Довженко Олександр — Україна в огні

Публіцистичність – сукупність ознак творів, у яких порушено актуальні світоглядні, політичні, духовні, природоохоронні, етико-соціальні проблеми сучасності...

Лаврін Запорожець і Максим Заброда обидва українці, але між ними прірва: розкуркулення, страждання на чужині, голод і холод Сибіру з одного боку та віра в справедливість ідей "вождів пролетаріату" з другого. Лавріна і Григорія радянська влада зробила ворогами, особливо гостро ненависть панує у душі Григорія, який був переселений на Сибір як куркуль. Поспівчувати можна обидвом чоловікам, але більше цього потребує Григорій...

Зачин кіноповісті є народнопісенним, адже починається заспівом, що свідчить про налаштованість автора на народнопоетичну стихію. Уся родина колгоспника Лавріна Запорожця збирається разом за святковим столом, бо матері виповнюється 55 років. Тетяна співає пісню "Ой піду я до роду гуляти", яку виконувала лише раз чи два на рік, "коли по великих трудах і повсякденних турботах десь було з якоїсь гарної нагоди доводилося пригублювати чарчину".

Досить колоритна у кіноповісті постать Мини Товченика, наділеного рисами невловимого козака-характерника. Він ненавидить окупантів, незважаючи на похилі літа, стає зв'язковим партизанського загону. Товченик має природне почуття гумору, йому властиві розсудливість, схильність до філософії. У найскладніших ситуаціях Мина тримається статечно й розважливо, вміє критично оцінити ситуацію: "Не буде вже мабуть, ні вчителів, ні техніків, ні агрономів. Витовче війна...

Селяни розуміли, що людина, яка стане старостою, візьме гріх на душу і згодом відповідатиме за служіння німцям. Тому ніхто не хотів брати на себе цей тягар, хоч німці зігнали усіх у воду під млином і вимагали вибрати старосту.

Лаврін наказав орати поле людьми, щоб ці люди відчули ще більшу ненависть та гнів до німецької влади і стали партизанами. Він говорить дочці, що коли люди не хочуть ярем, то треба було битися за волю. Хоч Лаврін виконує обов'язки старости, він намагається допомогти людям, партизанам, хоче врятувати молодь від вивезення в Німеччину.

О. Довженко представив читачеві українську родину зі славним козацьким прізвищем Запорожець, що символізує у кіноповісті всіх сучасних Довженкові українців, чиї предки були козаками, січовиками, споконвічними захисниками своєї землі від численних поневолювачів...

"Україна в огні" є кіноповістю, бо поєднує ознаки кіно (фрагментарність і динамізм оповіді, багатство асоціативних моментів і зорових вражень, напруженість сюжету, яскраво виражений конфлікт, монументалізм образів) та повісті (епічність, психологізм, метафоричність і композиційна цілісність, розлогість пейзажних картин, наявність кількох сюжетних ліній та авторських відступів).

Письменник показує такі картини, щоб показати, що не кожна людина здатна розуміти інших, допомагати, співчувати горю. Про таких людей Довженко пише так: "Чимало серед них було нікчемних людей, позбавлених глибокого розуміння народної трагедії. Недорозвиненість звичайних людських відносин, скука формалізму, відомствена байдужість чи просто відсутність людської уяви і тупий егоїзм котили їх на державних гумових колесах мимо поранених.".

Ернст фон Крауз та його син Людвіг постають як символи німецького панування на нашій землі. Свій осуд фашизму, протизаконної і аморальної суті окупації розкрито, головним чином, за допомогою образів батька і сина Краузів. Старого Крауза Довженко називає "вовком з брутальною винахідливістю в розправах з ворогами імперії", а сина його – "расовим гітлерівським псом останньої формації, жорстокий, лихим мерзотником, героєм шибениць, масових палійств і ґвалтувань"...