У чому виявилася своєрідність відображення народних ідеалів у творчості Г. Сковороди?

Відповідь на контрольне запитання

У свідомість сучасників і нащадків Григорій Сковорода увійшов як народний вільнодумний філософ, як мандрівний учитель життя. Мандруючи Україною і світами (бував у Петербурзі, Будапешті, Братиславі, Відні, Празі), він щонайперше знайомився не з місцевістю, а з людьми, які славилися своєю вченістю і знаннями, бо й сам був людиною надзвичайних знань і розуму. Але висока освіченість Г. Сковороди не віддаляла його від простого народу. Він прагнув бути "чорною сковородою, що пече білі млинці". Тому свої твори (філософські трактати, діалоги, притчі, байки, пісні) найперше адресував тим, хто жив не в панському палаці, а під солом'яною стріхою, вбачаючи у цьому смисл свого життя й призначення на землі.

Деякі дослідники зауважували, що творчість Г. Сковороди як представника XVIII ст. позбавлена народної основи, національних ідеалів, адже у ній не відображене те, чим власне жило українське суспільство у той час (зруйнування Запорозької Січі, закріпачення "мольних" селян, гайдамацькі рухи). Та й взагалі, мовляв, твору з народного життя письменник не залишив. Чи є підстави враховувати ці зауваження при оцінці народності Г. Сковороди?

Відомо, що твори Г. Сковороди, поширюючись у рукописах, увійшли до репертуару кобзарів і лірників, а один із них ("Всякому городу нрав і права") використав Котляревський у популярній в народі п'єсі "Наталка Полтавка". Відомо й те, якою повагою користувався Г. Сковорода серед простого люду. Один із сучасників філософа, Луб'яновський, у своїх спогадах писав: "Не зібрав він ні полота, ні срібла, але не для того й приймали його під свою стріху прості люде... Люде, особливо з тих слобід і хуторів, де він частіше бував і довго зістававсь, любили його, мов свого рідного. Він їм давав усе, що мав: добрі поради, остороги, поучения..." Отже, було щось таке у тих "поучениях", що народ сприймав, зберігав у своїй свідомості, як добре зерно для майбутнього засіву.

Популярність Г. Сковороди в народі є важливим, але лише зовнішнім виявом демократичних основ його творчості. Головне ж джерело — у своєрідності погляду філософа й письменника на світ, у відстоюванні народних ідеалів. Як людина свого часу, як представник просвітительської ідеології, Г. Сковорода вибудовує свою філософію на вченні про "природну" людину і шляхи досягнення нею щастя. У природі, перед Богом, на його думку, всі люди рівні. Суспільна ж організація породжує суспільну нерівність, тобто експлуатацію панівною верхівкою низів, що є неприродним, не властивим самому єству людини. А тому Сковорода заперечує не лише існуючий суспільний лад, а й будь-яку експлуатацію.

Хижацьку сутність панівних класів і всього експлуататорського суспільства з його жорстокими законами й антигуманною мораллю розкриває Г. Сковорода у вірші "Всякому городу нрав і права", сатиричне спрямування якого відображає позицію трудового народу. Поет не приймає також світу, що руйнує в людині людське,— прагнення до чесної праці, бажання мати серце, "як чистий хрусталь", що також відповідало настроям та ідеалам простої людини. А тому його цікавлять не конкретні суспільні обставини, а вічні істини, одвічні людські моральні й духовні цінності. Головне для нього — подивитися в корінь, з'ясувати причину всіх людських бід, яка, на думку просвітителів, полягала у відступах від Богом заведеного порядку життя, тобто природного життя. Саме на цьому ґрунтується своєрідний погляд Г. Сковороди на світ і людину в ньому. Цей погляд знайшов своє відображення зокрема у "Баснях харьковскіх". Мудрість байок Сковороди — це в основі своїй мудрість трудящої людини з її розумінням добра і зла.

Із джерела народного уявлення про світ, народного розуміння першооснови щастя — і мотив вільної, незалежної від будь-яких умов і обставин людини. Тема "вольності",що є однією з провідних тем у творчості Г. Сковороди, яскраво заявлена в поезії "De libertate", присвяченій Б. Хмельницькому. Ідея твору висвітлює світоглядну позицію не тільки автора, а й народу в цілому:

О, когда 6 же мнЬ и лурнЬ не пошитись,

Дабы водности не мої д как лишитись.

Будь славен вовьк, о мужі— мабраине,

Водности отче, геррю Богдане!

Волю як першооснову щастя Г. Сковорода ідеалізував не лише в творчості, а й у житті. Уникаючи будь-якої залежності від суспільства, місця й обставин, що могли б уярмити його свободу, він у товаристві пса ходив від села до села, не маючи з собою жодного добра, окрім кількох книг. А тому й заповідав на надгробку написати: "Світ ловив мене, та не впіймав".