні порівняння вияскравлюють не тільки красу його обраниці, її чарівний образ, а й внутрішню красу, благородство закоханого юнака. Краса, вірність, любов коханої — це найвища цінність у його житті. І хоч обоє вони бідні, "працею зморені", "окрадені долею", проте ліричний герой має те, чого не здобудеш ні за які гроші — кохання, вірність і щирість дорогої йому людини. А тому й почувається він "паном над панами". Це почерпнуте з народнорозмовного джерела порівняння досить точно відтворює глибину любовних переживань, переповненість щастям. Стан особливої схвильованості передається емоційним вигуком "господи", що і за характером, і за прийомом відображення емоцій співвідноситься з народнопісенним "О боже мій милий!"

Для вираження надзвичайної експресії, стану максимального збудження ліричного героя автор послуговується зменшувально-пестливою лексикою. Він вводить ці слова у текст дуже майстерно, вони звучать у ньому органічно:

Ти не лякайся-бо. що свої ніженьки

Вмочиш у срібну росу:

Я тебе, вірная, аж до хатиноньки

Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько:

Тепло — ні вітру, ні хмар...

Я пригорну тебе щиро до серденька,

А воно гріє, як жар.

За художньою переконливістю й доречністю пестливі слова в поезії М. Старицького співмірні вживаним у народній ліричній пісні, без яких вона не мислиться. Навіть, здавалось би, у таких скупих на вияв ніжності сценах, як проводи на війну, зменшувально-пестливі слова звучать так само переконливо:

їхав козак на війноньку:

"Прощай,— сказав,— дівчинонько,

Прощай, миленька, чорнобривенька.

Я йду в чужу сторононьку!"

Використання М. Старицьким мовно-виражальних засобів народної пісні не тільки полегшувало засвоєння тексту його поезії, а й засвідчувало, що у змалюванні інтимного почуття поет орієнтується на високодуховні народнопісенні зразки.

Внутрішню чистоту і красу інтимного світу простої людини поглиблює й відповідний пейзаж. Перейнявши народнопоетичну описову манеру розповіді, М. Старицький запозичує з народної пісні і пейзаж-заставку, або заспівннй пейзаж, який конкретизує час і місце дії, обставини зустрічі закоханих. У народній пісні маємо переважно вечірній чи нічний пейзаж. Це пояснюється не тільки тим, що молоді люди могли зустрічатися лише в пізню годину, бо ж удень вони працювали, а й душевною чистотою, цнотливістю, небажанням виносити свої почуття на люди. Найчастіше українські ліричні народні пісні починалися пейзажем на зразок: "Місяць на небі, зіроньки сяють..." А тому й М. Старицький на початку вірша "Виклик" подає традиційний опис ночі: "Ніч яка, господи, місячна, зоряна...",— який конкретизує колоритним народним порівнянням: "Видно, хоч голки збирай". З народної пісні запозичує автор і прийом психологічного паралелізму: настроєвий пейзаж не тільки суголосний тому, що відбувається в душі ліричного героя, а й поглиблює, доповнює його, уточнюючи найтонші нюанси почуттів. Жагою кохання сповнений ліричний герой — і "на стрункій та високій осичині листя жагою тремтить"; тепло в природі — у юнака "серденько гріє, як жар": "тиха розмова" — і "ані шелесне в гаю!" Внутрішню і зовнішню красу закоханих підкреслено "божою красою" природи ("небо незміряне, всипане зорями", "гай чарівний, ніби променем всипаний").

Отже, сила і популярність поезії М. Старицького були зумовлені не лише глибиною висловленого в ній почуття, а й творчим використанням народнопісенних мовно-виражальних засобів і стильових прийомів. На музикальність, наспівність поетичного рядка, як і всієї інтонаційно-ритмічної організації тексту, звернув увагу М. Лисенко, який і поклав вірш "Виклик" на музику. З того часу він побутує в народі як одна з його найпопулярніших ліричних пісень під назвою "Ніч яка, господи, місячна, зоряна..."