Елеонор Портер — Поліанна

Кульмінаційними для Полліанни є момент, коли лікар говорить, а також момент, коли тітка говорить їй, що гратиме в її гру. Для тітки кульмінаційним моментом є прихід у її дім лікаря Чілтона. Для Джона Пендлтона і Джиммі Біна кульмінаційним є момент, коли чоловік всиновлює хлопчика.

Ця кульмінація відбувається тоді, коли міс Поллі тисне руку місіс Пейсон, жінці з не зовсім чистою репутацією. У душі міс Поллі відбувається своєрідним перелом, вона змінює свої погляди на світ: "— Так, я їй обов'язково перекажу, — тихо мовила міс Поллі. А тоді, несподівано для самої себе, вона ступила крок уперед і простягнула жінці руку: — Дякую, що прийшли, місіс Пейсон, — мовила вона."...

Про це свідчить те, що тітка виділила дівчинці кімнатку на горищі, виховання Полліанни сприймає лише як обов'язок, називає дівчинку у розмові з Ненсі "небажаною дитиною".

Дівчинка була дуже рада і щаслива, що тепер у неї буде хтось. Крім Жіночої допомоги. Полліанна тішилася, що познайомилася з Ненсі і Тімоті, а ще дуже чекала на зустріч з тіткою. Дівчинка була захоплена, коли побачила багатий будинок та розкішну зелень довкола. Вона надіялася, що буде тут дуже щасливою.

Вперше дівчинка говорить здивованій Ненсі: "О, я така рада, рада вас бачити. Так, я Полліанна, і я така щаслива, що ви мене зустрічаєте! Я сподівалася, що ви приїдете!". Ці слова зумовлені тим, що Полліанна вважала, що Ненсі – це її тітка.

"Ой, тітонько Поллі, яка ви молодець, що приїхали до мене і взяли шлюб біля мого ліжка.".

"…худорлява дівчинка в сукенці у червону клітинку, брилику і з двома грубенькими світло-жовтими косами, що звисали на спині. Миле веснянкувате личко поверталося то ліворуч, то праворуч, видивляючись когось.". Авторка акцентує увагу на сукенці у червону клітинку. Згодом дівчинка пояснює Ненсі, що вона не в чорній сукні, а в червоній в клітинку, бо серед останніх пожертвуваних у місію речей просто не виявилося чорної сукні. Це свідчить про те, що дівчинка жила дуже бідно, адже вдягалася у одяг з пожертв.

Чоловіка, якого назвала Мій Незнайомець. Джон Пендлтон.

У Тома і Полліанни багато спільного: сироти, виховуються у тіток, дружелюбні, майже однакового віку, переживають багато пригод, мають друзів. Подібним є і ставлення до життя: і Том, і Полліанна оптимісти, які завжди знаходять вихід з різних ситуацій. Дещо відмінні вони характерами, адже героїня Е. Портер – спокійна, турбується і про близьких, і про знайомих людей, прагне допомогти абсолютно усім...

Слова міс Поллі свідчать про те, що вона надто злопам'ятна і досі зла на сестру, що та вийшла заміж за простого пастора. Тітці варто б було давно забути старі образи. На мою думку, дівчинка не говоритиме про батька з тіткою, але завжди його пам'ятатиме і пам'ятатиме та буде виконувати його поради.