Надія Костянтинівна Сигида, вчителька з Таганрога, була заслана на каторгу за переховування на квартирі різних матеріалів друкарні "Народна воля". Дорогою на заслання Грабовський подружився з нею і закохався, хоч скоро їм судилася розлука на все життя, бо їх направили до різних в'язниць: Сигиду — до жіночої тюрми на Кару, а Грабовського — до Балаганського округу. Пізніше, 1889 року, сталася Карійська трагедія, яка сколихнула всю країну. Сигида разом із товаришками виступила з протестом проти нелюдських умов ув'язнення. Після жорстокого покарання ста різками Сигида померла. Троє її найближчих подруг на знак протесту прийняли отруту й тієї ж ночі теж померли.
Смерть Надії Сигиди була великим ударом для Грабовського. Він разом з іншими політичними в'язнями складає, підписує і віддруковує протест "Русскому правительству", який був спрямований проти нелюдського ставлення до революціонерів і страшних умов, у яких вони перебували в різних місцях Росії. За це Грабовського було знову кинуто до в'язниці на три з половиною роки.
Надії Сигиді поет присвятив 18 поезій. В одній з них — "До Н. К. С." — Грабовський писав:
Такої певної, святої,
Такої рідної, як ти,
Такої щирої, простої, —
Вже більше, мабуть, не знайти.
Грабовський називав її своєю "зорею ясною", своєю музою, сестрою. Помираючи, він заповідав покласти в труну пасмо волосся Надії Сигиди, яке вона подарувала йому, розлучаючись.